|
Публіцистична робота «[[Друга стать]]» (Le deuxième sexe, 1949) присвячена проблемам [[Права жінок|жіночих прав]] та [[Гендерна нерівність|гендерної нерівності]] і справила великий вплив на [[Фемінізм|феміністський рух]]. У романах де Бовуар розвиваються [[Екзистенціалізм|екзистенціалістські]] ідеї, сюжетні ходи «Мандаринів» (Les Mandarins, 1954; [[Гонкурівська премія]]) описують події життя екзистенціалістського письменницького оточення.
Есеїстика де Бовуар включає роботи «Мораль двозначності» (Pour une morale de l'ambiguité, 1947), «Старість» (La Vieillesse, 1970). У автобіографічній трилогії «Сила зрілості» (La Force de l'âge, 1960) і «Сила речей» (La Force des choses, 1963), змальовується життя сподвижниці [[Жан-Поль Сартр|Сартра]].
== Ранні роки ==
=== Родина ===
Сімона де Бовуар народилась 9 січня 1908 року в буржуазній паризькій сім'ї в 6-му окрузі. Її батько, Жорж Бертран де Бовуар — юридичний секретар, колись прагнув стати актором<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.1002/9781118795996.ch29|title=The Failure of Female Identity in Simone de Beauvoir's Fiction|last=Mussett|first=Shannon M.|date=2017-07-29|series=A Companion to Simone de Beauvoir|publisher=John Wiley & Sons, Ltd|location=Chichester, UK|pages=367–378|isbn=9781118795996}}</ref>, а мати, Франсуаз Бовуар (дівоче прізвище - — Брассер), була донькою багатого банкіра і ревною католичкою. Сестра Симони, Елен, народилася через два роки. Сім'я намагалася зберегти буржуазний статус після того, як після Першої світової війни вони втратили більшу частину свого капіталу, і Франсуаз наполягала, щоб дві дочки були відправлені до престижної монастирської школи. Сама Симона дитиною була глибоко релігійною, а в один момент навіть мала намір стати черницею. Вона втратила віру в ранньому підлітковому віці й залишилася атеїсткою до кінця життя<ref>{{Cite news|title=Sex and Gender in Simone de Beauvoir's Second Sex|url=http://dx.doi.org/10.2307/2930225|work=Yale French Studies|date=1986|accessdate=2019-03-24|issn=0044-0078|doi=10.2307/2930225|pages=35|issue=72|first=Judith|last=Butler}}</ref>.
Де Бовуар була інтелектуально ранньою дитиною, що було викликано заохоченням батька; він постійно хвалився: "«Сімона думає, як чоловік!"» Через деякі обмежені обставини її сім'ї, де Бовуар більше не могла покладатися на своє придане, і, як і інші дівчата середнього класу її віку, її можливості шлюбу стали непевними. Де Бовуар скористалася цією можливістю, щоб зробити те, що вона завжди хотіла зробити, одночасно вживаючи кроки, щоб заробляти собі на життя<ref>{{Cite news|title=Simone De Beauvoir (1908–1986)|url=http://dx.doi.org/10.1093/oxfordhb/9780199669356.013.0025|work=Oxford Handbooks Online|date=2014-10-02|accessdate=2019-03-24|doi=10.1093/oxfordhb/9780199669356.013.0025|first=Melissa|last=Tyler}}</ref>.
Після здачі бакалаврських іспитів з математики і філософії в 1925 році вона вивчала математику в Інституті католики в Парижі та мови й літературу в Інституті Сент-Марі. Потім вона вивчала філософію в Сорбонні і після закінчення в 1928 році написала дипломну роботу (приблизно еквівалентна магістерській роботі) про Лейбніца для Леона Бруншвіча (тема: "«Le concept chez Leibniz"» [ "«Концепція в Лейбніца"»]<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.5406/illinois/9780252039003.001.0001|title=Feminist Writings|last=Beauvoir|first=Simone de|date=2015-03-01|publisher=University of Illinois Press|isbn=9780252039003}}</ref>). Де Бовуар була лише дев'ятою жінкою, яка отримала в той час диплом Сорбонни, через те, що французьким жінкам лише нещодавно було дозволено приєднатися до вищої освіти.
