Забайкальська область: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 11:
|Одиниця =
|Дата обрахунку=
|Населення = 893 00 осіб
|Дата перепису = 1912
|до =
|після = Забайкальськая губернія
}}
'''Забайкальська область''' — адміністративно-територіальна одиниця [[Російська імперія|Російської імперії]] та Російської республіки у [[1851]]–[[1922]] роках.
== Географія ==
Розташовувалася в Східному Сибіру, на південь і схід від Байкалу, тягнулася до Цінської імперії (межувала в районі Маньчжурії та Монголії). На заході і півночі межувала з [[Іркутська губернія|Іркутською губернією]], від якої відокремлювалася майже на всьому протязі озером [[Байкал]], на північному сході — [[Якутська область (Російська імперія)|Якутською областю]], на сході — [[Амурська область (Російська імперія)|Амурською областю]].
== Історія ==
Згідно імператорського указу, наданого Сенату 11 липня 1851 року з Верхньоудинського і Нерчинского округів Іркутської губернії було сформовано Забайкальську область. У 1863 році Кяхтінского градоначальство увійшло до складу Забайкальської області.
Під час російсько-японської війни Забайкальська область мала стратегічне значення. Являлася тилом російської армії, що діяла в МАньчжурії. Сюди відправляли поранених. Звідси рухалися ешелони з військами та військовим спорядженням.
У 1905 році область охопив революційний рух. 22 листопада 1905 в Читі була створена Рада солдатських і козачих депутатівна чолі із Антоном Костюшко-Валюжаничем. завдяки переходу на бік революціонерів солдат Читинський повіт опинився під владою повсталих. Втім 2 2січня 1906 року повстання було придушено.
Перші відомості про падіння імператора і перехід влади до Тимчасового Уряду були отримано 2 березня 1917 року. 4 березня учасники мітингу робітників і службовців обрали Читинську раду робітничих депутатів на чолі з меншовиком І. Воронцовим. В цей же день було обрано Читинську раду солдатських депутатів на чолі із меншовиком О. Гусєвим. Наступного дня засідання обох Рад обрало Виконавчий Комітет Ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з меншовиком В. Анісімовим. 5 березня відбулося зібрання представників політичних партій і громадських організацій, яка створила другий обласний орган влади — Забайкальський Комітет громадської безпеки.
після більшовицькогоп еревороту у грудні 1917 року було прийнято рішення про створення Народної ради, якій переходила влада в Забайкальській області. 4 січня 1918 року її очолив меншевик І.Ваксберг. Було оголошено про утворення [[Забайкальська республіка|Забайкальської республіки]]. 16 лютого того ж року більшовики повалили Народну раду, оголосивши владу Рад. Влада перейшла до голови виконкому на чолі із лівими есерами й більшовиками. Втім у серпні 1918 року їх влада впала. Тут було встановлено владу О.Колчака.
З 1919 року влада фактичноп ерейшла до отамана Григорія Семенова. Останній у листопаді 1920 року зазнав остаточної поразки. 1920 році стала частиною [[Далекохідна республіка|Далекосхідної республіки]], а адміністративний центр області — Чита — столицею республіки. Невдовзі після цього з Забайкальської області було виокремлено Прибайкалську область. 1921 року частина території області увійшла до складу Бурят-Монгольської автономної області. 1922 року решту Забайкальської області перетворено на Забайкальську губернію Далекосхідної області РРФСР.
== Адміністративний устрій ==
Центром була місто Чита. Спочатку поділялася на 2 округи, з 1871 року — 8 округів, з 1901 року — 8 повітів: Акшинський, Баргузинський, Верхньоудинський, Нерчинський, Нерчинсько-Заводський, Селенгінський, Троїцькосавський, Читинський, а також Агінський аймак бурятів. Було 7 міст (Баргузин, Селенгінськ, Троїцкосавськ, Верхньоудинськ, Чита, Нерчинськ і Акша) і 750 селищ, поселень і хуторів.
