Вікіпедія

Догмат: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
підчистив
Рядок 9:
Про значення догматів говорить той факт, що стародавніх часів і понині перед вступом церковну общину людина, котру хрестять, повинна голосно прочитати Символ Віри, тобто засвідчити свою віру в догматичні істини Православ'я. Апостол переконує тих, що увірували, твердо дотримуватись євангельського вчення, «аж поки ми всі не досягнемо 'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, міру зросту Христової повноти…» (Еф. 4, 13). Хто відступає від колись прийнятої апостольської віри, той позбавляє себе спасіння.
 
Історія Православної Церкви знає багато прикладів, коли заради збереження чистоти своєї віри святі подвижникилюди йшли на важкісмерть. стражданняПізніше вони були канонізовані і смертьправославні віряни шанували їх як святих [[Мученик|мучеників]] та [[Сповідник (святий)|сповідників]]. Христова Церква прославляє їх як поборників православної істини. Для православних догмати&nbsp;— непорушні закони їхньої віри. Якщо в літургійному житті окремих Православних Місцевих Церков є деякі відмінності, то в догматичному вченні серед них&nbsp;— строга єдність. Православне вчення свідчить, що догмати обов'язкові для всіх членів Церкви тому Церква не прощає того, хто вперто прагне забруднити чистоту апостольського вчення. Богослови посилаються на Біблейські слова апостола: «Людини-єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знаючи, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив» ([[Послання до Тита|Тит]]. , 10-11). Аналогічно це відноситься до тих, хто відкидає основний християнський догмат&nbsp;— про Богочоловічність Христа Спасителя, свідчить апостол Іоан (1 Ін. 4, 3). Якщо будь-який гріх&nbsp;— наслідок слабкості волі, то єресь&nbsp;— наполегливість волі. Єресь&nbsp;— наполегливе противлення істині і як хула на Духа Істини не прощається. постановах Шостого Вселенського Собору говориться: «А ще, хто не утримує і не приймає догматів благочестя і не так мислить і проповідує, але хоче йти проти них, тому хай буде анафема по визначенню, колись складеному святими і блаженними отцями»<ref>Деяния Вселенских Соборов.&nbsp;— Т. 4, VI Собор, VII Собор. Изд. 5-е. СПб.: Воскресение, 1996.&nbsp;— 645 с.</ref>.
 
Розгляд наявних властивостей догматів приводить до такого висновку: догмати&nbsp;— це богоодкровенні істини, які містять собі вчення про триіпостасного Бога та Його ставлення до світу й, особливо, до людини, збережені, визначені й викладені Православною Церквою як незаперечні, незмінні та обов'язкові для всіх віруючих правила віри<ref name="ep"> Епископ Сильвестр. Опытъ православного догматического богословия.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Изд. 2.&nbsp;— К.: Изд. Типография Г.&nbsp;Т.&nbsp;Корчак-Новицкого, 1892.-317 с.</ref>.
Рядок 19:
Відомий російський історик В.&nbsp;В.&nbsp;Болотов (1851—1900), розв'язуючи питання про співвідношення догматів іншими істинами, поряд із догматом як «істинним пізнанням фактів віри», вводить ще два поняття: 1) святоотцівський теологумен; 2) окрема богословська думка.
 
[[Теологумен]] для В.&nbsp;В.&nbsp;Болотова&nbsp;— це «богословська думка тих, які… більш ніж богослови: це богословські думки святих отців Єдиної Нероздільної Церкви; це думки тих мужів, серед яких стоять ті, які достойно іменуються „Вчителями Всесвіту“. Але всій повазі до теологуменів, вони не є для всіх обов'язковими»<ref>Ригін В. протоиерей. Молитва родителей о детях, умерших нехре-щенными.&nbsp;— ЖМП.&nbsp;— 1983.&nbsp;— №&nbsp;10.&nbsp;— с. 79-80.</ref>. Прикладом таких теологуменів автор називає думку Св. Григорія Нісського про те, що нехрещені немовлята вже через свою чистоту також стають спадкоємцями вічних благ<ref>див. Послання Григорія Нісського до Гієзія про немовлят, викрадених передчасною смертю</ref>. Такої ж думки дотримувались і св. Григорій Богослов, вітчизняних письменників&nbsp;— св. Дмитро Ростовський (1652—1709) та Св. Феофан Затворник (1830—1894). Звичайно, доля цих немовлят буде не такою ж, як тих, що досягли святості через страждання й подвиги, але вона буде й не такою, як тих грішників, котрі не покаялися.
 
До теологуменів також може бути віднесений західний додаток до Символу Віри (8 член: … що від Отця і Сина сходить). Такої думки дотримуються також деякі сучасні богослови<ref>Проф. прот. Ливерий Воронов. «Вопрос о „Филиокве“ с точки зрения русских богословов» // БТ. /Юбилейный сборник, посвященный 175- летию ЛДА.&nbsp;— М., 1986.&nbsp;— с. 157—186.</ref>. Дехто вважає теологуменом так званий [[апокатастасис]].▼
Прикладом таких теологуменів автор називає думку Св. Григорія Нісського про те, що нехрещені немовлята вже через свою чистоту також стають спадкоємцями вічних благ (див. Послання Григорія Нісського до Гієзія про немовлят, викрадених передчасною смертю). Такої ж думки дотримувались і св. Григорій Богослов, вітчизняних письменників&nbsp;— св. Дмитро Ростовський (1652—1709) та Св. Феофан Затворник (1830—1894). Звичайно, доля цих немовлят буде не такою ж, як тих, що досягли святості через страждання й подвиги, але вона буде й не такою, як тих грішників, котрі не покаялися.
 