Де Бовуар уперше працювала з [[Моріс Мерло-Понті|Морісом Мерло-Понті]] і [[Клод Леві-Строс|Клодом Леві-Стросом]], коли всі троє відбували педагогічну практику в одній і тій же середній школі. Хоча офіційно не була зарахована, вона сиділа на курсах у [[Вища нормальна школа (Париж)|Вищій нормльній школі]], готуючись до [[Агреже|агрегації]] з філософії, висококонкурентного післядипломного іспиту, який служить національним рейтингом для студентів. Під час навчання для агрегації вона познайомилася зі студентами [[Жан-Поль Сартр|Жаном-Полем Сартром]], Полем Нізаном і Рене Майо (який дав їй прізвисько "«Кастор"», або "«бобер"»<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.1002/9781118795996.ch29|title=The Failure of Female Identity in Simone de Beauvoir's Fiction|last=Mussett|first=Shannon M.|date=2017-07-29|series=A Companion to Simone de Beauvoir|publisher=John Wiley & Sons, Ltd|location=Chichester, UK|pages=367–378|isbn=9781118795996}}</ref>, що прилипло до неї). Журі агрегації нагородило першим місцем Сартра замість де Бовуар, яка посіла друге місце й у віці 21 року була наймолодшою людиною, яка склала іспит<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.3366/edinburgh/9780748682492.003.0002|title=‘We Stand Corrected’: New Yorker Fact-checking and the Business of American Accuracy|last=Cain|first=Sarah|date=2015-02-01|series=Writing for The New Yorker|publisher=Edinburgh University Press|isbn=9780748682492}}</ref>.
В роботі “Мемуари«Мемуари добре вихованої дівчини”дівчини» вона писала: "...«… індивідуалізм мого батька та його язичницькі етичні норми були в повному протиріччі з жорстко моральним конвенціоналізмом моєї матері. Цей дисбаланс, який зробив моє життя свого роду нескінченним диспутом, і є головною причиною, чому я стала інтелектуалкою”інтелектуалкою»<ref>{{Cite book|title=Memoirs of a Dutiful Daughter, Book One|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
== Середні роки ==
З 1929 по 1943 рік де Бовуар викладала на рівні ліцею, поки не змогла підтримати себе виключно на гонорарах своїх творів. Вона викладала в ліцеї Монгран ([[Марсель]]), ліцеї Жанни д'Арк ([[Руан]]) і ліцеї Мольєра ([[Париж]]) (1936—1939)<ref>Kelly Oliver (ed.), French Feminism Reader, Rowman & Littlefield Publishers, 2000, p. 1; Bulletin 2006 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2006, p. 22.</ref>.
У жовтні 1929 року Жан-Поль Сартр і де Бовуар стали парою і після суперечки з батьком де Бовуар Сартр попросив її одружитися з ним для проби. Одного разу, коли вони сиділи на лавці біля Лувру, він сказав: "«Давайте підпишемо дворічну угоду"»<ref>{{Cite book|title=Bair, p. 155-7|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Де Бовуар вирішила ніколи не одружуватись та не вести спільний побут із Сартром, з яким мала тривалі стосунки. У неї ніколи не було дітей. Це дало їй можливість здобувати наукові звання, брати активну участь у політичному житті, подорожувати, викладати, писати та мати вільне особисте життя.
Сартр і де Бовуар завжди читали один одного. Триває дискусія про те, наскільки вони впливали один на одного в своїх екзистенціалістичних творах, таких як «Буття і ніщо» Сартра, де Бовуар «Гостя» і «Феноменологія і наміри». Проте нові дослідження доробку де Бовуар зосереджені на впливах, відмінних від Сартра, включаючи [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Гегеля]] та [[Готфрід Вільгельм Лейбніц|Лейбніца]].<ref name=":0" /> Неогегелівське відродження [[Александр Кожев|Александра Кожева]] і [[Жан Іпполіт|Жана Іпполіта]] в 1930-х роках надихнуло ціле покоління французьких мислителів, зокрема Бовуар і Сартра, відкрити для себе "«Феноменологію духу"» Гегеля<ref>{{Cite news|title=Simone de Beauvoir|url=http://dx.doi.org/10.4324/9780203634431|date=2004-06-02|accessdate=2019-03-24|doi=10.4324/9780203634431|first=Ursula|last=Tidd}}</ref><ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.7312/baue11664|title=Simone de Beauvoir, Philosophy, and Feminism|last=Bauer|first=Nancy|date=2001-01-31|publisher=Columbia University Press|location=New York Chichester, West Sussex|isbn=9780231529174}}</ref>.
== Особисте життя ==
Починаючи з 1929 року, де Бовуар і Жан-Поль Сартр були партнерами і залишалися в такому статусі протягом п'ятдесяти одного року, до його смерті в 1980 році. Де Бовуар вирішила ніколи не виходити заміж або створювати спільне господарство, також вона ніколи не мала дітей. Це дало їй час для вдосконалення своєї освіти, залучення до політичних подій, для своїх праць та вчителювання, а також для її коханців.
