Олександр Ягеллончик: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
повернув назад, бо гірше; 1) є декілька імен під якими він фігурує, в ЕІУ - просто "Олександр"; 2) місце народження і смерті пишуть окремо, а не в дужках, бо вдосталь місця |
доповн |
||
Рядок 39:
== Біографія ==
=== Молоді роки ===
Народився [[5 серпня]] [[1461]] року в королівському замку [[Вавель]] у місті [[Краків]] (нині [[Польща]]).
Був фізично міцним, [[брюнет]]ом, [[інтелект]]ом — слабший від братів. Його основним вчителем був [[Ян Длугош]]<ref>''Papeé А.'' Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — S. 58.</ref>.
Ще в 1484 році Казимир визнав Олександра своїм спадкоємцем у Великому князівстві Литовському. У 1591 році переселився у Вільно.
=== Прихід до влади ===
Російський історик Я. Лур'є писав про Олену Іванівну: «„Служебница и девка“ Івана III, як іменувала себе Олена Іванівна в листах до батька, виявилася чудовим дипломатом і політиком: перед чоловіком і його родиною вона робила вигляд, що слізно благає батька залишити „безвинний гнів“ і не воювати з Олександром, а через своїх особистих слуг повідомляла в Москву про гоніння на віру, завдаваних від дядька-архієпископа і свекрухи, і радила поставити перед ними твердіші умови.» Після смерті чоловіка Олена Іванівна продала усе своє майно і землі і намагалася таємно, як іноземний резидент після успішно виконаного завдання, виїхати в Москву.▼
Після смерті Казимира у 1492 році Олександр був вибраний новим великим князем литовським на сеймі у Вільні, в той час як поляки вибрали своїм королем його старшого брата, Яна І Ольбрахта.
Одразу після свого обрання Олександр видав земський [[Привілей 1492 року]], за яким значно посилювалась влада литовських бояр. Згідно привілею влада великого князя була обмежена [[Пани-рада|панами-радою]], без згоди яких він не міг приймати важливих державних рішень. А постанови ради великий князь не мав права скасовувати.
=== Внутрішня політика ===
У 1501 році, після смерті Яна І Ольбрахта, польський сейм обрав Олександра королем. З цього часу і до падіння Речі Посполитої у 1795 році польською короною і великим князівством правив єдиний монарх, а у відносинах обох держав вперше почав використовувався сам термін Річ Посполита. Прихід на польський трон нового монарх був закріплений того ж 1501 року черговою [[Мельницька унія|Мельницькою унією]]. Також Олександр видав польській шляхті Мельницький привілей який був подібним до литовського привілею 1492 року.
У [[1505]] році запровадив звіт законів — Радомську конституцію (''Nihil Novi''), яка обмежувала королівську владу на користь [[магнат]]ів. Значний вплив на політику Олександра Ягеллончика мали українські магнати на чолі з [[Глинський Михайло Львович|Михайлом Глинським]].▼
Король Олександр Ягеллончик був високоосвіченою людиною, пошановувачем наук і мистецтв. Він оточив себе освіченими і талановитими помічниками: [[Ян Ласький (молодший)|Ян Ласький]] (майбутній знаменитий канцлер і гуманіст), Войцех із Брудзева (учитель [[Миколай Коперник|Миколая Коперника]]), Еразм Теледо (заступник Миколи Гусовського), Якуб з Вільно, вихідці з Берестейщини Іван Сапіга, [[Федор (Федько) Янушкевич]], Лев [[Боговитини|Боговитинович]], Іван Микитинич і ін. Проблема з православ'ям королеви Олени підштовхувала Олександра Ягеллончика до введення унії у Великому князівстві Литовському. Головною особою в переговорах з Римом став [[Сапіга Іван Семенович|Іван Сапіга]], але інтриги Олени Іванівни провалили і цю справу.
=== Зовнішня політика ===
У зовнішній політиці Литовсько-руської держави за правління Олександра головною загрозою була набираюча сили Московія, яка лише нещодавно звільнилась від золотоординського ярма (див. [[Стояння на Угрі]]) та пред'являла претензії на руські землі ВКЛ. У 1494 році Олександр завершив [[Московсько-литовська війна (1487—1494)|московсько-литовську війну]] внаслідок якої литовці втратили В'язьму та частину Верхівських князівств. Мирний договір був зміцнений шлюбом Олександра з донькою великого князя московського [[Іван III Васильович|Івана ІІІ Васильовича]] — [[Олена Московська|Оленою]] у 1495 році. За допомогою дочки Іван ІІІ планував впливати на внутрішні справи у ВКЛ, а Олександр надіявся цим шлюбом забезпечити довгий мир з Московією, проте цим планам не судилось збутися.[[Файл:Johann Haller, Commune Incliti Poloniae regni privilegium constitutionum et indultuum publicitus decretorum approbatorumque (1506, cropped).jpg|250px|міні|Олександр у Сенаті]]
▲Російський історик Я. Лур'є писав про Олену Іванівну: «„Служебница и девка“ Івана III, як іменувала себе Олена Іванівна в листах до батька, виявилася чудовим дипломатом і політиком: перед чоловіком і його родиною вона робила вигляд, що слізно благає батька залишити „безвинний гнів“ і не воювати з Олександром, а через своїх особистих слуг повідомляла в Москву про гоніння на віру, завдаваних від дядька-архієпископа і свекрухи, і радила поставити перед ними твердіші умови.» Після смерті чоловіка Олена Іванівна продала усе своє майно і землі і намагалася таємно, як іноземний резидент після успішно виконаного завдання, виїхати в Москву.
В [[1500]]—[[1503]] роках брав участь у новій війни з [[Московське царство|Московським царством]] за сіверські та смоленські землі. В ході бойових дій війська Александра Ягеллончика зазнали поразки від московської армії в битвах [[Битва над Ведрошею|на р. Ведроші]] та під Мстиславцем. [[1499]] року зміцнив союз [[Велике князівство Литовське|Литви]] з [[Королівство Польське|Польським королівством]] (так звана [[Краківсько-віленська унія|Краківсько-Віленська унія]]).
За мирним договором, укладеним у [[1505]] році у Москві, від Литви було відібрано Чернігово-Сіверську землю з містами [[Чернігів|Черніговом]], [[Стародуб]]ом і [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверським]].
▲У [[1505]] році запровадив звіт законів — Радомську конституцію (''Nihil Novi''), яка обмежувала королівську владу на користь [[магнат]]ів. Значний вплив на політику Олександра Ягеллончика мали українські магнати на чолі з [[Глинський Михайло Львович|Михайлом Глинським]].
Перед смертю був уражений [[параліч]]ем. Помер [[19 серпня]] [[1506]] року та був похований у Вільнюсі<ref>''Papeé F.'' Aleksander Jagiellończyk (1461—1506)… — S. 60.</ref>.
| |||