Косаківський Леонід Григорович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MikeZah (обговорення | внесок) Скасовано останні 4 редагування (Gayadamki Ponad Use!) і відновлено версію 26088157 AMY 81-412 |
Немає опису редагування |
||
Рядок 57:
| кінець1 = 1993
}}
'''Леоні́д Григо́рович Косакі́вський''' ({{н.}} {{ДН|21|01|1950}}, {{comment|с.|нині смт}} [[Чернівці (смт)|Чернівці]], [[Вінницька область]]) — перший у незалежній Україні [[Київський міський голова]]. Представник [[Президент України|Президента України]] в [[Київ|Києві]] — голова [[Київська міська державна адміністрація|Київської міської державної адміністрації]] (1993–1994
== Біографія ==
Рядок 67:
=== Кар'єра ===
У 1973–1975 роках служив у [[Радянська армія|Радянській армії]] в
У жовтні 1980 — 1985 році — інструктор, завідувач організаційного відділу [[Печерськ]]ого райкому [[Комуністична партія України|компартії України]] в місті Києві. У 1985–1988 роках — інструктор, завідувач сектору відділу організаційно-партійної роботи Київського міського комітету КПУ.
У червні — грудні 1988 року — 2-й секретар Печерського районного комітету КПУ міста Києва, у грудні 1988 — 1991 році — 1-й секретар Печерського районного комітету КПУ міста Києва.
У 1990–1991 роках — заступник голови Ревізійної Комісії [[Комуністична партія України|КПУ]].
У 1990–1993 роках — депутат Київської міської ради.▼
▲У 1990–1993 роках — депутат [[Київська міська рада|Київської міської ради]].
У березні 1990 — 1992 році — голова Печерської районної ради народних депутатів, у січні 1991 — 1992 році — одночасно голова виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів.
Рядок 102 ⟶ 104:
У квітні 1993 року Президент України [[Кравчук Леонід Макарович|Леонід Кравчук]] своїм указом звільнив із займаної посади тодішнього представника Президента в місті Києві [[Салій Іван Миколайович|Івана Салія]]<ref>{{УПУ|118/93|12 квітня 1993|Про звільнення Представника Президента України у місті Києві}}</ref> та призначив на цю посаду Леоніда Косаківського, що обіймав перед цим посаду представника Президента України в Печерському районі міста Києва.
Напередодні призначення, 20 квітня 1993 року, на засіданні Київради розглядалося питання про узгодження кандидатури Леоніда Косаківського на посаду представника Президента в місті. Під час голосування його кандидатуру підтримали 110 депутатів (головним чином представники [[Соціалістична партія України|соціалістів]] та комуністів) — практично половина з 222 депутатів, що взяли участь у голосуванні, натомість проти виступило 105 депутатів (націонал-демократи): кандидатура не була узгоджена<ref>Рішення Київської міської Ради народних депутатів від 20 квітня 1993 року № 25 // Хрещатик : газета. — 1993. — 29 квітня.</ref>{{sfn|Салій|2008|с=430.}}, але так само не було прийнято й ніякого іншого рішення з зазначеного питання, що було характерним для тодішнього складу Київської міської ради{{sfn|Салій|
Беручи до уваги неспроможність ради ухвалити рішення із зазначеного питання, спираючись на положення ч. 4 ст. 2 чинного на той момент Закону України «Про Представника Президента України»<ref>Закон України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2167-12/ed19930316 «Про Представника Президента України» (редакція від 16 березня 1993)]</ref>, якими главі держави, у разі, якщо в двотижневий строк після надходження пропозиції щодо кандидатури на посаду представника Президента Радою не прийнято будь-якого рішення з цього питання, надавалося право призначати свого Представника на власний вибір, Президент України Леонід Кравчук 29 квітня 1993 року призначив на цю посаду Леоніда Косаківського<ref>{{УПУ|152/93|29 квітня 1993|Про Представника Президента України у місті Києві}}</ref>.