Можливо, її найвідомішим коханцем був американський автор Нельсон Альгрен, якого вона зустріла в [[Чикаго]] в 1947 році, і до кого вона писала через Атлантику, звертаючись до нього як "«мій коханий чоловіче"»<ref>{{Cite news|title=Lettres à Nelson Algren: Un amour transatlantique, 1947-1964|url=http://dx.doi.org/10.2307/40153313|work=World Literature Today|date=1997|accessdate=2019-03-24|issn=0196-3570|doi=10.2307/40153313|pages=753|volume=71|issue=4|first=John L.|last=Brown|first2=Simone de|last2=Beauvoir|first3=Sylvie Le Bon de|last3=Beauvoir}}</ref>. Альгрен виграв Національну книжкову премію за роботу “Чоловік«Чоловік із золотою рукою”рукою» в 1950 році. В 1954 році Симона де Бовуар завоювала найпрестижнішу французьку літературну премію за працю “Мандарини”«Мандарини», в якому Альгрен є прототипом персонажа Льюїса Брогана. Альгрен затято заперечував проти того, щою їхня близькість набула розголосу. Через роки після того, як вони розлучилися, її поховли з його подарунком — срібною каблучкою, на руці<ref>{{Cite news|title=Notes for a Novel|url=http://dx.doi.org/10.5406/illinois/9780252036347.003.0027|work=University of Illinois Press|date=2017-04-20|accessdate=2019-03-24|doi=10.5406/illinois/9780252036347.003.0027|first=Simone|last=de Beauvoir|first2=Sarah|last2=Gendron|first3=Justine|last3=Sarrot|first4=Sylvie Le Bon|last4=de Beauvoir|first5=Sarah|last5=Gendron|first6=Meryl|last6=Altman|first7=Sylvie Le Bon|last7=de Beauvoir}}</ref>. Однак вона жила з [[Клод Ланзман|Клодом Ланцманом]] з 1952 по 1959 рік <ref>{{Cite book|title=Menand, Louis (September 26, 2005). "Stand By Your Man". The New Yorker: Condé Nast. Retrieved December 28, 2017.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
Симона де Бовуар була [[Бісексуальність|бісексуалкою]], і її стосунки з молодими жінками були контраверсійними<ref>{{Cite book|title=Rodgers, Nigel; Thompson, Mel (2004). Philosophers Behaving Badly. London: Peter Owen Publishers. p. ~186. ISBN 072061368X.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Колишня студентка Б'янка Ламблен (Бінефельд до заміжжя) написала у своїй книзі “Мемуари«Мемуари стурбованої молодої дівчини”дівчини» (Mémoires d'une jeune fille dérangée), що, поки вона була студенткою в Ліцеї Мольєра, її вчителька де Бовуар в свої 30 років сексуально експлуатувала її<ref>{{Cite book|title=Mémoires d'une jeune fille dérangée (1994, LGF – Livre de Poche; ISBN 978-2-253-13593-7/2006, Balland; ISBN 978-2-7158-0994-9)|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. У 1943 році де Бовуар була відсторонена від викладацької роботи через звинувачення в тому, що в 1939 році вона спокусила 17-річну ліцеїстку Наталі Сорокіну<ref>{{Cite book|title=Tête-à-tête: Simone de Beauvoir and Jean-Paul Sartre, Hazel Rowley, HarperCollins, 2005, pp. 130–35, ISBN 0-06-052059-0;ISBN 978-0-06-052059-5|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Батьки Сорокіної пред'явили офіційне звинувачення проти Симони де Бовуар за розтління неповнолітньої, і внаслідок цього у неї було відкликано ліцензію на викладання у Франції<ref>{{Cite book|title=Intellectuals: From Marx and Tolstoy to Sartre and Chomsky, Paul Johnson, Harper Perennial, 1988, pp. 238–38, ISBN 978-0-06-125317-1|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
Незадовго до Другої світової війни пара Сартр-де Бовуар переїжджає до Парижу. У 1943 році де Бовуар вперше друкує свій роман «Гостя» (L'Invitée) у видавництві [[Ґаллімар (видавництво)|Ґаллімар]]. У романі описуються стосунки між Сартром, Ольгою Козакевич та нею, роман має великий успіх.
