118-й батальйон шуцманшафту: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 59:
З кінця 1941 — початку 1942 року німці розгорнули формування численних охоронних та поліційних підрозділів на окупованих територіях СРСР, основним контингентом яких стали місцеві мешканці та радянські військовополонені. Однією із таких допоміжних частин став 118-ий охоронний батальйон, комплектування якого почалося навесні 1942 року в Києві. У перші 2 роти були набрані колишні червоноармійці, вихідці зі східних областей [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]], що напередодні війни закінчили пришвидшені курси офіцерської підготовки, потрапили в полон і зголосились на службу в поліції{{Sfn|Rudling|2011|с=202}}. Перехід на бік нацистів вони розглядали як спосіб вирватися з суворих німецьких таборів та врятувати собі життя. В подальшому цих вояків, які склали основний кістяк батальйону, розквартирували в казармах на [[Шовковична вулиця (Київ)|вулиці Левашовській]]{{Sfn|Дерейко|2003|с=29}}.
 
Вербування поліцейського підрозділу продовжилася влітку{{Sfn|Rudling|2011|с=202}}. У червні до нього приєднали 3-ту роту 115-го батальйону шуцманшафту, яка внаслідок такої структурної реорганізації стала першою ротою у 118-му{{Sfn|Боляновський|2003|с=139}}. Її солдати раніше служили у [[Буковинський курінь|Буковинському курені]] — напіввійськовому формуванні, пов'язаному з мельниківцями, у складі якого діяли мешканці з Чернівецької області. Із загостренням конфлікту ОУН з німцями курінь був розпущений за націоналістичну діяльність, що йшла врозріз із політикою окупаційної адміністрації{{Sfn|Д'яченко|2017|с=55}}. Частина його членів куреню перейшла до підпільної роботи в організаційних структурах ОУН(м), деяка частка була заарештована і страчена [[гестапо]], тоді як чимало інших — з антикомуністичних чи загалом опортуністичних міркувань в умовах німецьких репресій — увійшли до складу [[Шуцманшафт (Третій Рейх)|шуцманшафту]]{{Sfn|Енциклопедія сучасної України|2014}}{{Sfn|Rudling|2011|с=201}}{{Sfn|Нахманович|2007|с=86}}{{Sfn|Ушакін|2013|с=155}}. На думку шведського історика [[Пер Андерс Рудлінг|Пера Андерса Рудлінга]], буковинські добровольці стали «елітою» збройного формування{{Sfn|Rudling|2012|с=34}}. Разом із тим, твердження про участь останніх у розстрілах євреїв у [[Бабин Яр|Бабиному Яру]], висунене ще в радянський час, продовжує залишатись дискусійним{{Sfn|Беркгоф|2012|с=16}}{{efn|group=qt|Як зазначив Григорій Васюра на судовому засіданні, «на той час, коли було сформовано 118-й батальйон у м. Києві, трагедія у Бабиному Яру вже відбулася і наш батальйон участі у тому не брав»{{Sfn|Нахманович|2007|с=87}}.}}.
 
Додатковим контингентом батальйону стала мобілізована сільська молодь з [[Київська область|Київської області]], котру німці сприймали як найменш «отруєну» більшовицькою пропагандою верству населення. Юнаків запевнили у тому, що вони охоронятимуть [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерську лавру]], залізничні вузли, банки і складські приміщення{{Sfn|Rudling|2011|с=202}}. Після проходження медкомісії і заповнення необхідних анкет вони ставали новобранцями. Хоча для вигляду добровільності їх запитували, чи бажають вони служити у збройному формуванні, жодної альтернативи, окрім відправлення до Німеччини чи дезертирства, вони не мали. Згадані рекрути не отримали ні уніформи, ні зброї. Жодних військових навчань також не проводилося{{Sfn|Дерейко|2003|с=29}}.