На чолі стояв військовий губернатор, який підпорядковувався Східносибірському генерал-губернаторові, з 1884 року — Приамурському генерал-губернаторові, з 1906 року — Іркутському генерал-губернаторові. Військовий губернатор водночас був наказним отаманом Забайкальського козачого війська. На чолі округ перебували начальники, яким також підпорядковувалися козачі станиці.
=== Військові губернатори ===
* [[Запольський Павло Іванович|Павло Запольський]] (1851—1855)
* [[Корсаков Михайло Семенович |Михайло Корсаков]] (1855—1860)
* [[Жуковський Євген Михайлович |Євген Жуковський]] (1860—1863)
* [[Дитмар Микола Петрович|Микола Дитмар]] (1864—1874)
* [[Педашенко Іван Костянтинович |Іван Педашенко]] (1874—1880)
* [[Ільяшевич Лука Іванович |Лука Ільяшевич]] (1880—1884)
* [[Барабаш Яків Федорович (генерал) |Яків Барабаш]] (1884—1888)
* [[Хорошхін Михайло Павлович |Михайло Хорошхін]] (1888—1893)
* [[Мацієвський Євген Йосипович |Євген Мацієвський]] (1893—1901)
* [[Надаров Іван Павлович|Іван Надаров]] (1901—1904)
* [[Холщевніков Іван Васильович |Іван Холщевніков]] (1904—1906)
* [[Сичевський Аркадій Валеріанович|Аркадій Сичевський]] (1906)
* [[Ебель Михайло Ісайович |Михайло Ебель ]] (1906—1910)
* [[Косов Василь Іванович |Василь Косов]] (1910—1912)
* [[Кияшко Андрій Іванович |Андрій Кияшко]] (1912—1917)
=== Голова Народної ради ===
* І. А. Ваксберг (січень-лютий 1918)
=== Голова виконкому ===
* І.Бутін (лютий-серпень 1918)
== Населення ==
Чисельність населення в 1892 році становило 590 тис. осіб, зокрема 303 200 чоловіків. Згідно перш9ого загальноросійського перепису в області мешкало 672 037 осіб, з них 342543 чоловіків. Переважання чоловіків пояснюється щорічним прибуттям вільних переселенців і засланців на каторги. На 1912 року чисельність становила 893 тис. осіб, з яких росіяни складали 66,8 %, буряти — 27,2 %.
Прикордонні козаки, Забайкальський городовий козачий полк, станичні козаки, тунгуський і бурятські полки, населення, що жило осіло в прикордонній смузі, склали Забайкальское козацьке військо, яка зобов'язана виставляти 6 кінних полків (по 600 вояків).
== Економіка ==
=== Землеробство і скотарство ===
Основу становили землеробство, скотарство, добування корисних копалень. Землоробством переважно займалися слов'янські народи, скотарством — буряти, евенки і монголи.
У південній частині області вирощувалися пшениця, жито, ячмінь, гречка, овес і картопля. В меньшій кількості збиралися овочі, льон, конопля, баштанні, тютюн. У значній кількості збиралися кедрові горіхи.
До 1892 в області нараховувалося 2700000 голів різної худоби, з яких значну частину становили коні, верблюди та дрібна рогата худоба.
=== Добування корисних копалень ===
Видобуток '''золота''' в 1861 році сягав 207 пудів 13 фунтів; в 1882 році — 271 пудів 22 ³ / 4 фунтів. Втім з часом він став падати, оскліьки добування велося не системно, у гірників були важкі умови праці, відсутній технагляд. У 1891 році добування золота не перевищувало 198 пудів 1/2 фунтів, але кількість копалень зросла з 48 в 1882 році до 83 в 1891 році. З 1901 року місцеві копальні успішно освоювало Нерчинське золотопромислове товариство.
На момент утворенння області ці землі вже пережили піднесення копалень з добування '''срібла'''. З 1852 року кількість срібла зменьшувалося. У 1863 році вже не перевищувала 7 1/2 пудів, а потім тимчасово повністю припинилася. Всього було відомо до 90 родовищ срібних руд, переважно уздовж річки Онон.
