Вікіпедія

Галицько-Волинське князівство: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→‎Назва: Дивно, мені здавалося, що це український сегмент Вікіпедії. Навіщо ж в такому разі навмисне порушуються норми українського правопису?
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування з мобільної програмки Редагування з додатка Android
м Бот: Косметичні зміни
Рядок 43:
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості [[Київська Русь|Русі]]. До його складу входили [[Галицьке князівство|Галицька]], [[Перемиське князівство|Перемишльська]], [[Звенигородське князівство|Звенигородська]], [[Теребовлянське князівство|Теребовльська]], [[Волинське князівство|Володимирська]], [[Луцьке князівство|Луцька]], [[Белзьке князівство|Белзька]], [[Холмщина|Холмська]] та [[Берестейська земля|Берестейська]] землі, [[Пониззя]] (пізніше [[Поділля]]) а також територія між [[Східні Карпати|Східними Карпатами]], [[Дністер|Дністром]] і [[Дунай|Дунаєм]] — [[Шипинська земля|Шипинська]] та [[Берладська земля|Берладська]] землі, на яких згодом виникло [[Молдавське князівство]].
 
Проводило активну зовнішню політику в [[Східна Європа|Східній]] і [[Центральна Європа|Центральній Європі]]. Головними ворогами (конкурентами) були [[Королівство Польське (1025—1385)|Польща]], [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорщина]], з середини XIII століття — [[Золота Орда]] і [[Литва]]. Для протидії сусідам неодноразово укладало союзи із [[Католицтво|католицьким]] [[Папа Римський|Римом]], [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]].
 
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції [[бояри|боярської]] [[Шляхта|шляхти]] у політиці. У [[1340]] році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава Тройденовича]], розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за [[Війна за галицько-волинську спадщину|галицько-волинську спадщину]]. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: [[Галичина]] була захоплена сусідньою Польщею, а [[Волинське князівство|Волинь]] поступово [[Інкорпорація (право)|інкорпорована]] [[Гедиміновичі|Гедиміновичами]] до [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] після смерті останнього [[Король Русі|руського короля]] та волинського князя [[Любарт-Дмитро|Любарта]]. Угорщина не визнала анексії Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено [[Руське воєводство|Руське]], а в [[1462]] — [[Белзьке воєводство]].
 
== Назва ==
* '''Руське королівство''', або '''[[Королівство Руси]]''' ({{lang-la|Regnum Russiæ}}) (з 1254 року)
* '''Князівства Руської землі — Галичини та Волині''' (перша половина XIV століття)<ref>М. Грушевський подає короткий опис грамот князів Андрія та Лева: ''З 9 серпня 1316 р. маємо грамоту видану вже самими Юриєвичами, що називають в нїй себе '''Dei gracia duces tocius terre Russie — Galicie et Lademirie''', й відновляють союз з пруськими рицарями. [...] Потім, з 1320 р. ми маємо дві грамоти самого Андрія, видані в Володимирі, і він зве себе '''dux ladimirie et dominus Russie''' (в другій — '''dux ladomiriensis et dominus terre Russie'''), отже Галичини в титулї нема, як в грамотї братів 1316 р.; з сього б найбільше простий був вивід, що Андрій як старший дістав Волинь, а Лев — Галичину''. Див.: М. Грушевський. [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur30107.htm Історія України-Руси. Том III. Розділ I.]</ref>
* '''Королівство Галичини та Волині''' ({{lang-la|Regnum Galiciae et Lodomeriae}}) — угорська назва.
* '''Га́лицько-Воли́нське князівство'''
* '''Галицько-Волинська держава'''
* '''Держава Романовичів'''<ref>Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / Авт. кол.: В.&nbsp;М.&nbsp;Горобець, М.&nbsp;М.&nbsp;Волощук, А.&nbsp;Г.&nbsp;Плахонін, Б.&nbsp;В.&nbsp;Черкас, К.&nbsp;Ю.&nbsp;Галушко. ‒ Х., 2016. ‒ 352 с.</ref>.
 
