Щирецький район: відмінності між версіями

'''Щирецький район''' — колишній район [[Львівська область|Львівської області]], центром якого було [[Щирець (смт)|смт. Щирець]]

[[10 січня]] [[1940]] року політбюро ЦК [[Комуністична партія України|КП(б)У]] обговорило питання про утворення районів у Львівській області [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]], зокрема, про утворення Щирецького району із центром у смт. Щирець.<ref>http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1940</ref>

У 1939—1941 рр весь керівний склад Щирецького району прибув із [[Харківська область|Харківської області]]. Секретарем райкому комсомолу був Ф. Журба. Секретарями райкому КП(б)У були К. Мосієвич, Г. Невечеренко, П. Булига, а райвиконком очолювали М. Скотаренко, М. Гусаков, В.Цимбал тЦимбал. Райвоєнкомом був П.Алєксеєв. Невдовзі виявилося, що К.Мосієвич зі своїми працівниками проявили себе невдалими керівниками, не змогли завоювати авторитет у місцевих жителів і у квітні 1940&nbsp;р. першим секретарем райкому став Самуїл Міненко. Втім деякі керівники району допускали послаблення у ході «розкуркулення» та депортації явних чи потенційних ворогів радянської влади. Зокрема таким виявився голова Щирецького райвиконкому М. Скотаренко.

Становище в Західній Україні турбувало першого секретаря ДК КП(б)У [[Хрущов Микита Сергійович|М.Хрущова]], який у першій половині листопада 1944&nbsp;р. відвідав Щирець у супроводі львівського керівництва, зокрема першого секретаря обкому партії І. Грушецького, та потужної охорони. Голова райвиконкому Є. Науменко доповів про ситуацію, повідомив, що напередодні закінчився триденний бій під Великою Горожанкою&nbsp;— на межі між Щирецьким і [[Миколаївський район (Львівська область)|Миколаївським районом,]] де полк прикордонних військ за участю танків і авіації розгромив школу командирів боївок УПА чисельністю понад 200 бійців.

Щирецький район був одним із місць активної діяльності підрозділів [[Організація українських націоналістів|ОУН]] та [[Українська повстанська армія|УПА]]. Зокрема [[21 серпня]] 1944 року біля села Піски самооборонний відділ УПА атакував колоннуколону заарештованих, яку супроводжували 27 співробітників НКВС. В результаті акції всіх співробітників НКВС було вбито, в'язнів було звільнено.<ref>http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1944</ref>

На території Щирецького району повстанці контролювали лісисту східну частину району з селами Красів, Попеляни, Підтемне, Черкаси, Глуховець. їхЇх боївки здійснювали поодинокі акції&nbsp;— напади на сільради, новостворені колгоспи, представників району, які у справах повинні були виїжджати в села. Більше того, були випадки нападу і захоплення райцентрів. 27 серпня 1944&nbsp;р. великий загін повстанців зважився вдень здійснити напад на Щирець.

У ніч з [[31 грудня]] 1944 року на [[1 січня]] 1945 року на Щирець з боку причілкаприсілка Острів налетів повстанський загін чисельністю 60-70 осіб повстанці напали на великий двоповерховий будинок, де мешкали майор Герасимов і начальник НКДБ капітан Кощєєв, а офіцери райвійськкомату відзначали Новий рік. Однак повстанський загін діяв невдало, втратив у бою п'ятьох бійців убитими й відступив у Сердицький ліс.

Згідно свідчень відомого львівського історика Феодосія Стеблія, село [[Семенівка (Пустомитівський район)|Семенівка]], де мешкало 600 польських і всього 17 українських родин, була сильною потужною базою [[Армія Крайова|Армії Крайової]]. Комендант підпоручик Г. Давискиба сформував у селі три озброєні стрілецькі роти. Німці дивилися на це скрізькрізь пальці, бо польська АК у 1943—1944 pp. розгорнула війну проти українців. Семенівський відділ АК нападав на українські села навколо Щирця, вбивав активних селян і навіть священиків. Українські повстанські загони здійснювали відплатні акції, в яких гинули не лише польські бойовики, але й мирні люди, зокрема спалили навесні 1944&nbsp;р. Гуту Щирецьку.<ref>http://www.schyrec.com/istoriya-schyrtsya-chastyna-2/</ref>

Радянська влада жорстоко переслідувала священиків [[Українська греко-католицька церква|УГКЦ]], які відмовились перейти в православ'я. У львівських [[Бригідки|Бригідках]] був розстріляний парохипарох з Остріва о. М.Коверко та о. Максиміліан з Бродків, заслані у Сибір парохи з Містків&nbsp;— о. П.Кордуба і Щирця&nbsp;— о. В.Бабій.

Разом з тим на початку радянська влада була вимушена рахуватись із впливом, який мала церква. Згідно з шематизмами на початок 1940-х років, Щирецький деканат на чолі з о. Володимиром Семківим мав 14 парафій у Бродках, Гуменці, Дмитре, Добряні, Красові, Поляні, Сороках, Хоросно й найбільшу у Щирці, якій підлягали Острів, Лани, Піски, Сердиця. Крім того, в Щирці діяв костел і ксьондз римо-католиківкатолицький костел.

Усі храми від першого дня приходу Червоної армії продовжували нормальне функціонування, що позитивно впливало на ставлення понад 21 тис. прихожан району до радянської влади. Між тим, навесні 1945&nbsp;р. радянська влада повела рішучий наступ на Греко-Католицьку церкву з метою ліквідувати її, а її клір приєднати до православної церкви Московського патріархату. Тоді парох Щирця о. Я. Левицький перейшов до православ'я й, власне, врятував себе, оскільки тих, хто відмовлявся виселяли до Сибіру. А пароха з Добрян о. Леоніда Щирбу, який відмовився переходити в православ'я [[23 травня]] 1946&nbsp;р., звинуваченого у зв'язках з повстанцями, енкаведисти за наказом В. Кондьовки розстріляли в його хаті й оголосили, що це здійснили нібито «бандерівці» за відмову на сповіді відпустити гріхи.