Відкрити головне меню

Зміни

м
Відкинуто редагування Halyna13 (обговорення) до зробленого BunykBot
Викладачка на [[Вищі Педагогічні Курси|Вищих Педагогічних Курсах]] у [[Львів|Львові]] (1921—1928), одна з ідеологинь [[Фемінізм|жіночого руху]] Західної України та його провідних діячок у 1920—1930-х pp.
 
Голова центральної управи [[Союз Українок|Союзу Українок]] (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок<ref>«Світовий союз українок» був створений на з'їзді у Львові 1937 року, але через подальші воєнні події [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] розгорнути працю не вдалося.</ref>, політичної жіночої організації «[[Дружина Княгині Ольги]]»; редакторка двотижневика «Жінка» (1935—1939); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка [[УНДО]], посолкапосол до [[Сейм Республіки Польща|польського сейму]] (1928—1935, працювала у його комісіях&nbsp;— освітній і закордонних справ).
 
Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в [[Ліга Націй|Лізі Націй]] українські петиції, зокрема в справі т.&nbsp;зв. [[пацифікація|пацифікації]] і голоду в [[УРСР|Радянській Україні]], мала контакти з урядовими і громадськими колами [[Західна Європа|Західної Європи]] і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.
 
У 1936—1939&nbsp;— учасниця президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939&nbsp;— на еміграції: [[Краків]], [[Берлін]], [[Прага]], [[Женева]] (де у 1945—1950 була директоркою Українського Допомогового Комітету<ref>В 1947 році у Швейцарії був заснований Український Допомоговий Комітет для допомоги українським біжинцям в [[Швейцарія|Швейцарії]], [[Австрія|Австрії]] та [[Німеччина|Німеччині]], а також для допомоги студентам, які навчалися у Швайцарії. На той час їх було 21 особа і вони згуртувалися в студентьку громаду при бернському університеті. На жаль, діяльність цих орґанізацій не була тривалою. Через несприятливі обставини та брак фінансової помочі значна частина українських студентів залишила Швайцарію, так само як і ті, що вже отримали освіту, та не мали перспектив одержати дозвіл на працю за професією. Побачивши базнадійність своїх зусиль, покинула Швайцарію і пані Мілєна Рудницька&nbsp;— уже відома в швайцарських колах як член парламентської групи в польському сеймі та ініціатор різних програм стосовно допомоги українцям. В швайцарському Червоному Хресті, наприклад, їй відповіли, що вони допомагають людям лише в тих державах, з якими Швайцарія має дипломатичні зв'язки.</ref>), [[Нью-Йорк]] і [[Мюнхен]]).
* «Західна Україна під більшовиками» (1958),
* «[[Іван Боско|Дон Боско]]. Людина, педагог, святий» (1963),
* «Невидимі стигмати» (1970, про патріарха [[Йосиф Сліпий|Йосифа Сліпого]]).<ref name="МЩ6" />).
{{Розширити розділ|дата=липень 2018}}