Рядок 59:
=== Герб та прапор ===
{{main|Печатка Юрія Львовича|Руський лев}}
[[Файл:Lev2 Halic.jpg|thumbміні|200px|leftліворуч|Печатка [[Лев Юрійович|Лева Юрійовича]].]]
[[Файл:Boleslav Trojdenovic.jpg|thumbміні|200px|rightправоруч|[[Печатка Юрія Львовича]].]]
Найдавніші відомості про державно-династичні герби Держави Романовичів походять від середини ХІІІ століття. У писемних джерелах наявні звістки про печатки «з зубом», які були при грамотах князя Лева<ref>Книш Я. [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/19/110Knush.pdf Sigillum Leonis] // Княжа доба: історія і культура. — Львів, 2010. — Вип. 3. — С. 260.</ref>.
 
Король Юрій Львович використовував [[Печатка Юрія Львовича|печатку]], на лицевій стороні якої зображений король на троні, на зворотній — озброєний вершник, що тримає щит із зображенням лева, який ніби спинається на скелю. Ймовірно, з іменем короля Юрія пов’язана поява державного герба з зображенням хреста святого Юрія<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. У XIV столітті один з руських володарів карбував монети, на аверсі яких зображений хрест, на реверсі — лев<ref>Книш Я. [http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2013_23_11 Монети Галицько-Волинської держави / Я. Книш // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність]. — 2013. — Вип. 23. — С. 101—113.</ref>. Зображення срібного хреста на червоному полі згодом виконуватиме роль земельного герба Волині.
Рядок 68:
 
На портолані Анджеліно Дульсерта, датованому 1339 роком, над Львовом намальований зелений прапор з червоним хрестом і півмісяцем<ref>
[https://www.bl.uk/collection-items/portolan-chart-attributed-to-angelino-dulcert Portolan chart attributed to Angelino Dulcert (mid-14th century) British Library, Additional MS. 25691.]</ref>. Схожий прапор бачимо у списках «[[Книга знань про всі королівства|Книги знань про всі королівства»]]»<ref>[http://bdh-rd.bne.es/viewer.vm?id=0000043289&page=10 Libro del conocimiento de todos los reinos, tierras y señoríos... [Manuscrito] (entre 1401 y 1500?) Biblioteca Nacional de España.]</ref>.
 
У геральдичній поемі Конрада фон Муре «Clipearium Teutonicorum» вміщено опис герба одного з руських правителів — «Червоний повстяний капелюх у білому полі Руського короля, народ якого проживає далеко від Рейну»<ref>Однороженко О. [https://sigillum.com.ua/geraldyka/majsternya-2/ Майстерня геральдики] // IASH </ref>. Варіанти зображення цього герба бачимо у [[Цюрихський Гербовник|Цюрихському гербовому сувої]]<ref>[http://www.e-codices.unifr.ch/de/list/one/snm/AG002760 Zürcher Wappenrolle (um 1330-1345) Schweizerisches Nationalmuseum, AG 2760.]</ref>. В науковій літературі поширена думка, що «знак у вигляді зуба», «повстяний капелюх» являють собою переосмислення зображення [[тризуб]]оподібного знаку<ref>Див. хоча б: Однороженко О. "Clipearium Teutonicorum" і "Zuricher Wappenrolle" та їх значення для вивчення Руської державної геральдики другої половини ХІІІ – початку ХІV ст. / О. Однороженко // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 25-26.</ref>.
Рядок 78:
Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинського князівства є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні [[грамоти]], дані археологічних розкопок.
 
Початковий період історії Галичини і Волині в період перших [[Ростиславичі Галицькі|Ростиславичів]] висвітлює «[[Повість временних літ|Повість минулих літ»]]», а події [[1117]]–[[1199]] розкриває [[Київський літопис]]. Добу [[1205]]–[[1292]] охоплює [[Галицько-Волинський літопис]], що умовно поділяється на дві частини&nbsp;— правління [[Данило Галицький|Данила Романовича]] і княжіння [[Володимир Василькович|Володимира Васильковича]].
 
