Русифікація: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 3; позначено як недійсні: 7. #IABot (v2.0beta15) |
Lanamy (обговорення | внесок) додано зображення, джерело, зовнішні посилання Мітка: редагування коду 2017 |
||
Рядок 18:
{{Глобалізувати|дата=лютий 2012}}
{{double image|right|Auksa altorius latin.jpg|140|Auksa altorius cirillics.jpg|136|Русифікація [[литовці]]в в Російській імперії. Два видання литовського популярного молитовника, «Auksa altorius» (''Золотий вівтар''). Ліворуч — незаконне видання, оскільки воно було надруковане [[латинка|латинкою]]. Праворуч — законне та оплачене державою, оскільки видане [[кирилиця|кирилицею]] (на яку намагались перевести литовську писемність).}}
Політика зросійщення була властива російській державі<ref name="Росія"></ref><ref>[[iarchive:etnoderzhavoznavstvo/page/n789|Русіфікація]] / Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Упорядник Юрій Іванович Римаренко [та ін.]. — Київ: Генеза, : Довіра, 1996. — С. 790. — 942 с.</ref> в усі часи її існування.
[[Файл:Catherine II about Rus Minor, Liefland, Finland (1864).png|thumb|290 px|«Секретна настанова» [[Катерина II|Катерини ІІ]] князеві [[Вяземський Олександр Олексійович|Вяземському]] при призначенні його на посаду генерал-прокурора Сенату.]]
Від Петра I до вступу на престол Олександра III російська національна політика мала імперський характер: вона вирізнялася відносною терпимістю стосовно національних особливостей народів, що жили в імперії. Лише поляки, внаслідок ліквідації їх держави та поділу території поміж загарбниками — Прусією, Австрією і Росією, не припиняли боротьбу за національну незалежність.
У часи правління [[Катерина II|Катерини II]], ще до зруйнування Запорозької Січі, у таємній інструкції генерал-прокурору [[Вяземський Олександр Олексійович|Олександру Вяземському]] імператриця вказувала:{{text|Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія суть провінції, що керуються конфірмованими їм привілеями, зректися яких усіх раптом вельми непристойно би було, однак і називати їх чужоземними і ставитися до них на тих же підставах є більше, ніж помилка, а можна назвати з вірогідністю дурістю. Ці провінції, також і смоленську, слід найлегшими шляхами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись як вовки до лісу. До того приступ вельми легкий, якщо розумні люди обрані будут начальниками у тих провінціях; коли ж в Малоросії гетьмана не буде, то треба намагатися, щоб вік і ім'я гетьманів зникло, не тільки б персона яка була переведена до того достоїнства. <ref>Із [http://elib.shpl.ru/ru/nodes/9401-t-7-1871#mode/inspect/page/386/zoom/6 «Соственноручного наставленія Екатерины II князю Вяземскому при вступленіи имъ въ должность генерал-прокурора»].— У кн.: Сборникъ Русскаго Историческаго Общества. Том седьмой. Бумаги Императрицы Екатерины II, хранящіеся в Государственномъ Архиве Министерства Иностранныхъ Дѣлъ. Ч.1 / Собраны и изданы, с Высочайшаго соизволенія, по предначертанію Его Императорскаго Величества Государя Наследника Цесаревича, академиком Пекарским.— С. Петербургъ: Тип. Имп. Акад. наукъ, 1871.— С. 348.</ref>
{{oq|ru-dor|Малая Россія, Лифляндія и Финляндія суть провинціи, которыя правятся конфирмованными имъ привиллегіями, нарушить оныя отрѣшеніемь всѣхъ вдругъ весьма непристойно бъ было, однакожъ и называть ихъ чужестранными и обходиться съ ними на такомъ же основаніи есть больше, нежели ошибка, а можно назвать съ достовѣрностію глупостію. Сіи провинціи, также и смоленскую, надлежитъ легчайшими способами привести къ тому, чтобъ онѣ обрусѣли и перестали бы глядѣть какъ волки къ лѣсу. Къ тому приступъ весьма легкій, естьли разумные люди избраны будуть начальниками въ тѣхъ провинціяхъ; когда же въ Малороссіи гетмана не будетъ, то должно стараться, чтобъ вѣкъ и имя гетмановъ изчезло, не токмо бъ персона какая была произведена въ оное достоинство.
}} }}
| |||