Рядок 108 ⟶ 110:
Тим не менш, після призначення Представником Президента України в столиці Леоніда Косаківського відносини між міською державною адміністрацією та міською радою та її головою [[Нестеренко Василь Павлович|Василем Нестеренком]] набули більш цивілізованих рис, ніж це було за часів попередника Косаківського — Івана Салія<ref name="vk1993-5-29">''Новосвитняя Екатерина.'' [https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdR29Da2xDUFRHME0/view Вернуть столице ее лицо. Материалы встречи в редакции газеты с председателем Киевсовета Василием Нестеренко и новым главой городской администрации Леонидом Косаковским] // Вечерний Киев : газета. — Киев, 1993. — 29 мая. {{ref-ru}}</ref>. Тоді стосунки між представницькою та виконавчою гілками влади в Києві носили переважно конфронтаційний характер: газета «Вечірній Київ» назвала одну з помилок Івана Салія — ''«безперспективна боротьба з Київрадою»''<ref>''Карпенко Віталій.'' 389 днів біля стерна столиці, або Зліт і падіння Івана Салія // Вечірній Київ : газета. — 1993. — 14 квітня.</ref>, а сам Іван Салій згодом зазначив: ''«Очевидно і те, що я був першим і останнім керівником міста, до кабінету якого депутати Київради демонстративно заходили зі зброєю та з піною на губах»''{{sfn|Салій|2008|с=385.}}. Зважаючи на ситуацію, Президент Леонід Кравчук змушений був за зверненням депутатів та Київської міської державної адміністрації навіть видати 2 грудня 1992 року розпорядження № 193/92-рп «Про створення комісії для вивчення причин конфліктної ситуації між Київською міською Радою народних депутатів і Київською міською державною адміністрацією»<ref>{{РПУ|193/92-рп|2 грудня 1992|Про створення комісії для вивчення причин конфліктної ситуації між Київською міською Радою народних депутатів і Київською міською державною адміністрацією}}</ref>, що стало однією з вагомих причин звільнення Івана Салія 12 квітня 1993 року з займаної посади.
З приходом Косаківського ситуація змінилася. Газета «Вечірній Київ» 19 травня 1993 року зазначала, що ''«зі зміною лідера настав кінець „холодної війни“, яку вело колишнє керівництво держадміністрації з Київрадою. Леонід Косаківський з перших хвилин свого призначення своїми діями і висловлюваннями повів гранично коректну політику по відношенню до Київради і поклав початок спільній роботі, так як це належить за законом»''<ref name="vk1993-5-29" />. І надалі їхні контакти вдавалось втримувати в такому робочому стані, який не заважав загальній справі{{sfn|Салій|2008|с=446–447.}}.
[[Файл:Косаківський Леонід Григорович посвідчення про обрання головою Київради 1994.jpg|250px|міні|Посвідчення Леоніда Косаківського про обрання головою Київради. 11 липня 1994 року]]
Після ухвалення [[Верховна Рада України|Верховною Радою України]] 3 лютого 1994 року закону «Про формування місцевих органів влади і самоврядування»<ref>Закон України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3917-12/ed19940203 «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (редакція від 3 лютого 1994)]</ref>, відповідно до якого замість місцевої державної адміністрації виконавча влада на місцях після виборів мала переходити виконавчим комітетам, які очолювалися головами місцевих рад, вибраними шляхом прямого голосування населенням, Леонід Косаківський виставив свою кандидатуру на посаду голови Київської міської ради. Вибори, що відбулися 26 червня 1994 року, не визначили переможця: Леонід Косаківський набрав 324 024 голоси (17,05% від загального числа виборців), [[Черняк Володимир Кирилович|Володимир Черняк]] — 294 194 (15,48%), а Іван Салій — 249 963 (13,15%)<ref>[https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdWTFIUnZ6U3RHVWM/view Повідомлення територіальної виборчої комісії по виборах депутатів і голови Київської міської ради народних депутатів] // Хрещатик : газета. — Київ, 1994. — 2 липня.</ref>. У другий тур вийшли Леонід Косаківський і голова Громадського об'єднання «Столиця», член «Народного руху України» Володимир Черняк. За підсумками голосування 10 липня 1994 року перемогу отримав Леонід Косаківський, за якого віддали свої голоси 549 904 виборці (29,59% від загального числа виборців, або 54,6% від тих, що взяли участь в голосуванні), проти — 450 036. Його опонент набрав 403 367 голосів (21,71%), проти — 596 573<ref>[https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdal9nVGVRc0NrcWs/view Повідомлення територіальної виборчої комісії по виборах депутатів і голови Київської міської Ради народних депутатів] // Хрещатик : газета. — Київ, 1994. — 15 липня.</ref>. Ці прямі вибори очільника міста пізніше оцінювалися політологом Сергієм Васильченком як єдині реальні вибори в Києві за багато років<ref name="up08">''Васильченко Сергій.'' [https://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/20/3443422/ «…не всі в Києві освиніли…»] // Українська правда. — 2008. — 20 травня. {{ArchivedURL|http://archive.fo/vX4Qb|5 вересня 2019}}</ref>.
