Фріда Кало: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→1950—1954: Останні роки і смерть: оформлення |
→1950—1954: Останні роки і смерть: правопис |
||
Рядок 213:
У серпні 1953 року Фріді ампутували праву ногу нижче коліна через гангрену{{sfn|Herrera|2002|pp=412–430}}. Почалася глибока депресія і сильна тривога, посилилася залежність від знеболювальних засобів{{sfn|Herrera|2002|pp=412–430}}. Коли у Дієго розпочався новий роман, вона спробувала покінчити з собою через передозування{{sfn|Herrera|2002|pp=412–430}}. У лютому 1954 року Кало написала у своєму щоденнику: «…вони завдали мені століття страждань, і я майже збожеволіла. І далі хочу вбити себе. Дієго — ось що стримує мене від цього вчинку, хоча намарне думати, що він сумуватиме за мною. …Але ніколи в житті я не страждала дужче. Я ще трохи зачекаю…»{{sfn|Zamora|1990|p=130}}. У квітні й травні Фріда знову лежала в лікарні{{sfn|Zamora|1990|p=138}}. Тієї весни, після річної перерви, вона знову почала малювати{{sfn|Herrera|2002|pp=412–430}}. Серед її останніх картин політичні полотна «''Марксизм вилікує хворих''» (бл. 1954) і «''Фріда і Сталін''» (бл. 1954), а також натюрморт «''Хай живе життя!''» (1954){{sfnm|1a1=Zamora|1y=1990|1p=130|2a1=Kettenmann|2y=2003|2pp=80–82}}.
[[Файл:2013-12-22 Frida Kahlo Totenmaske anagoria.JPG|thumb|upright|left|[[Посмертна маска]] Кало на її постелі в «Ля Каса Асуль».]]
В останні дні життя Фріда була здебільшого прикута до ліжка через [[пневмонія|пневмонію]]. 2 липня 1954 року вона з'явилася на людях, взявши з Дієго участь у демонстрації проти вторгнення ЦРУ у Гватемалу{{sfnm|1a1=Herrera|1y=2002|1pp=425–433|2a1=Zamora|2y=1990|2p=138}}. Здавалося, художниця передчуває близьку смерть, бо говорила про неї зі своїми відвідувачами і малювала скелетів та ангелів у щоденнику{{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}. Останнім був малюнок чорного ангела, якого життєписець Гейден Еррера вважала Фрідиним «ангелом смерті»{{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}. Це зображення супроводжували слова, які незадовго до смерті вона залишила у своєму щоденнику: «Радісно очікую відходу й сподіваюся, що вже не повернуся» («Espero alegre la salida — y espero no volver jamás»){{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}.
Через вихід на демонстрацію хвороба загострилася. Уночі проти 12 липня 1954 року Фріду лихоманило, їй було дуже боляче{{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}. Близько шостої ранку, 13 липня 1954 року, медсестра застала Фріду мертвою у ліжку{{sfnm|1a1=Herrera|1a=2002|1pp=425–433|2a1=Zamora|2y=1990|2p=12}}. Їй було 47 років. Офіційною причиною смерті подали [[тромбоемболія легеневої артерії| тромбоемболію легеневої артерії]], хоча розтину не робили{{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}. Еррера ствердила, що насправді Фріда скоїла самогубство{{sfn|Herrera|2002|pp=425–433}}<ref name=HerreraOxfordArt>{{cite web|last1=Herrera|first=Hayden|title=Frida Kahlo|url=http://www.oxfordartonline.com/subscriber/article/grove/art/T045455?q=frida+kahlo&search=quick&pos=1&_start=1#firsthit|website=[[Oxford Art Online]]|publisher=[[Oxford University Press]]|accessdate=2014-09-28}}</ref>. Медсестра, яка пильно контролювала заживання знеболювальних ліків, згодом запевнила, що в ніч смерті Фріда передозувала. Згідно з рецептом, максимальна доза становила сім пігулок, а хвора випила одинадцять{{sfn|Zamora|1990|p=12}}. Також того вечора вона дала Дієго подарунок із нагоди роковин весілля, на місяць раніше від цієї дати{{sfn|Zamora|1990|p=12}}.
| |||