Діяли '''мідні, олов'яні й залізні''' копальні. На початок XX ст. розробка міді лише почалася, проте бракувало технічних знарядь. Більш переспективними вважалися копальні олова і заліза. завдяки значної кількості залізної руди постійно збільшувалося виробництво чавуну.
Добувався '''кам'яне та буре вугілля,''' проте переважно використвоувалося для місцевих потреб — в металургійній промисловості, опаленні будівель та байкальського й річкового пароплавства.
В області розташвоувалася [[Нерчинська каторга]] — комплекс місць ув'язнення при заводах, свинцево-срібних родовищах і золотих копальнях.
=== Мисливство і рибальство ===
Значний відсоток становило полювання та обробка хутра соболів, лисиць, білок. Також полювали на ведмедів, вовків, корсаків і тхорів, добували «панти» — роги марала.
Наявність озера Байкал, великих річок Уда, Аргунь і Амур сприяло розвитку рибальства. В Селенгинському і Баргузинскому повітах омулевий промисел здійснювався в промислових масштабах.
=== Торгівля й банки ===
Через Забайкальську область здійснювалася торгівля з Китаєм. Тому міста Селенгінськ, Верхньоудинськ і Троїцькосавськ стали важливими центрами посередницької торгівлі. В свою чергу внутрішня торгівля була розвинена недостатньо. Діяли Верхньоудинська (з 1768 року), Агинська (з 1864 року), Зюльзинська (з 1901 року), Акшинська (з 1903 року) і Хоринська ярмарки.
1894 року було відкрито Читинське відділення Державного банку Російської імперії. На початок 1913 року банківський сектор був представлений Міським громадським банком (відкритий в 1903 році), ощадними касами, відділенням Російсько-Азійського комерційного банку (Російсько-Китайського банку), Читинським відділенням Сибірського торгового банку, товариствами взаємного кредиту в містах Чита, Сретенськ і с. Нерчинский Завод, а також кредитними товариствами. Загальне управління ощадними касами було покладено на Державний банк під наглядом Міністерства фінансів. З 1901 по 1902 роки ощадні каси були відкриті при всіх відділеннях Державного банку, казначействах, поштово-телеграфних конторах, при станціях залізниць, митницях, при багатьох фабриках і заводах.
=== Транспорт ===
У 1899 році відкрито рух [[Транссибірська магістраль|Транссибірською залізницею]] протягом 1350 верст, від станції Мисове до Стрітенська та до китайського кордону. В 1905 році відкрито рух Навколобайкальській залізниці, в південно-західній частині області.
Головний тракт йшов від Байкалу через Верхньоудинск, Читу і Нерчинськ до станції Стрітенської; далі до Амуру. Влітку переміщення здійснювалися пароплавом, човнами, взимку — льодом річки Шилка. Пересування трактом припинялося два рази на рік. Від головного тракту відокремлювалися поштові шляхи на Баргузин, Троїцкосавськ, Петровський і Нерчинский заводи.
== Джерела ==
* Волости и населенные места 1893 года / изд. Центр. стат. ком. М-ва внутр. дел. — СПб., Вып. 8 : Забайкальская область. — 1896. — [2], 66, 47 с., [1] л карт. : табл. — (Статистика Российской империи ; 27).
* Памятная книжка Забайкальской области на 1914 г. / Подъ редакціей А. Г. Мамонова. При сотрудничествѣ Т. Г. Селенгина. — Чита: Изданіе Заб. Обл. Статистическаго Комитета. Типографія Забайкальскаго Областного Правленія. — 1914.
* [https://bigenc.ru/domestic_history/text/3821740| ЗАБАЙКА́ЛЬСКАЯ О́БЛАСТЬ]
{{commons|Category:Zabaikalie Oblast|Забайкальська область}}
{{Адміністративно-територіальний поділ Російської імперії}}
[[Категорія:Області Російської імперії]]
[[Категорія:Історія Забайкальського краю]]
[[Категорія:Історія Бурятії]]
| |||