До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]], належать:
Рядок 105:
Галицько-Волинське князівство було утворене наприкінці XII століття об'єднанням [[Галицьке князівство|Галицького]] та [[Волинське князівство|Волинського князівств]]. Землі простягалися в басейнах рік [[Сян]]у, Верхнього [[Дністер|Дністра]], [[Західний Буг|Західного Богу (Бугу)]]. Князівство межувало на сході з руськими [[Турівське князівство|Турово-Пінським]] і [[Київське князівство|Київським]] князівствами, на півдні&nbsp;— з [[Берладське князівство|Берладдю]], згодом [[Золота Орда|Золотою Ордою]], на південному заході&nbsp;— з [[Королівство Угорське (1000 — 1526)|Угорським королівством]], на заході&nbsp;— з [[Королівство Польське (1025–1385)|Польським королівством]], на півночі&nbsp;— з [[Велике князівство Литовське|Литвою]], [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]], [[Полоцьке князівство|Полоцьким князівством]].
 
[[Карпати|Карпатські гори]] на південному заході були природним кордоном Галицько-Волинського князівства (відділяли від Угорщини). У [[1320-ті|1320-х]] цей кордон було відсунуто південніше у зв'язку з приєднанням галицькими князями [[Закарпаття]]. Західний кордон з Польщею затвердився по лінії, що проходила річками Яселкою, [[Віслок]]ом і [[Сян]]ом, також суходолом на 15-30&nbsp;км на захід від ріки [[Вепр]]. Попри тимчасові захоплення поляками [[Надсяння]] і приєднання Любліна русичами, західний кордон Галицько-Волинського князівства був доволі стабільним. Північна межа князівства пролягала ріками [[Нарев]] і [[Ясельда]], на півночі [[Берестейська земля|Берестейської землі]] і часто змінювалася через перманентні війни з Литвою. Східний кордон з Турово-Пінщиною і Київщиною проходив через [[Прип'ять]], [[Стир]], правим берегом ріки [[Горинь (річка)|Горині]], з кінця XI&nbsp;ст.&nbsp;— по річці [[Случ (притока Горині)|Случ]]. Південна межа Галицько-Волинського князівства починалась у верхів'ях [[Південний Буг|Південного Бугу]] і сягала верхів'їв [[Прут]]у і [[Серет (притока Дунаю)|Серету]]. Ймовірно, з XII по XIII століття територія сучасного [[Поділля]], [[Молдова|Молдови]] і Нижнього [[Дунай|Дунаю]] також була залежною від галицьких князів<ref>У [[1130]]–[[1140]] галицький князь [[Іван Ростиславич]] заснував на Дунаї [[Берладське князівство]]. У «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]]» згадується, що Ярослав Осмомисл «зачинив Дунаєві ворота, рядить суди до Дунаю». [[Список городів руських, дальніх і ближніх]] кінця XIV століття зараховує до руських міста в Молдові, на Нижньому Дунаю</ref>.
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="center"
|-frame
Рядок 129:
 
=== Західні землі Русі ===
[[Файл:St Volodymyr statue.jpg|thumbміні|180px|rightправоруч|Святий Володимир, який приєднав землі Галичини і Волині до Руської держави ([[Пам'ятник Володимиру Великому (Лондон)|пам'ятник у Лондоні]]).]]
У [[6 століття|6]]&nbsp;— [[7 століття]]х на землях сучасних [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині]] існували потужні [[родоплемінний союз|родоплемінні союзи]]. На початку 7 століття згадуються [[дуліби]], наприкінці століття&nbsp;— [[бужани]], [[черв'яни]], [[уличі]], [[білі хорвати]], землі яких мали по 200—300 поселень. До середини [[9 століття]] існувало об'єднання [[волиняни|волинян]], якому підлягали інші племена (мало великий авторитет серед слов'ян). Центрами таких племінних політичних об'єднань були укріплені «[[Городище (укріплення)|городища»]]». Відомо, що білі хорвати і дуліби виступали «толковинами», тобто союзниками [[русин]]ів у [[Русько-візантійська війна 907|поході Олега на Візантію]] [[907]].
 
