Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (Перемишль): відмінності між версіями

Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (фото 2015 р.)
	49°47′23″ пн. ш. 22°47′42″ сх. д. / 49.78973300002777336° пн. ш. 22.79501700002778009° сх. д.Координати: 49°47′23″ пн. ш. 22°47′42″ сх. д. / 49.78973300002777336° пн. ш. 22.79501700002778009° сх. д.
Тип споруди	православний храм
Розташування	Республіка Польща, Перемишль
Початок будівництва	1887
Будівельна система	цегла
Належність	Польська Автокефальна Православна Церква
Єпархія	Перемишльсько-Новосончівська єпархія
Стан	об'єкт культурної спадщини Польщі
Адреса	вулиця Вільчанська, 24
Епонім	Успіння Богородиці
	Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (Перемишль) (Польща)
	Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому у Вікісховищі

Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 17:05, 14 липня 2019

Церква Успіння Пресвятої Богородиці - православний конкафедральний храм на історичному передмісті Перемишля Вовче. Споруджена як греко-католицька в українсько-візантійському стилі наприкінці ХІХ століття. Належить Перемисько-Горлицької єпархії Польської Автокефальної Православної Церкви. Пам'ятка архітектури під номером A-445^[1]

Історія

Сучасна мурована будівля церкви Успення Пресвятої Богородиці постала на місці дерев’яної у 1887 р.^[2]. За історичними відомостями там ще у ХІІІ ст. знаходився монастир, згаданий у грамоті князя Лева Даниловича ^[3]. У 1412 р., коли король Владислав Ягайло передав римо-католикам православний храм Св. Івана Хрестителя на Замковій горі, єпископ зробив своїм осідком заміську околицю, де проживало «мужнє руське населення, котре оберігало руську віру»^[4]. Там діяла монастирська церква Успення Пресвятої Богородиці ^[5]. Після 1691 р. на Перемишльщині відбувся поступовий перехід на Унію ^[6]. Монастир став греко-католицьким ^[7]. На його місці у кінці XVIII ст. збудували дерев’яну церкву Успsння Пресвятої Богородиці –попередницю сучасної ^[2].

До початку Другої світової війни Успенська парафія налічувала понад 500 осіб^[8]. У 1946 р., після заборони греко-католицької церкви, споруду закрили. Внаслідок акції «Вісла»зі були вивезли ікони та літургійний посуд, а саме приміщення перетворено на склад штучних добрив^[4].

У 1982 році храм Успіння Пресвятої Богородиці перейшов під протекторат Варшавської Митрополії ПАПЦ.^[9] Перше Богослужіння після передачі храму православній громаді відбулось у травні того ж року. Згідно з сеймовим законом від 17 грудня 2009 р. «Про врегулювання правового стану деякої нерухомості, що знаходиться у власності Польської Автокефальної Православної Церкви», храм перейшов у виключну власність Варшавської митрополії ПАПЦ. Відшкодування на користь греко-католицької громади виплачувалось з державного бюджету^[10]. .

Примітки

↑ Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych – województwo podkarpackie
↑ ^а ^б Rydzanicz A. Śladami przemyskich cerkwi / А.Rydzanicz // Prszegląd prawosławny. –2007. –No11. –S. 13–16.
↑ Bendza M. Prawosławna diecezja Przemyska w latach 1596–1681 / М.Bendza. –Warszawa, 1982. –267 s.
↑ ^а ^б Dubec R. Szematyzm. Katalog świątyń і duchowieństwa prawosławnej diecezji Przemysko-Nowosądeckiej / Dubec R., Felencyak J. –Gorlice, 1999. –109 s.
↑ Блаженніший Григорій Лакота перемиський єпископ-помічник. Зібрані історичні праці / [Під ред. Пилипович В.]. –Т. 4. –Перемишль, 2003. –70 c.
↑ Nabywaniec S. Katoliccy biskupi przemyscy obrządku wschodniego /Unia brzeska z perspektywy czterech stuleci / Nabywaniec S. / pod red. Gajek J. S., ks. Nabywaniec S. –Lublin, 1998. –S. 279–299
↑ Хомич М. Православні храми Перемишля як осередки духовного життя містян: друга половина ХХ - початок ХХІ століть
↑ Іванусів О. В. Церква в Руїні. Загибель українських церков Перемиської єпархії / О.В.Іванусів. –St. Сatharines: «Св. Софія» релігійне товариство українців католиків Канади, 1987. –281 c.
↑ Musiał J. Stan prawny i sytuacja faktyczna świątyń unickich na terenie diecezji przemyskiej w latach 1945–1989 / J.Musiał / [pod red. Stępnia S]. –Т. 1. –Przemyśl,1990. –S. 257–263.
↑ Ustawa z dnia 17 grudnia 2009 r. ouregulowaniu stanu prawnego niektórych nieruchomości pozostających we władaniu Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego // Dziennik Ustaw. –2010.–No7. –S. 844–845.

[1] Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych – województwo podkarpackie

[Rydzanicz-2] а ^б Rydzanicz A. Śladami przemyskich cerkwi / А.Rydzanicz // Prszegląd prawosławny. –2007. –No11. –S. 13–16.

[Bendza-3] Bendza M. Prawosławna diecezja Przemyska w latach 1596–1681 / М.Bendza. –Warszawa, 1982. –267 s.

[Dubec-4] а ^б Dubec R. Szematyzm. Katalog świątyń і duchowieństwa prawosławnej diecezji Przemysko-Nowosądeckiej / Dubec R., Felencyak J. –Gorlice, 1999. –109 s.

[1-5] Блаженніший Григорій Лакота перемиський єпископ-помічник. Зібрані історичні праці / [Під ред. Пилипович В.]. –Т. 4. –Перемишль, 2003. –70 c.

[Nabywaniec-6] Nabywaniec S. Katoliccy biskupi przemyscy obrządku wschodniego /Unia brzeska z perspektywy czterech stuleci / Nabywaniec S. / pod red. Gajek J. S., ks. Nabywaniec S. –Lublin, 1998. –S. 279–299

[Хомич-7] Хомич М. Православні храми Перемишля як осередки духовного життя містян: друга половина ХХ - початок ХХІ століть

[Іванусів-8] Іванусів О. В. Церква в Руїні. Загибель українських церков Перемиської єпархії / О.В.Іванусів. –St. Сatharines: «Св. Софія» релігійне товариство українців католиків Канади, 1987. –281 c.

[Musiał-9] Musiał J. Stan prawny i sytuacja faktyczna świątyń unickich na terenie diecezji przemyskiej w latach 1945–1989 / J.Musiał / [pod red. Stępnia S]. –Т. 1. –Przemyśl,1990. –S. 257–263.

[10] Ustawa z dnia 17 grudnia 2009 r. ouregulowaniu stanu prawnego niektórych nieruchomości pozostających we władaniu Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego // Dziennik Ustaw. –2010.–No7. –S. 844–845.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]