У 1977 році де Бовуар, Сартр, [[Ролан Барт]], [[Мішель Фуко]], [[Жак Дерріда]] і значна частина інтелігенції підписали петицію, яка прагнула скасувати вік згоди у Франції<ref>{{Cite book|title="Sexual Morality and the Law", Chapter 16 of Politics, Philosophy, Culture: Interviews and Other Writings 1977-1984. Edited by Lawrence D. Krizman. New York/London: 1990, Routledge, ISBN 0-415-90149-9, p. 275.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref>{{Cite book|title=Henley, Jon (February 23, 2001). "Calls for legal child sex rebound on luminaries of May 68". The Guardian. Retrieved December 28, 2017.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
Де Бовуар опублікувала свій перший роман ''[[Гостя (роман де Бовуар)|Гостя]]'' (L'Invitée) 1943 року<ref>{{Cite web|url=http://www.iep.utm.edu/beauvoir/|title=Beauvoir, Simone de {{!}} Internet Encyclopedia of Philosophy|website=www.iep.utm.edu|language=en-US|access-date=2018-01-03}}</ref>. Це художня хроніка статевих стосунків між нею й Сартром з Ольгою та Вандою Козакевич. Ольга була однією з учениць де Бовуар у середній школі в Руані, де Симона викладала на початку 1930-х. Вона прив'язалася до Ольги. Сартр спробував підбити до Ольги клинці, але вона йому відмовила, тож він розпочав стосунки з її сестрою Вандою. Сартр підртимував Ванду до самої смерті. Він також підтримував Ольгу впродовж багатьох років, доки вона не зустрілася з Жаком-Лораном Бостом, коханцем де Бовуар, і не одружилася з ним.
Після ''Гості'' де Бовуар опублікувала роман ''Кров інших'', що досліджує природу особистої відповідальності й розповідає історію кохання двох французьких студентів, учасників [[Рух Опору у Франції|Руху опору]]<ref name="iep.utm.edu">http://www.iep.utm.edu/beauvoir/ Simone de Beauvoir</ref>.
=== Екзистенціалістська етика ===
[[FileФайл:Simone de Beauvoir & Jean-Paul Sartre in Beijing 1955.jpg|thumb|Симона де Бовуар та Жан-Поль Сартр у Пекіні, 1955]]
У 1944-у де Бовуар написала перше філософське есе ''Пірр і Кіней'' (Pyrrhus et Cinéas), де висвітлюється питання екзистенціалісткої етики. Вона продовжила дослідження екзистенціалізму у другому есе ''Етика двозначності'' (1947); це, мабуть, найбільш доступний вступ до екзистенціалізму. В цьому есе де Бовуар прояснює деякі непослідовносі, які багато-хто, зокрема Сартр, вбачали в головних працях екзистенціалізму, таких як ''Буття і ніщо''. В ''Етиці двозначності'' де Бовуар береться за екзистенціалістську дилему абсолютної свободи проти накладених обставинами обмежень<ref name="plato.stanford" />.
=== ''Les Temps modernes'' ===
{{main|Les Temps modernes}}
У кінці Другої світової війни де Бовуар та Сартр стали редакторами політичного журналу ''[[Les Temps modernes]]'', заснованого Сартром разом із Морісом Мерло-Понті та іншими інтелектуалами. Де Бовуар використовувала журнал ''Les Temps Modernes'' для публікації власних творів, досліджуючи свої ідеї в малій формі, перш ніж зібрати їх в есе та книги. Вона залишалася редактором до смерті.
=== Сексуальність, екзитенціалістський фемінізм та ''Друга стать'' ===
''[[Друга стать]]'', уперше опублікована в 1949 році французькою мовою як ''Le Deuxième Sexe'', перетворює екзистенціалістську матнтру ''існування передує сутності'' в феміністську: "«Жінкою не народжуються, а стають"» (французькою: "«On ne naît pas femme, on le devient"»)<ref>Beauvoir, The Second Sex, 267</ref>. Цією знаменитою фразою де Бовуар спочатку висловлює те, що стало відомим як відмінність між статтю та гендером, тобто біологічною статтю та соціальним й історичним конструктом гендер та супутніми стереотипами<ref>{{cite book|url=https://plato.stanford.edu/archives/win2017/entries/feminism-gender/|title=The Stanford Encyclopedia of Philosophy|first=Mari|last=Mikkola|editor-first=Edward N.|editor-last=Zalta|date=3 January 2018|publisher=Metaphysics Research Lab, Stanford University|via=Stanford Encyclopedia of Philosophy}}</ref>. Де Бовуар вістоює думку, що "«первинним джерелом пригноблення жінки є її [жіночності] історичне й соціальне конструювання як суттєво"» Іншої.<ref>{{Cite book|url=https://plato.stanford.edu/archives/fall2015/entries/beauvoir/|title=The Stanford Encyclopedia of Philosophy|last=Bergoffen|first=Debra|date=2015|publisher=Metaphysics Research Lab, Stanford University|editor-last=Zalta|editor-first=Edward N.|edition=Fall 2015}}</ref>.
