Візит Ентоні Ідена до Москви (грудень 1941): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
KrBot (обговорення | внесок) вилучення шаблону edited, оскільки стаття не редагувалася впродовж 7 днів |
Ejensyd (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Візит Міністра закордонних справ Великої Британії Ентоні Ідена до Москви''' — відбувався від 16 до 22 грудня 1941 року.
[[Файл:Anthony Eden.jpg|міні|ліворуч|200пкс|]]
== Передісторія ==
[[Велика Британія]] та [[Російська імперія]] неодноразово були союзниками і входили до різних коаліцій.
Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] вони входили до [[Антанта|Антанти]]. Після [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] [[Більшовики|більшовицьке керівництво]] держави <ref>У вересні 1917 року Російська Імперія була перейменована на Російську республіку, а у жовтні — на РРФСР</ref>, порушивши [[Декларація Росії, Франції і Великої Британії про неукладення сепаратного миру|угоду про неукладення сепаратного миру]], розпочало сепаратні мирні переговори з [[Центральні держави|Центральними державами]] і у березні 1918 року підписало [[Берестейський мир (3 березня 1918)|сепаратну мирну угоду]].
Протягом 1918—1939 років керівництво [[РРФСР]], а потім СРСР, вело пропаганду проти своїх колишніх союзників, що грунтувалася на теоретичних настановах «[[Класова боротьба|класової боротьби]]» і очікуваної перемоги «[[Світова революція|світової революції]]». Керівництво СРСР використовувало для пропаганди апарат [[Комінтерн]]у та так звані «секції» Комінтерну — комуністичні та ліві партії країн [[Європа|Європи]], що увійшли до Комінтерну. Для вирішення зовнішньополітичних проблем керівництво СРСР припускало застосування наступальних військових засобів <ref>Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— С. 8.</ref> <ref>Про це свідчили воєнні акції СРСР проти Польщі (вересень—жовтень 1939), Фінляндії (жовтень 1939 — березень 1940), Прибалтики (1940), Румунії (червень 1940)</ref>.
Після [[Мюнхенська угода|Мюнхенської угоди]] керівництво СРСР переглянуло свою зовнішню політику щодо Німеччини, [[Франція|Франції]], [[Японія|Японії]]. У жовтні 1938 року між представниками Німеччини і СРСР була досягнута домовленність про припинення нападів на радіо і у пресі на керівних діячів обох країн. Від весни 1939 року контакти дипломатичних представників СРСР з німецькими колегами набули такого ж активного характеру, як і з англійськими чи французькими. Одним із прикладів взаємодії російських [[ВКП(б)|більшовиків]] із німецькими [[НСДАП|націонал-соціалістами]] на той час була угода про продовження виконання воєнного замовлення для Радянського Союзу на захоплених Німеччиною чехословацьких [[Škoda Holding|заводах «Шкода»]].
Керівництво СРСР провадило у 1938—1939 роках «подвійну гру» щодо англо-французького блоку та Німеччини. Після окупації та поділу Чехословаччини велися переговори як з Німеччиною, так і з Англією та Францією.
1939 року делегації Великої Британії, Франції та СРСР провадили перемовини, метою яких була угода про «ефективний пакт взаємодопомоги проти агресії» та про форми і розміри допомоги одне одному та гарантованим державам <ref>Год кризиса. 1938—1939: Документы и материалы. В 2 т. Т. 1. 29 сентября 1938 г. — 31 мая 1939 г./М-во иностр. дел СССР; Редкол.: Бондаренко А.П. и др.— М.: Политиздат, 1990.— С. 459.</ref>
На той час відбулася зміна громадської думки у країнах Західної Європи та США від оцінки СРСР як революційної сили, оплоту боротьби із фашизмом — до страху перед непередбачуваними діями його керівництва у зовнішній політиці та терористичним режимом, встановленим у країні <ref>Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— С. 9.</ref>. Після знищення кервництвом ВКП(б) на чолі з Й. Сталіним більшої частини вищого та середнього командного складу Червоної армії Англія та Франція перестали бачити в СРСР надійного воєнного партнера <ref>Лебедева Н.С. Безоговорочная капитуляция агрессоров: Из истории второй мировой войны.— М.: Наука, 1989.— С. 7.</ref>.
У серпні 1939 року СРСР припинив перемовини із Англією та Францією і підписав [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Договір про ненапад]] з Німеччиною, що дозволив Німеччині розв'язати війну проти союзника Великої Британії — [[Польща|Польщі]].
Від початку Другої світової війни керівництво СРСР звинуватило у розв'язанні війни Велику Британію та [[Франція|Францію]].
Велика Британія, Франція, а за ними й інші країни оголосили війну Німеччині. 17 вересня [[РСЧА|Червона армія]] СРСР, що розірвав [[Договір про ненапад між СРСР і Польщею|договір про ненапад]] із Польщею, розпочала воєнні дії проти союзника Великої Британії — Польщі. Англія і Франція не оголосили війну СРСР.
Відповідно до господарських угод між СРСР та Німеччиною, у 1939—1941 роках СРСР постачав сировину для військової промисловості Німеччини та пальне для вермахту, що на той час вів бойові дії проти Великої Британії.
Після нападу СРСР на Фінляндію керівництво Великої Британії розглядало питання про військову допомогу Фінляндії. Оскільки СРСР постачав пальне для Німеччини, яке використовувалося при бомбардуванні міст Великої Британії, військове керівництво останньої розробило план нападу на нафтові промисли району [[Баку]].
З початком [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] [[Вінстон Черчилль]] виступив із спеціальною заявою на підтримку боротьби СРСР проти Німеччини.
== Підготовка візиту ==
| |||