Історики припускають, що на початку [[960-ті|960-х]] землі Галичини і Волині були приєднані до [[Київська Русь|Київської держави]] [[Святослав Ігоревич|Святославом І Завойовником]]; після його смерті [[972]] землі були захоплені сусідньою [[Королівство Польське|Польщею]]<ref>''Крип'якевич І.'' [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv07.htm Галицько-волинське князівство…] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070930191553/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv07.htm |date=30 вересень 2007 }}&nbsp;— С. 62—63.</ref>. [[981]] його син [[Володимир Святославич|Володимир І Святий]] повернув собі Галичину і Волинь, включно з [[Перемишль|Перемишлем]] і [[Червен]]ом; [[992]] підкорив білих хорватів, остаточно приєднав [[Підкарпаття]]. [[1018]] польський король [[Болеслав Хоробрий]] скористався міжусобицями руських князів, захопив [[Червенські міста]] (перебували під чужоземною окупацією 12 років; [[Ярослав Мудрий]] повернув у походах [[1030]]-[[1031]] рокiв). У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль.
Рядок 144:
 
=== Заснування єдиного князівства ===
[[Файл:Roman Mstyslavych.jpg|thumbміні|180px|Роман Мстиславич&nbsp;— засновник Галицько-Волинського князівства.]]
 
Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем [[Роман Мстиславич|Романом Мстиславичем]], сином [[Мстислав II Ізяславич|Мстислава Ізяславича]]. Скориставшись безладдям у [[Галич]]і, він вперше захопив його [[1188]], але не зміг утримати під натиском [[угорці]]в, які також вдерлися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині [[1199]] після смерті останнього галицького [[Володимир Ярославич (галицький князь)|князя]] з роду [[Ростиславичі]]в. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства.
Рядок 153:
Через раптову смерть князя Романа у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць, іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх [[Романовичі]]в&nbsp;— [[Данило Романович|Данила]], [[Василько Романович|Василька]]. Під приводом захисту синів покійного князя Романа у справи князівства втрутилися сусіди&nbsp;— Польща й Угорщина.
 
Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві [[Володимир Ігорович|Володимир]], [[Святослав III Ігорович|Святослав]] та [[Роман Ігорович]]і&nbsp;— сини оспіваного у «[[Слово о полку Ігоревім|Слові о полку Ігоревім»]]» новгород-сіверського князя [[Ігор Святославич|Ігоря Святославича]]<ref>дружина Ігоря була донькою легендарного галицького князя Ярослава Осмомисла, що легітимізувало вимоги Ігорових синів на галицький престол.</ref>. Вони утримувались в Галичині з [[1206]] по [[1212]], через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, [[1213]] княжий престол у [[Галич]]і узурпував боярин [[Володислав Кормильчич]], лідер про-угорського угрупування галицької шляхти. Після його вигнання 1214 [[Андрій II (король Угорщини)|монархи Угорщини]] та [[Лешко I Білий|Польщі]], користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.
 
Війну проти іноземців очолив [[Мстислав Удатний]]&nbsp;— виходець з дрібних київських князів (до того владарював у Новгороді). За допомоги половців розбив угорські війська у вирішальній [[битва під Галичем (1221)|битві під Галичем]] [[1221]], визволив Галицьке князівство і став панувати. Задля укріплення свого положення князь Мстислав уклав союз з молодими Романовичами, під впливом проугорської партії галицьких бояр був змушений покинути князівство [[1228]] і заповів його угорському королевичу [[Андрій Андрійович|Андрію Андрійовичу]]<ref>''Крип'якевич І.'' [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv11.htm Галицько-волинське князівство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070930184625/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv11.htm |date=30 вересень 2007 }}…&nbsp;— С. 88—91.</ref>.
Рядок 178:
 
З приходом ординців позиції галицько-волинських князів похитнулися. 1240 було захоплено Київ<ref>Місто обороняв призначений Данилом [[тисяцький]] [[Дмитро (воєвода)|Дмитро]]</ref>, 1241 ординці вдерлися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти навалі, проти неї вкотре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідь [[Романовичі]] захопили 1244 польський [[Люблін]], 1245-го розбили війська угорців, поляків, бунтівних бояр у [[битва під Ярославом|битві під Ярославом]]. Боярська опозиція була остаточно знищена, князь Данило зміг централізувати своє управління.
[[Файл:Митра перемиських єпископів.jpg|thumbміні|180px|leftліворуч|[[Митра перемиських єпископів]], так звана корона Данила Романовича.]]
 
