Відмінності між версіями «Литовські Статути»

== Редакція 1529 року ==
[[Файл:Lithuanian Statute I.jpg|thumb|[[1529]]]]
Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути: [[Статут Великого князівства Литовського 1529 року|'''Перший''' або Старий Литовський Статут]] 29 вересня 1529 року складався з 243 артикулів (за Слуцьким списком — 272), об'єднаних в 13 розділах, в яких були зібрані норми судово-процесуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Так, мисливський собака оцінювався вдвічі дорожче за «мужика тяглого».
 
Цей статут регулював відносини в усіх кінцях різномовної держави, до нього увійшли деякі положення «Руської Правди» та норми звичаєвого права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, а також з [[Саксонське зерцало|«Саксонського Зерцала»]].
За убивство шляхтича шляхтич платив 100 [[Копа_грошей|коп грошей]] «головщини» родині вбитого і стільки ж «вини» — великому князю. За убивство ж шляхтича холоп платив головою.
 
== Редакція 1566 року (другий) ==
[[Файл:Statut Vialikaha Kniastva Litoŭskaha. Статут Вялікага Княства Літоўскага (1566).jpg|thumb|left|150px|2 статут Великого Князівства Литовського]]
{{main|Волинський статут}}
 
Для розроблення проекту 2'''Другого''' Литовського статуту було створено комісію з 10 чоловік (5 католиків і 5 православних). Статут було затверджено сеймом в 1554 р., але він набув чинності лише 1566 р.
Другий Литовський Статут з уваги на особливу роль волинської [[Шляхта|шляхти]] при його укладанні званий Волинським, 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою ([[пани-рада]]), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах було чинним т. зв. [[магдебурзьке право]]).
Статут 1566 р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. Відкриває цю низку актів королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося, радше моральне, ніж юридичне значення). Наступний крок — це Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи, Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти «на містцях гловнійших повітом… зьєждчатися, радити, обмовляти й обмишляти». Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства: Київське — з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами; Волинське — з Луцьким, Володимирським і Крем'янецьким судовими повітами; Брацлавське — з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), а також Підляське та Берестейське (з Пінськом) Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст., безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних органах. У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.
 
== Редакція 1588 року (третій) ==
{{wikisource|Статут Великого князівства Литовського 1588 року}}
[[Файл:Statut-1588.jpg|thumb|1588]]
 
Статут Великого князівства Литовського [[1588]] року, названий '''Третім''', був складений після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] [[1569]] року, об'єднання [[ВКЛ|Великого князівства Литовського]] і [[Королівство Польське (1385—1569)|Корони Польської]]. Статут містив 488 [[артикул]]ів, розбитих на 14 розділів. Він відзначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у заново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян. Цей статут, чинний, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров'ї. Написаний руською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом — французькою, латинською та іншими мовами.
 
Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з іншими розрядами залежних селян.
У 1614 році з'явився 1-й переклад — редакція Литовського статуту польською мовою у Вільно; 1811 року Литовський статут перекладено російською мовою. Він був одним із джерел при укладанні кодексу московського царя Олексія Михайловича ([[Соборне уложення 1649 року|«Соборне Уложення»]]) в 1649.
 
Протягом кількох століть Литовський статут був основним збірником права в Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Був головним джерелом українського права на Гетьманській Україні і становив основне джерело кодексу «Права, по которым судится Малороссийский народ». На Правобережній Україні Литовські статути були чинними аж до скасування указом царя Миколи І 25 червня 1840&nbsp;року. На Лівобережжі він діяв до 4 березня 1843 р.<ref>{{Cite web|url=https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/lyublinska-uniya-i-tretiy-lytovskyy-statut?fbclid=IwAR0F_CuJ-u_nrgP-lMhmSKmPN1o8I0-b6ksCgRHPck6rDeDr9ag9CwCgGkE|title=Люблінська унія і третій Литовський статут|last=|first=|date=|website=|publisher=Газета "День"|language=|accessdate=25.07.2019}}</ref> Деякі законоположення Литовського статуту були внесені до збірника законів Російської імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917&nbsp;року.
 
== Див. також ==