Історія українців у Торуні: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 57:
З самого початку перебування українців в Торуні тут діяла православна парафія з церквою святого Миколая, якою також користувалась й російська громада. Ще за існування Табору для інтернованих № 15, тобто до 1924 року, місцем розташування парафії вважалася каплиця у межах табору. Згодом стали послуговуватись церковними об'єктами інших конфесій: євангельсько-аугсбурзькою каплицею по вулиці Струмковій (березень-жовтень 1922) та євангельсько-реформаторською каплицею по вулиці Домініканській<ref>Z. Karpus, ''Emigracja rosyjska…'', s. 104.</ref>. 6 січня 1924 року вони захопили військову каплицю в межах Санітарної бухти № 8, яка й стала храмом військової парафії для всіх православних російських та українських емігрантів.
1927 року парафія отримала право використовувати колишній євангельський костел Святої Трійці на Новоміському Ринку, котрий перетворили на Церкву Святого Миколая. Першим парафіяльним священником став українець [[Стефан (Рудик)|Стефан Рудик]], уродженець Львівщини. Незабаром його змінив інший духівник-українець з [[Галичина|Галичини]] Григорій Курилас<ref>Z. Karpus, ''Emigracja rosyjska…'', s.108</ref>. Православна церква на Новому Ринку проіснувала до вересня 1939 року, доки не була закрита нацистськими окупантами<ref>Z. Karpus, ''Rosjanie i Ukraińcy…'', s. 105.</ref>. Втім, німці не стали забороняти будівництво нового православного храму. Його звели на вулиці Підгорній 69 завдяки старанням тодішнього священника В'ячеслава Рафальського, Дмитра Іванова та родини Абрамовичів в дерев'яному приміщенні 1888 року. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] парафія зазнала поділу за національною ознакою, а православні українці облаштували власну церкву в приміщенні колишньої їдальні на вулиці Лазневій. Одну із кімнат виділили для каплиці, там проводились щонедільні богослужіння, причому в українській редакції [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янської мови]]<ref>[http://www.pporthodoxia.com.pl/artykul.php?id=849 Anna Radziukiewicz, ''Misja'']</ref>, тоді як інші кімнати слугували місцем для різдвяних урочистостей, вистав і танців<ref>{{cite journal |last1= Grochowina|first1= Sylwia|date= 2003|title= Związki wyznaniowe w Toruniu w latach 1939-1945|url= http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Rocznik_Torunski/Rocznik_Torunski-r2003-t30/Rocznik_Torunski-r2003-t30-s115-140/Rocznik_Torunski-r2003-t30-s115-140.pdf|journal= Rocznik Toruński|volume= 30|issue= |pages= 136}}</ref>.
За ініціативи російської громади в Торуні 29 грудня 1925 року була подана заява про реєстрацію в місті православного братства. Пропозиція містила проект статуту, який передбачав рівноправний характер майбутнього об'єднання для всіх православних вірян незалежно від їх національності. 26 січня 1926 міська влада зареєструвала братство, а 12 травня того ж року позитивне рішення надійшло від митрополита Варшавського та всієї Польщі<ref name="karpus106">Z. Karpus, ''Emigracja rosyjska…'', s. 106.</ref>. На момент свого відкриття, що відбулося в приміщенні за адресою вулиця Мостова 6-14 липня 1926, православне братство налічувало 104 члени. Незважаючи на те, що організація та її керівники були росіянами, серед її членів було й багато українців. Діяльність братства зосередилась навколо культурних ініціатив, таких як аматорські вистави, концерти, читання та інші типи зустрічей. Членський внесок становив 1 злотий на місяць. Хоча православні українці та росіяни безперешкодно співпрацювали в рамках організації, українці завжди підкреслювали свою національну окремішність. Виразом цього стала спроба створення власного братства в 1928, до чого, втім, так і не дійшло. Того ж року українці відправили богослужіння у пам'ять про [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюру]]<ref>Z. Karpus, ''Emigracja rosyjska…'', s.100</ref>.
| |||