Бурлак (робітник): відмінності між версіями

'''Бурла́к'''&nbsp;— найманий робітник у Росії XVI&nbsp;— початку XX століть, що в складі артілі тягнув линвою (бичовою) річкове судно вгору проти течії. У «Словнику Брокгауза і Єфрона» зазначається, що «бурлаками» називали всіх селян-заробітчан, але найчастіше саме тих, хто працював на річкових суднах<ref name="ЕСБЕ">{{ВТ-ЕСБЕ|Бурлак}}</ref>.

Головними районами бурлацтва були Волзький і Дніпровський водні шляхи, всеросійською «столицею» бурлаків був [[Рибінськ]] на Волзі. Серед бурлаків розрізнялися ''корінні'', які були взяті на весь шлях із завдатком, і ''додаткові'', найняті тимчасово, без строку і без завдатків<ref name="ЕСБЕ"/>. У XVIII—XIX століттях основним типом судна, на якому використовувалася бурлацька тяга, була [[розшива]]. Бурлаки зазвичай об'єднувалися в артілі, з чітким розподілом обов'язків. Типовими спеціалізаціями були такі: ''старший водолив'' (відповідав за підмочку товару й виконував обов'язки тесляра[[тесляр]]а), ''лоцман'', ''шишка'' (був передовим у лямці), двоє ''косних'' (при плаванні на судні були зобов'язані лазити на щоглу, а при тязі&nbsp;— розпутувати линву і відчіпляти її від перешкод)<ref name="ЕСБЕ"/>. ''Линва'' чи ''бичова́'' ({{lang-ru|бечева}}) мала довжину близько 100 [[сажень|сажнів]] (210 м) і товщину 3 дюйми[[дюйм]]и (7,5 см). Бичова кріпилася до розшиви таким чинномчином, щоб кут її напрямку і діаметральної площини судна був якомога меншим (гострим), оскільки в такому разі докладане фізичне зусилля використовувалося найбільш повно. На вільному її кінці кріпилися ''бурлацькі лямки''&nbsp;— шкіряні петлі з ременя довжиною 1 сажень (бл. 210 см) і шириною 4 вершки[[вершк|вершоки]] (бл. 18 см).

Розвиток пароплавства[[пароплав]]ства призводив до поступового занепаду бурлацтва, але вона продовжувала використовуватися й на початку XX століття. У СРСР бурлацька тяга була заборонена 1929 році постановою [[Народний комісаріат шляхів сполучення|НКШС]], у підпорядкуванні якого до 1931 року перебував річковий транспорт.