Історія Угорщини: відмінності між версіями

Різке загострення внутрішньополітичного та міжнародного становища У. спричинилося до захоплення на короткий час (березень-липень 1919) влади в країні комуністами, які проголосили У. радянською республікою. Після ліквідації комуністичної влади в У. було встановлено диктатуру [[Міклош ХортіГорті|Міклоша Горті]], який формально відновив монархію. Королівський трон залишився незайнятий (Габсбурги були його позбавлені), а сам Горті став регентом країни. Хоча встановлений Горті режим був украй авторитарним за своїм характером, в країні зберігалися певні залишки демократичних свобод: існували парламентська система, політичні партії, [[профспілки]]. За [[Тріанонський договір|Тріанонським мирним договором 1920]] територія Угорщини скоротилася на дві третини (Словаччина і Закарпаття включені до Чехо-Словаччини; Трансільванія, Східний Банат, Мармарощина — до Румунії; південнослов'янські землі — до Королівства сербів, хорватів і словенців; провінція Бургенлянд — до Австрії), а населення — приблизно на 60 %. Це викликало зародження серед угорських правлячих кіл і частини угорського суспільства [[Угорська іредента|реваншистських настроїв]]. Сподіваючись, що гітлерівський уряд допоможе У. повернути втрачені території, гортистський режим пішов на встановлення союзницьких відносин з нацистською Німеччиною. У 1939 У. приєдналася до «Антикомінтернівського пакту», а в 1940-до Берлінського пакту (Німеччина, Японія, Італія). У 1938 У. взяла участь в розчленуванні Чехо-Словаччини. За першим Віденським арбітражем 2.11.1938 до У. відійшли південні райони Словаччини й південна частина Закарпатської України з містами Ужгород, Мукачево, Берегів. На решті земель Закарпаття 14-15.3.1939 було проголошено незалежну українську державу — Карпатську Україну. Одночасно У. за згодою керівництва нацистської Німеччини напала на новостворену державу і, долаючи впертий опір Збройних сил Карпатської України — «Карпатської січі», окупувала її територію. Внаслідок другого Віденського арбітражу (1940) від Румунії до У. відходила північна частина Трансільванії. У червні 1941 У. слідом за Німеччиною оголосила війну Радянському Союзу. В 1943 значна частина її армії, відправлена на німецько-радянський фронт, була вщент розбита у районі Воронежа. У вересні 1944 Радянська армія, переслідуючи гітлерівські війська, ступила на угорську землю. Командування німецької армії усунуло від влади М. Горті (зробив спробу вивести країну з війни) і створило новий уряд з відвертих нацистських колабораціоністів — партії «Схрещених стріл» (т. зв. «нілашистів»). На поч. квітня 1945 вся територія У. була звільнена від німецьких збройних сил та угорських підрозділів, підпорядкованих нілашистському урядові. Під контролем радянської адміністрації було створено нові органи державної влади. Вони мали коаліційний характер, але все більшу роль у них відігравали комуністи. Держави антигітлерівської коаліції уклали з У. мирний договір (див. Паризькі мирні договори 1947), який остаточно зафіксував скасування рішень обох Віденських арбітражів. Державні кордони Угорщини були встановлені відповідно до рішень Тріанонського мирного договору 1920.