Рядок 170 ⟶ 172:
У відповідь на ці події, у Києві було створено Громадянський комітет із захисту конституційних прав Леоніда Косаківського<ref>[https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdbkNuUmR3ZlRyY3c/view Розправа з київським мером вигідна владі і криміналітету?] // Сільські вісті : газета. — Київ, 1996. — 14 червня.</ref>, а на адресу Президента України і Голови Верховної Ради почали надходити і друкувалися в пресі<ref>Хрещата долина : газета. — Київ, 1996. — 1 червня.</ref> численні звернення відомих людей, ветеранських, громадських і профспілкових організацій, трудових колективів на підтримку Косаківського. У рамках протестних акцій відбулося і пікетування представниками молодіжних організацій будинку уряду. Але на прохання самого Косаківського, який волів розв'язати конфлікт винятково правовим шляхом, ці масові акції було згорнуто<ref>''Косаковский Л. Г.'' [https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdQ3dqZEQ5S3JQTms/view Переворот на Крещатике : Записки опального киевского городского головы. — Ч. 1.] — {{К.}} : [б. и.], 1998. — С. 133—139. {{ref-ru}}</ref>.
Керівники міста, районів, управлінь та служб, депутати, представники громадськості не погодились з оцінками урядової комісії і назвали її в зверненні від 18 травня 1996 року до прем'єр-міністра
Журналістка
==== Відставка ====
Рядок 287 ⟶ 289:
* [http://kompromat-ua.com/persons/kosakivsky.htm Энциклопедия украинского компромата] {{ref-ru}}
* [http://www.ua-pravda.com/gongadze/merprotiv.shtml UA-PRAVDA.COM]-->
* {{h|Салій|
* {{h|Салій|2008}}''Салій І. М.'' [http://elib.nplu.org/object.html?id=2554 Обличчя столиці в долях її керівників] / Іван Салій; [ред. [[Ковалинський Віталій Васильович|В. Ковалинський]]]. — {{К.}} : Довіра, 2008. — 599 с. : іл. — {{s|ISBN 978-966-507-226-3.}} * {{h|Федорова|2006|''Федорова Любовь.'' [http://4vlada.net/partii-lidery/leonid-kosakovskii-omelchenko-prishel-k-vlasti-v-kieve-absolyutno-nezakonno Леонид Косаковский: «Омельченко пришел к власти в Киеве абсолютно незаконно»] // [[Главред]] : веб-сайт. — 2006. — 13 марта. {{ref-ru}} {{ArchivedURL|http://archive.is/94T9|31 липня 2012}}}}<!-- {{ArchivedURL|http://archive.fo/Pnnpr|4 липня 2019}} --><!-- http://www.glavred.info/archive/2006/03/13/163621-8.html -->
* {{h|Федорова|2007|''Федорова Любовь.'' [https://drive.google.com/file/d/0BxvOO4LBd-jdUUlld0NiTnFReVE/view За что киевляне скажут «спасибо» Черновецкому] // Главред : веб-сайт. — 2007. — 10 июля. {{ref-ru}} {{ArchivedURL|http://archive.is/BUMaZ|25 серпня 2013}}}}<!-- http://www.glavred.info/archive/2007/07/10/101927-6.html -->
|