Посиленням позицій Галицько-Волинських земель були невдоволені у [[Золота Орда|Золотій Орді]], яка поставила вимогу передати їй Галичину. Не маючи сил протистояти ординцям, Данило Романович був змушений визнати [[сюзеренітет]] золотоординського [[хан (титул)|хана]] 1245, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від Орди, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. Для цього Данило Романович уклав союзи із Польщею, Угорщиною, [[Мазовія|Мазовією]] і [[Тевтонський орден|Тевтонським Орденом]], захопив [[Ятвяги|ятвязькі]] землі, [[Чорна Русь|Чорну Русь]] 1250—1253, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. 1253 Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Руси» від [[Папа римський|папи]] [[Інокентій IV|Інокентія IV]], який обіцяв організувати [[хрестовий похід]] проти ординців. Став першим королем Руси-України, першим східнослов'янським королем.
Рядок 187:
 
=== Княжіння нащадків Данила ===
[[Файл:Europe in 1328.png|180px|thumbміні|ліворуч|Країни Європи станом на 1328 рік.]]
[[Файл:Lev Danylovich of Halych.PNG|thumbміні|180px|Лев Данилович на фоні Львова.]]
[[Файл:CasimirtheGreat.jpg|thumbміні|180px|rightправоруч|[[Казимир III Великий|Казимир III]]&nbsp;— завойовник Галичини]]
У другій половині [[XIII століття]], по смерті короля Данила, князя Василька, галицько-волинські землі формально залишились однією державою, але всередині відбувалося суперництво між Волинню, яку очолював [[Володимир Василькович]], та Галичиною, якою правив [[Лев Данилович]]. Окремі незначні уділи мали інші сини Данила Галицького. [[Мстислав Данилович|Мстислав]] утримував [[Луцьк]], [[Шварно Данилович|Шварно]]&nbsp;— [[Холм]] з Дорогочином. Почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. У [[1270-ті|1270-х]] від неї відійшли [[Турово-пінське князівство|турово-пінська]] і [[Ятвяги|ятвязькі]] землі. Певною компенсацією було повторне захоплення Любліна 1289 та приєднання частини [[Закарпаття]] 1299.
 
Рядок 195:
 
На початку [[14 століття]] єдність Галицько-Волинського князівства була відновлена сином Лева, королем [[Юрій I Львович|Юрієм I]]. 1303 він домігся від [[Константинопольський патріарх|Константинопольського патріарха]] визнання окремої [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]]. У зовнішній політиці Юрій І підтримував союз з Тевтонським орденом для стримування [[Велике князівство Литовське|Литви]] і Орди, та союз з Мазовією, спрямований проти Кракова. Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів [[Андрій Юрійович|Андрія]] і [[Лев Юрійович|Лева]], які розпочали боротьбу проти Золотої Орди, традиційно покладаючись на тевтонських лицарів і мазовецьких князів. 9 серпня 1316 князі засвідчили добросусідські стосунки з Тевтонським орденом. Титулатуру князів у латиномовному документі подано так: Андрій і Лев, Божою милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі ({{lang-la|Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae}}). Припускають, що обидва сини Юрія загинули у бою проти ординців або були отруєні ними 1323. <br/>Є аргументована думка: на початку 1320-х років як результат чергового наступу орди на Галицько-Волинське князівство південна Бессарабія (між Прутом та Дністром північніше Дунаю) та Галицьке Пониззя ввійшли до складу Золотої Орди, утворивши Подільську землю як окремий феодальний територіально-політичний комплекс.<ref>''Козубовський Г.'' Грошові одиниці з «Уривків Бенешевича…» // Український історичний журнал.&nbsp;— К., 2014.&nbsp;— №&nbsp;5 (518) (вер.—жовт.).&nbsp;— С. 138—139.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref>
[[Файл:GAL-VOL JUR2.png|thumbміні|250px|Галицько-Волинське князівство за правління [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] (1323—1340&nbsp;рр.)]]
 
