Собор Святого Петра: відмінності між версіями

Спершу папа [[Юлій II]] теж планував зберегти старий собор, однак, зрештою вирішив його знести і звести на його місці новий. Тільки вівтар, під яким розташована могила Святого Петра, мав залишитися. У цьому ж новому соборі мала бути розташована його власна [[Гробниця папи Юлія ІІ|гробниця]]{{ref label|г|г|none}}.

 

{{text|''(…) у центричній споруді людина перебуває у її осередді, і на неї орієнтується архітектура. У цьому проявляється ренесансний погляд на людину та її роль у світобудові''<ref>Либман&nbsp;М.&nbsp;Я. ''Микеланджело Буонарроти'', с.&nbsp;26</ref>

{{oq|ru|(…) в центрическом сооружении человек находится в его средоточии и на него ориентируется архитектура. В этом проявляется ренессансный взгяд на человека и его роль в мироздании}}}}

=== Спорудження собору ===

[[Файл:St-Pieter-in-aanbouw-MvHeemskerck-StaatsmuseumBerlijn-Dahem.jpg|міні|ліворуч|200пкс|<center>[[Мартен ван Хемскерк]]. Спорудження собору Св.&nbsp;Петра<br/><small>(1532&nbsp;—1537)</small></center>]]

Для того, щоб прискорити зведення нової споруди, Донате Браманте зніс древні мармурові колони Старого собору Святого Петра{{ref label|д|д|none}}. Браманте керував будівництвом собору до своєї смерті у [[1514]] році. Останній рік та частину [[1515]] року (сумарно орієнтовно 18 місяців) [[Джуліяно да Санґало]] теж працював над спорудженням храму, але головним архітектором після Браманте став [[Рафаель]]. Також до роботи долучився [[Джованні Джокондо]], який помер 1515 року, та [[Антоніо да Сангалло]], учень Браманте. Рафаель, якого рекомендував Браманте ще за життя, очоливши будівництво, повернувся до традиційної формі латинського хреста з подовженою четвертою стороною.

 

[[1 січня]] [[1547]]&nbsp;р. папа [[Павло III]] призначив головним архітектором [[Мікеланджело Буонарроті]]<ref name="ww50">William E.&nbsp;Wallace. The ''Treasures of Michelangelo'', p.&nbsp;50</ref>. За свідченнями Вазарі, Мікеланджело погодився на цю роботу «''з великою нехіттю і проти волі''»<ref>''Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников'', с.&nbsp;148</ref>. Як зазначив [[Вільям Воллес (мистецтвознавець)|Вільям Воллес]], це призначення було «''сумнівною честю''», адже йому дісталося у спадок не тільки довготривале будівництво, розпочате геніальним архітектором, але поганим інженером Браманте, а й [[виконроб]]и та робітники, лояльні до Сангалло, й скептичні до Мікеланджело та його ідей<ref name="ww50"/>. Над спорудженням собору він працював останні 17 років свого життя.

 

 

Герхард Штраус писав, що «''архітектор Мікеланджело (…) побудував собор християнства як маніфест сильного індивідуума''»<ref>Эрпель Фриц, ''Микельанджело'', с.&nbsp;68</ref>. Поверненням до початкової ідеї Браманте щодо центричної споруди він перекреслив майже 40 років попередніх будівельних робіт<ref name="ww50"/> і зміг окреслити загальний напрям робіт з будівництва собору на майбутнє<ref name="ww51">William E.&nbsp;Wallace. The ''Treasures of Michelangelo'', p.&nbsp;51</ref>.

<center><gallery>

</gallery></center>

Після смерті Мікеланджело архітектором собору стали [[Пірро Ліґоріо]] та [[Джакомо да Віньола]]. З 1573 року будівництвом керували [[Джакомо делла Порта]] та [[Доменіко Фонтана]]. З [[1603]]&nbsp;— [[Карло Мадерно]], а з [[1629]]&nbsp;— [[Лоренцо Берніні]].