Давньопольська мова: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 115:
Графіка древнепольских пам'яток писемності характеризується непослідовністю у вживанні буквених знаків: відповідно різним звукам можливо було використання одного і того ж знака, і різними знаками міг передаватися один звук. Розрізняють «простий» і «складний типи графіки», що застосовувалися в давньопольській мові. До пам'яток писемності з простою графікою відносять всі латинські пам'ятки XII—XIII століть з польськими глосами, а також «Свентокшиські проповіді», до пам'ятників зі складною графікою відносять пам'ятки XIV—XV століть польською мовою{{sfn|Ананьева|2009|с=42—48}}.
 
У «простому типі графіки» польські звуки передані за допомогою [[латинська абетка|латинського алфавіту]] без урахування того, що для польських м'яких, носових, шиплячих звуків в даному алфавіті не було відповідних знаків. Той самий буквений знак міг передавати кілька звуків: знак ''z'', наприклад, міг вживатися для звуків /ś/, /s/, /z/, /ź/, /ž/, /ʒ/, /ʒ́/, знак ''s'' — для звуків /s/, /š/, /z/, /ž/; той самий звук міг передаватися кількома знаками: звук /j/ міг бути переданий знаками ''g'', ''i'', ''j'', ''y'', звук /ʒ́/ — знаками ''z'' та ''d'', звук ''[/č]''/ — знаками ''c'' та ''ch'' тощо. У пам'ятках з простою графікою також не позначалася м'якість, використовувалися спеціальні знаки ''ʃ'' чи ''ʃʃ'' (для ''[/ś]''/, ''[/š]''/, ''[/ž]''/) та ''ѻ'', ''φ'' (в «Свентокшиських проповідях») для носового звука (у «Гнезненській буллі» для носових переднього і заднього ряду використовувалися поєднання голосних з ''n'' і ''m'': ''am'', ''an'', ''em'', ''en'', рідко ''um'', ''un'').
 
У «складному типі графіки» польські звуки, відсутні в латинській мові, передаються за допомогою [[лігатура (типографія)|лігатур]] (поєднань літер) — [[диграф]]ов і [[триграф]]ів. Наприклад, для звука /ʒ/ використовується лігатурне позначення ''dz'', для /š/ — ''sz'', для /ř/ — ''rz'', для /х/ — ''ch'' тощо. Носовий голосний передавався зазвичай знаком ''ѻ''. Нерідко для позначення довгих голосних використовувалося подвоєння знаків (''aa'', ''ee'', ''yy'', ''ѻѻ'', ''ii'', ''uu''). При цьому зберігалася непослідовність при передачі звуків /i/ та /y/, у позначенні рядів (/s/, /z/, /c/, /ʒ/) — (/š/, /ž/, /č/, /ǯ/) — (/ś/, /ź/, /ć/, /ʒ́/), позначення м'якості приголосних, довготи голосних та ін.