Останнім галицько-волинським монархом був [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрій II]]&nbsp;— син дочки Юрія I [[Марія Галицька|Марії]] та мазовецького князя [[Тройден]]а. Він врегулював відносини з Золотою Ордою, визнав свою залежність від неї, здійснив у 1337 році спільний з ординськими військами похід на Польщу. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій II був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм [[магдебурзьке право]] (цим також сприяв появі іноземних колоністів-католиків&nbsp;— німців, поляків,&nbsp;— на підтримку яких оперся після окупації Галичини король Казимир ІІІ та його наступник на престолі Людовик І Угорський<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси.&nbsp;— Т. V.&nbsp;— С. 228.</ref>), активізував міжнародну торгівлю та прагнув обмежити владу боярської верхівки. Для реалізації своєї політики Юрій II залучав чимало іноземних фахівців, допомагав об'єднавчим процесам між [[Православна церква|православ'ям]] та [[Католицька церква|католицтвом]]. Ці заходи викликали незадоволення бояр, які отруїли князя 1340.
Рядок 208:
Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося зі станів, приналежність до яких визначалась родоводом, родом занять. Соціальну верхівку утворювали [[князь|князі]], [[бояри]], [[духовенство]]; вони контролювали землі держави і її населення.
 
Князь вважався сакральною особою, ''«володарем, [[Бог]]ом даним»,'' властителем всієї землі і міст князівства, та головою війська. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву [[Шляхта|шляхту]]. Вони поділялись на «старих» і «молодих», яких також іменували «луччими», «великими» або «нарочитими». Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу [[дружина (загін)|дружину»]]» князя. Вони володіли «батьківщинами» або «[[дідич|дідитцвами»]]», давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі наближеними «дворними слугами». Керівництво духовенства було представлено шістьма [[єпископія]]ми у [[Володимир-Волинський|Володимирі]], [[Перемишль|Перемишлі]], [[Галич]]і й [[Угровськ]]у (пізніше в [[Хелм|Холмі]]), [[Луцьк]]у і [[Турівськ]]у. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окрім них існувала низка [[монастир]]ів, що контролювали значні землі і населення, яке проживало на них. Після утворення '''[[1303]]''' [[Галицька митрополія|Галицької митрополії]], залежної від Константинопольського патріархату, головою церкви у галицько-волинських землях був [[Митрополит Галицький|Галицький митрополит]].
<div style='text-align: center;'>
{| border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="right"
Рядок 246:
 
=== Управління ===
Головним і найвищим представником влади у Галицько-Волинських землях був [[князь]]. Він об'єднував у своїх руках [[Законодавча влада|законодавчу]], [[Виконавча влада|виконавчу]], [[Судова влада|судову]] гілки влади, а також мав монопольне право здійснювати [[Дипломатія|дипломатичні]] відносини. Намагаючись стати абсолютним «самодержцем», князь постійно перебував у конфлікті з боярським оточенням, яке прагнуло зберегти свою незалежність і перетворити монарха на власний політичний інструмент. Посиленню князівської влади також заважали [[дуумвірат]]и князів, дроблення удільних земель та втручання іноземних держав. Хоча монарх мав право ухвалювати рішення одноосібно, він інколи скликав боярські ради&nbsp;— «[[Дума|думи»]]», для вирішення важливих політичних питань. Ці ради набули постійного характеру з початку [[14 століття]], остаточно заблокувавши «самодержавство» князя. Це стало визначальним фактором у поступовому занепаді князівства<ref>''Крип'якевич І.'' http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv14.htm {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070930190032/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv14.htm |date=30 вересень 2007 }} Галицько-волинське князівство]…&nbsp;— С. 116—126.</ref>.
 
Княжа центральна адміністрація складалася з призначених ним бояр. Вона була досить диференційована, мала спеціальні звання, таких як урядник княжого двору&nbsp;— «[[дворський]]», оберігач княжої печатки&nbsp;— «[[печатник]]», головний секретар&nbsp;— «[[писар|писець»]]», управитель княжих угідь&nbsp;— «[[стольник]]» та інші. Проте це були радше [[титул]]и, ніж посади, оскільки їхні обіймачі часто виконували доручення князів, не пов'язані з їхніми прямими адміністративними обов'язками. Тобто, у Галицько-Волинському князівстві не існувало ефективного чиновницького апарату, а спеціалізація в управлінні не була послідовно здійснена. Це було характерною рисою більшості [[Середньовіччя|середньовічних]] держав [[Європа|Європи]].
 
