Вікіпедія

Едуар Мане: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
уточнення
Рядок 1:
{{помилки}}
{{Художник
| Ім'я = ЕдуардЕдуар Мане
| Оригінал імені = Édouard Manet
| Фото = %C3%89douard_Manet.jpg
Рядок 28:
{{Не плутати|Клод Моне|Клодом Моне}}
 
'''Едуа́рдЕдуа́р Мане́''' ({{Lang-fr|Édouard Manet}}; [[23 січня]] [[1832]], [[Париж]] — [[30 квітня]] [[1883]], [[Париж]]) — [[Французи|французький]] [[художник]] [[імпресіонізм|імпресіоніст]]. Створював [[портрет]]и, [[Побутовий жанр|жанрові композиції]], [[натюрморт]]и. Залишив цікаві зразки графіки в [[Малюнок|малюнках]] і [[офорт]]ах.
 
== Біографія ==
Рядок 34:
[[Файл:Edouard Manet 077.jpg|thumb|[[Огюст та Ежен Мане, батьки художника]], Мане, 1860, [[музей д'Орсе]], [[Париж]]]]
 
Народився в [[Париж]]і [[23 січня]] [[1832]]. Його мати була похресницею шведського принца [[Карл XIV Юхан|Карла XIV Юхана]], батько, Огюст Мане, був французьким суддею. Але батькам Мане не була притаманна фанаберія чи агресивна буржуазність, яку демонстрували паризькі багатії. У [[1860]] році син напише їх портрет, що став шедевром раннього періоду творчості. Майже все життя прожив в Парижі, де в [[1850]]-[[1856|56]] вчився в школі мистецтв пана Т.&nbsp;Кутюра (T.&nbsp;Couture).<ref>Чегодаев А. Д. «ЄдуардЭдуард Мане». М. 1985, с. 16</ref>
 
Вже в перших своїх творах виступив проти офіційного мистецтва, так званого [[академізм]]у, протиставляючи йому зображення реальної дійсності, простих повсякденних явищ навколишнього життя, зокрема паризького життя. В багатьох своїх творах був предтечею [[імпресіонізм]]у.
Рядок 47:
Моду на іспанських художників підтримував і короткочасний [[Наполеон III|монарх]] так званої [[Друга французька імперія|Другої французької імперії]], що був одружений з іспанською принцесою та мав картини іспанців в палацовій колекції. Тоді Париж і сам Мане відкрили для себе творчість [[Веласкес]]а й інших іспанських майстрів ([[Франсіско де Сурбаран|Сурбарана]], [[Бартоломео Естебан Мурільйо|Мурільйо]], [[Алонсо Кано]]).
 
[[Веласкес]] художньо полонив Едуара, і той копіював його твори. В квітні [[1859]]&nbsp;р. Мане створив картину «П'яниця» («Прихильник абсента»)<ref>Чегодаев А. Д. «ЄдуардЭдуард Мане». М. 1985, с. 25</ref>. Вона проста за мотивом, але тематично була навіяна впливами [[портрет]]ів давньогрецьких філософів і літераторів, які створив [[Дієго Веласкес]] («Портрет Меніппа», байкар «Езоп»). Ще з доби Лукіана з Самосу (2 ст. нашої ери) і його книги «Ярмарок життєписів» з'явилась традиція подавати грецьких філосрфів як жебраків і представників найнижчих веств населення<ref>Знамеровская Т.&nbsp;П.&nbsp;Хусепе Рибера, М, «Изобразительное искусство», 1981</ref>. Лукіан з Самосу був за переконаннями найближче до світогляду іспанця [[Хосе де Рібера|Хосе де Рібери]], тому митець подав уславлених філософів, цих велетнів духу, як [[жебрак]]ів і [[раб]]ів, мало потрібних суворій реальності, у серії «Філософи». Подібний образ забажав створити в Едуар Мане, але спрямував його на зображення маргінала. Картину Мане «Прихильник абсенту» не прийняли в Паризький Салон [[1859]]&nbsp;р. Переваги полотна визнав лише один член журі, ним був [[Ежен Делакруа]]. Але його відгук проігнорували. Мане втратив можливість виставити власний твір в Салоні і (як наслідок) не заробив ні грошей, ні популярності. Не визнавали за великого митця минулого і Дієго Велескеса, його слава прийде пізніше. ЕдуардЕдуар Мане і в цьому випередив смаки пересічного буржуазного оточення, підтримуючи авторитет мало визнаного тоді іспанця-художника.
 
Декілька робіт Мане присвятив іспанцям, яких зустрів в Парижі, а декілька його картин постановницько-іспанські. Він перевдягав моделі в іспанські костюми і малював дещо фантазійне на іспанську тему («Вікторина Меран в костюмі еспади», [[1862]], «Молодик в костюмі махо», [[1863]]). Справжнім [[шедевр]]ом цього періоду стала картина «Лола з Валенсії».
Рядок 61:
Невдоволення сучасниками, сучасним обмеженим і дріб'язково-буржуазним суспільством вщухало, коли Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Різкий [[контраст]] іспанської музики, палких і пристрасних танців, манер, іспанського одягу з одягом паризьких буржуа, їх посередніми смаками і жалюгідними бажаннями, привели художника до деякої ідеалізації Іспанії в його творчості. Адже ще в період війни Наполеона І з Іспанією хтось влучно зауважив, що тогочасний іспанський уряд мертвий, а іспанський народ бурхливо живий. Бурхливе життя іспанців і помітив художник в Лолі з Валенсії.
 
Коротенька і товста Лола заробляла [[Танці|танцями]]. Мане подав її у повний зріст на тлі [[театр]]альнихлаштунки|театральних лаштунків]]. Навіть умовний одяг Лоли сприймався правдивим і щирим. Мане малював цей одяг старанно, делікатно виписував кожен візерунок шалі, золотої прикраси на руці, червоних китиць на чорній спідниці. Це водночас [[портрет]] і сценічний образ.
 
Нині ця екзотична іспанська квітка прикрашає колекцію [[Музей д'Орсе|музею д'Орсе]], Париж.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Едуар_Мане