Вулиця Князя Чорного (Чернігів): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 42:
У [[2001]] році рішенням виконавчого комітету [[Чернігівська міська рада|ЧМР]] колишній вулиці Пролетарській повернуто історичну назву на честь Князя Чорного.
Як свідчить [[Повість минулих літ]], [[1060]] року чернігівський князь [[Святослав Ярославич]] став свідком чуда з'явлення ікони Божої Матері; згодом на цьому місці ним було засновано один із нині найстаріших монастирів країни — [[Успенський Єлецький жіночий монастир УПЦ|''Свято-Успенський Єлецький монастир'']]<ref group=Зн.>''Єлецький Успенський монастир'' // [[Чернігівщина: Енциклопедичний довідник]] / за ред. [[Кудрицький Анатолій Вікторович|А. В. Кудрицького]]. — {{К.}}: [[Українська радянська енциклопедія|УРЕ]], [[1990]]. — С. 246-247.</ref>. Початково монастир існував як чоловічий. У середині [[XII століття|ХІІ]] століття споруджено центральну домінанту монастиря — мурований [[Успенський собор (Чернігів)|''храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці'']]<ref group=Зн.>''Успенський собор'' // [[Чернігівщина: Енциклопедичний довідник]] / за ред. [[Кудрицький Анатолій Вікторович|А. В. Кудрицького]]. — {{К.}}: [[Українська радянська енциклопедія|УРЕ]], [[1990]]. — С. 824-825.</ref><ref group=Пр.>І-нац., А-нац. 250043/1-Н</ref>. Упродовж [[XVI століття|XVI]]—[[XIX століття|XIX]] століть зведено також ''надбрамну дзвіницю'' ([[1670-ті]])<ref group=Пр.>І-нац., А-нац. 250043/2-Н</ref>, ''церкву Св. Петра і Павла з трапезною'' ([[1676]] р.)<ref group=Пр.>А-місц. 80-Чг/10</ref>, ''північний палатний корпус'' (кін. XVI — поч. XVII ст., найдавніша на Лівобережжі України пам'ятка кам'яної житлової архітектури)<ref group=Пр.>І-нац., А-нац. 250043/3-Н</ref>, ''каплицю-усипальницю [[Лизогуб Яків Кіндратович|Якова Лизогуба]]''<ref group=Зн.>''Лизогуба Я. К. усипальня'' // [[Чернігівщина: Енциклопедичний довідник]] / за ред. [[Кудрицький Анатолій Вікторович|А. В. Кудрицького]]. — {{К.}}: [[Українська радянська енциклопедія|УРЕ]], [[1990]]. — С. 400.</ref><ref group=Пр.>А-місц. 35-Чг/2</ref>, ''будинок [[Феодосій Углицький|Св. Феодосія Углицького]]'' ([[1688]] р., найдавніша на Лівобережжі України пам'ятка дерев'яної житлової архітектури)<ref group=Зн.>''Феодосія Углицького будинок'' // [[Чернігівщина: Енциклопедичний довідник]] / за ред. [[Кудрицький Анатолій Вікторович|А. В. Кудрицького]]. — {{К.}}: [[Українська радянська енциклопедія|УРЕ]], [[1990]]. — С. 829.</ref><ref group=Пр.>А-нац. 1766</ref>, ''східний корпус келій''<ref group=Пр.>І-нац., А-нац. 250043/4-Н</ref>, ''південно-західні келії''<ref group=Пр.>І-нац., А-нац. 250043/5-Н</ref>, ''палати настоятеля''<ref group=Пр.>А-місц. 79-Чг/8</ref>, тощо. На початку [[1990-ті|1990-х]] комплекс споруд передано під жіночий монастир [[Українська православна церква (Московський патріархат)|УПЦ (МП)]].
У [[1876]] році за проєктом губернського архітектора [[Савицький Дмитро Васильович|Д. В. Савицького]], у присутності губернатора [[Дараган Михайло Петрович|М. П. Дарагана]] та єпископа [[Серапіон (Маєвський)|Серапіона (Маєвського)]] на північний захід від Свято-Успенського Єлецького монастиря, поблизу кургану Чорна могила, закладено головний корпус ''Чоловічого повітового духовного училища''<ref group=Зн.>''Чернігівське повітове духовне училище'' // [[Чернігівщина: Енциклопедичний довідник]] / за ред. [[Кудрицький Анатолій Вікторович|А. В. Кудрицького]]. — {{К.}}: [[Українська радянська енциклопедія|УРЕ]], [[1990]]. — С. 899</ref>. Первісний проєкт, втілення якого було доручено підряднику, купцю Фрумкіну, передбачав окрім головного корпусу зведення також двох бічних крил, проте на повну його реалізацію не вистачило фінансування. Завершено та освячено будівлю було [[1879]] року. Упродовж [[1900]]—[[1902]] років, у зв'язку з необхідністю надбання додаткових навчальних площ, до основного об'єму споруди добудовані два бічні [[ризаліт]]и, звернуті в бік тилового фасаду. Освячення відбулося за участі губернатора [[Андрієвський Євген Костянтинович|Є. К. Андрієвського]] та єпископа [[Соколов Яків Григорович|Антонія (Соколова)]]. Від [[1919]] до [[1941]] року будівлю займала школа, яка з [[1927]] року носила ім'я більшовицького діяча та дипломата [[Войков Петро Лазарович|П. Л. Войкова]]. У повоєнний час споруду використовували для потреб гуртків Палацу піонерів та будівельних організацій, зокрема Професійно-технічного училища № 3, а також як гуртожиток Обласного ремонтно-будівельного тресту та БК Будівельників.
| |||