До кінця [[13 століття]] регіональна адміністрація була доручена удільним князям, а з початку [[14 століття]], у зв'язку з перетворенням удільних князівств Галицько-Волинської держави на волості, княжим волосним намісникам. Більшість намісників добиралися і призначалася князем з бояр, а інколи&nbsp;— з духовенства. Окрім волостей, княжі урядники направлялися до міст і великих міських районів.
Рядок 254:
Устрій міст у 12-13 століттях був такий самий, як і в інших землях [[Русь|Русі]],&nbsp;— з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на одиниці оподаткування&nbsp;— сотні і вулиці, з міською радою&nbsp;— [[віче]]м. В цей період міста належали безпосередньо князям чи боярам. У 14 столітті, з проникненням до руських земель [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]], окремі міста, серед яких [[Володимир-Волинський|Володимир]] і [[Сянок]], прийняли новий напів-самоврядний устрій на чолі з [[війт]]ом.
 
Судова влада була поєднана з адміністративною. Вище суддівство проводив князь, а нижче&nbsp;— [[тивун]]и. Основним законом залишались положення «[[Руська правда|Руської Правди»]]». Міське судочинство часто базувалося на німецькому праві<ref>''Крип'якевич І.'' [http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv15.htm Галицько-волинське князівство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070930155406/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv15.htm |date=30 вересень 2007 }}…&nbsp;— С. 127—132.</ref>.
 
=== Військо ===
[[Файл:Halich boyar.jpg|thumbміні|180px|rightправоруч|Галицький боярин початку 13 століття у західноєвропейському озброєнні з візантійським шоломом (реконструкція І.Дзися).]]
Військо Галицько-Волинського князівства було організоване за зразком традиційного руського. Воно складалося з двох головних частин&nbsp;— «[[Дружина (військо)|дружини»]]» і «[[вої]]в».
 
Дружина була основою княжого війська, що формувалася з підрозділів бояр. Великі бояри були зобов'язані виступати у похід особисто з численним почтом кінноти і піших слуг, який міг досягати тисячі чоловік. Від простих бояр вимагалося прибути на позиції лише у супроводі двох вояків&nbsp;— важкоозброєного [[оружник]]а і лучника-стрільця. Молоді бояри&nbsp;— «отроки»&nbsp;— становили своєрідну гвардію князя, постійно перебуваючи при ньому. У свою чергу, вої були народним [[ополчення]]м і формувалися з «простих людей»&nbsp;— міщан і селян. Їх використовували лише при нагальній потребі. За успішну кампанію бояр нагороджували землею, а простий люд&nbsp;— грішми або харчами.
Рядок 269:
 
=== Культура ===
[[Файл:Saint Panteleimon Church, Shevchenkove, Ukraine-6297.jpg|thumbміні|180px|rightправоруч|[[Церква святого Пантелеймона (Шевченкове)|Церква св. Пантелеймона]] єдина частково збережена пам'ятка галицької архітектурної школи XII—XIII&nbsp;ст.]]
[[Файл:Marko Evangelist.jpg|thumbміні|180px|rightправоруч|Євангеліст Лука ([[Володимир-Волинський|Володимир]], 13 ст., [[Волинське Євангеліє]]).]]
 
Галицько-Волинське князівство внаслідок свого географічного розташування та історичної долі перебувало під постійним впливом різних культур&nbsp;— європейського [[католицизм]]у і [[Православна церква|православ'я]] та азійського [[китаєцентризм]]у та [[іслам]]у. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції [[Київська Русь|Київської Русі]] й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. Більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.
Рядок 375:
{{Україна в темах}}
 
[[Категорія:Галицько-Волинське князівство|* ]]
[[Категорія:Середньовічні держави України]]
[[Категорія:Середньовічні держави Білорусі]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Галицько-Волинське_князівство