Що стосується богословських думок, то, згідно В.&nbsp;В.&nbsp;Болотовим, головна їх відмінність від догматів&nbsp;— це «відсутність авторитету». «У виборі моїх власних богословських думок,&nbsp;— пише він,&nbsp;— я вільний, але не беззаперечно … кордони моєї свободи&nbsp;— в обов'язковій вимозі, щоб ці мої власні думки не суперечили догматам»<ref>Рассказовский СП. Догматическое богословие (по прот. Н. Малиновскому). Ч. 1. -Ленинград: тип. ВИР, 1991.&nbsp;— 117 с.</ref>.▼
▲До теологуменів також може бути віднесений західний додаток до Символу Віри (8 член: … що від Отця і Сина сходить). Такої думки дотримуються також деякі сучасні богослови<ref>Проф. прот. Ливерий Воронов. «Вопрос о „Филиокве“ с точки зрения русских богословов» // БТ. /Юбилейный сборник, посвященный 175- летию ЛДА.&nbsp;— М., 1986.&nbsp;— с. 157—186.</ref>.
 
Православна Церква осуджувала прояви всякого роду [[Гносеомахія|гносеомахії]]<ref>Аристотель. Метафизика.&nbsp;— М., 1934. Кн. 6, гл. 1.</ref><ref>Символы веры // Книга правил святых апостол, святых Соборов Вселенских и помесных, и святых отец. Догмат 630-ти святых отец Четвертого Вселенского Собора, Халкидонского.&nbsp;— М.: Синодальная типография, 1893.&nbsp;— с. 3-11.</ref>та неосвіченості. Словами митрополита Московського [[Філарет (Дроздов)|Філарета (Дроздова)]], «необхідно, щоб ніяку, навіть в тайні сокровенну, премудрість, для нас чужу і ту, що нам не належить, ми не шанували, але зі згодою й покорою направляли розум до божественного спостереження і серце до небесних відчуттів»<ref>Митрополит Московский Филарет. Слова и речи.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— М., 1882.</ref>.▼
Дехто вважає теологуменом так званий [[апокатастасис]] (буквально&nbsp;— «повернення всіх речей»). Згідно цим припущенням, після Страшного Суду Господь простить усім, навіть нечистим духам. Вперше таке тлумачення було дано Орігеном (185—254), потім тією іншою мірою його поділяли Дидим Олександрійський, св. Григорій Нісський, св.
 
Діодор Тарсійський та ін. нових богословів цієї думки дотримувався проф. прот. Сергій Булгаков (1871—1944). іншого боку, апокатастасис неодноразово засуджувався в історії Церкви, зокрема на П'ятому Вселенському Соборі.
 
▲Що стосується богословських думок, то, згідно В.&nbsp;В.&nbsp;Болотовим, головна їх відмінність від догматів&nbsp;— це «відсутність авторитету». « виборі моїх власних богословських думок,&nbsp;— пише він,&nbsp;— я вільний, але не беззаперечно … кордони моєї свободи&nbsp;— в обов'язковій вимозі, щоб ці мої власні думки не суперечили догматам»<ref>Рассказовский СП. Догматическое богословие (по прот. Н. Малиновскому). Ч. 1. -Ленинград: тип. ВИР, 1991.&nbsp;— 117 с.</ref>.
 
▲Православна Церква осуджувала прояви всякого роду [[Гносеомахія|гносеомахії]]<ref>Аристотель. Метафизика.&nbsp;— М., 1934. Кн. 6, гл. 1.</ref><ref>Символы веры // Книга правил святых апостол, святых Соборов Вселенских и помесных, и святых отец. Догмат 630-ти святых отец Четвертого Вселенского Собора, Халкидонского.&nbsp;— М.: Синодальная типография, 1893.&nbsp;— с. 3-11.</ref>та неосвіченості. Словами митрополита Московського Філарета (Дроздова), «необхідно, щоб ніяку, навіть в тайні сокровенну, премудрість, для нас чужу і ту, що нам не належить, ми не шанували, але зі згодою й покорою направляли розум до божественного спостереження і серце до небесних відчуттів»<ref>Митрополит Московский Филарет. Слова и речи.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— М., 1882.</ref>.
 
Святитель [[Святий Кирило Єрусалимський|Кирило Єрусалимський]] пише: «Сутність релігії складається двох наступних речей: точного пізнання догматів благочестя і із добрих справ, догмати без добрих справ неприємні Богу, не приймає Він і добрі справи, якщо вони основані не на догматах благочестя»<ref>Св. Кирилл Иерусалимский. Поучение огласительные и тайновод-ственные.&nbsp;— М.: Синод, б-ка, 1991.</ref>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Догмат