Де Бовуар визначає жінку як "«другу стать"», тому що жінки визначаються відносно чоловіків. Вона вказує на те, що [[Арістотель]] розмірковував, що жінки "«є самицями через брак якостей"», тоді як [[Тома Аквінський]] говорив про жінок як про "«недосконалих чоловіків"» та як про "«випадкові"» створіння<ref name="marxists.org">{{cite web|url=https://www.marxists.org/reference/subject/ethics/de-beauvoir/2nd-sex/introduction.htm|title=Simone de Beauvoir The Second Sex, Woman as Other 1949|first=Simone de|last=Beauvoir|website=www.marxists.org}}</ref>. Де Бовуар ствержувала, що жінки здатні робити вибір на рівні з чоловіками, а тому спроможні обрати шлях підвищення, підняття за межі "«[[іманентність|іманентності]]"», з якою вони раніше примирялися, й досягти "«[[трансцендентність|трасцендентності]]"», тобто такого положення, коли вони візьмуть в свої руки відповідальність за себе й за світ, коли вони оберуть свободу.
У розділі "«Жінка: міф та реальність"»<ref>Beauvoir, Simone de. "«Woman: Myth and Reality"».<br/>** in Jacobus, Lee A. (ed.). ''A World of Ideas''. Bedford/St. Martins, Boston 2006. 780–95.<br/>** in Prince, Althea, and Susan Silva Wayne. ''Feminisms and Womanisms: A Women's Studies Reader''. Women's Press, Toronto 2004 p. 59–65.</ref>де Бовуар висуває думку, що чоловіки зробили жінку "«Іншою"» в суспільстві, оточивши її фальшивою аурою "«таємничості"». Вона наполягає на тому, що чоловіки використовують це як оправдання тому, щоб не резуміти жінок та їхніх проблем, не допомагати їм, і що загалом таке створення стереотипів групи, що стоять вище в ієрархії, завжди застосовують щодо тих груп, що стоять нижче. Вона пише, що аналогічний гніт ієрархії завжди відбувається щодо інших категорій ідентичності, таких як раса, клас чи релігія, але, стверджує вона, ніде це не настільки правда, як щодо гендеру, коли чоловіки формують стереотип жінки й використовують його як оправдання організацї суспільства на засадах [[Патріархат (соціальні відносини)|патріархату]].
Попри внесок у феміністичний рух, особливо в рух звільненні жінок у Франції, та віру в ідеали економічної незалежності жінок та рівних можливостей освіти, де Бовуар тивалий час не бажала називати себе феміністкою<ref name="oxfordreference.com"/>. Однак в умовах нового піднесення феміністичного руху в кінці 1960-х та на початку 1970-х вона заявила, що більше вже не вірить, що лише тільки соціалістична роволюція буде достатньою для звільнення жінки. Тож, 1972 року вона публічно проголосила себе феміністкою в інтерв'ю ''[[Le Nouvel Observateur]]''<ref>{{cite book|last=Fallaize|first=Elizabeth|title=Simone de Beauvoir: A critical reader|year=1998|publisher=Routledge|location=London|isbn=978-0415147033|page=6|edition=Digital print }}</ref>.
* Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1. — К.: Основи, 1994. — 390 с.
* Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 2. — К.: Основи, 1995. — 392 с.
* Бовуар, Сімона де. Друга стать. Т. 1-2 — К.: Основи, 2017. — 368 с.
== Фільмографія ==
* ''M. Колодій''. Бовуар Сімона де // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.69 ISBN 978-966-611-818-2.
* Криворучко С. К. [http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/73254/68591 Фемінна ідея в романі Сімони де Бовуар «Мандарини»] // Питання літературознавства. — 2013. — № 88. — С. 392—405.
* Криворучко С. К. '''[https://books.burago.com.ua/product/literaturna-tvorchist-simoni-de-bovu/ Літературна творчість Сімони де Бовуар: еволюція художніх образів]''' : монографія / Криворучко С. К. – — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. – — 428 с.
* Марценюк Т. Розділ 3. Праця Сімони де Бовуар "«Друга стать"» та її значення для фемінізму / [http://komorabooks.com/product/chomu-ne-varto-boyatysya-feminizmu/ Чому не варто боятися фемінізму] / Тамара Марценюк., 2018. – — 328 с. ISBN: 978-617-7286-34-8
== Посилання ==
|
