Відмінності між версіями «Хортиця»

75 байтів вилучено ,  6 місяців тому
м
виправлення, replaced: ХХ → XX (6), ХVІІ → XVII, ХV → XV (15), ХІV → XIV (3), ХІХ → XIX (6), ХІІІ → XIII, ХІІ → XII (2), ІV → IV, ІІІ → III (2), Х ст. → X ст. за допомогою AWB
м (→‎Хортиця у ХVII — поч. ХVIII ст: виправлення, replaced: ХVІІІ → XVIII за допомогою AWB)
м (виправлення, replaced: ХХ → XX (6), ХVІІ → XVII, ХV → XV (15), ХІV → XIV (3), ХІХ → XIX (6), ХІІІ → XIII, ХІІ → XII (2), ІV → IV, ІІІ → III (2), Х ст. → X ст. за допомогою AWB)
Городище «Совутина Скеля» є пам'яткою [[скіфи|скіфського]] часу 7—3 ст. до н. е., де досліджено оборонні (до 6 м), житлові та господарські будівлі. Численні ґрунтові і курганні могильники (6 курганних груп).
 
Сармати з ІІ сторіччя до Різдва Христова до ІІІIII сторіччя залишили окремі поховання і монети. В 1925 році була знайдена [[тетрадрахма]] царя [[Єфтидем Бактрійський|Єфтидема Бактрійського]] ІІ — І сторіччя до Різдва Христова (в річці біля Хортиці) і римський [[денарій]] імператора [[Адріан]]а.
 
== Хортиця за доби Великого переселення народів (ІІІ-VIII ст. н. е.). ==
 
Початок доби [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] ознаменувався міграцією у [[Північне Причорномор'я]] [[Готи|готів]] та частини інших [[Германці|германських племен]] (поч. ІІІIII ст.). У ІVIV ст. на теренах східніше [[Дністер|Дністра]] [[Гревтунги|гревтунгами]] – східною гілкою готів – була утворена держава на чолі з королем [[Германаріх]]ом. До складу цього [[Варварські королівства|«варварського королівства»]], імовірно, входило тодішнє населення острова Хортиці та навколишніх земель Дніпровського Правобережжя. Дослідники пов'язують з готським [[Племінний союз|племінним союзом]] пам'ятки [[Черняхівська культура|черняхівської археологічної культури]], залишені [[Готи|готами]], [[Слов'яни|слов'янами]], [[Сармати|сармато-аланами]], [[Скіфи|скіфами]] та [[Фракійці|фракійцями]]<ref>Иордан. О происхождении и деяниях гетов. Getica. – Москва : Издательство восточной литературы, 1960. – 437 с. (c. 192-195)</ref>;<ref>Магомедов Б.В. Готи у Східній Європі // Археологія, 1999. – № 4. – С. 57-64 (с. 57-58)</ref>. На Хортиці відомо кілька пам'яток черняхівської культури. В околицях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Корнійчиха, поряд із [[Брід|бродом]] через [[Старий Дніпро]], досліджено поселення, яке складалося з [[Напівземлянка|напівземлянкових]] жител. Навпроти нього, на правому березі ріки, розташовувалося одночасне велике поселення. Рештки невеликих селищ відомі на островах Розстебин та [[Байда (острів)|Байди]], у районі балки Ганівка (де знайдені могили черняхівського часу). Черняхівські [[поховання]] з [[Кремація|трупоспаленнями]] та характерним сірим лощеним посудом досліджені у районі середньої школи № 43 та між скелею Ушвивою й однойменною балкою. Фрагменти подібного посуду знайдені також на дні [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]] у районі [[Балка (форма рельєфу)|балок]] Наумової та Каракайки <ref name="ReferenceA">Никоненко Д.Д. Острів Хортиця в добу Великого переселення народів // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2011. – С. 177-179 (c. 178)</ref>;<ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 40-42)</ref>.
 
У 375 чи 376 р. на землі [[Готи|готів]] зі сходу вдерлися [[Гуни|кочівники-гуни]]. [[Давньоскандинавська мова|Давньоскандинавські]] [[Сага|саги]], які оповідають про ті події, містять згадки про країну Рейдготаланд (земля [[Гревтунги|готів-гревтунгів]]), місцевість [[Данпарстадір]] (місцевість на Дніпрі), ліс [[Мюрквід]] (Похмурий ліс, імовірно, пізніший [[Великий Луг|Великий Луг Запорозький]]), що знаходиться на кордоні Готаланду (Земля [[Готи|готів]]) та Гуналанду (Земля [[Гуни|гунів]]). Всі ці [[топонім]]и можна пов'язати з Нижнім Подніпров'ям і територією розташування острова Хортиці зокрема <ref>Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. – Москва : Художественная литература, 1975. – 752 с. (с. 696, 706)</ref>.
== Хортиця у IХ-ХV ст. ==
 
У IX ст. [[Дніпро]] став частиною торгiвельного та вiйськового [[Шлях із варягів у греки|«шляху з Варяг у Греки»]], а Хортиця – важливим пунктом на цьому шляху. Перша лiтературна згадка острова мiститься у творi «[[Про управління імперією]]», написанному в 948-952 рр. [[Візантійська імперія|вiзантiйським імператором]] [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином VII Багрянородним]] для свого сина [[Роман II Молодший|Романа]]: «...Після того, як пройдене це місце (перевiз Крарiя, пiзнiше – [[Кічкас|Кiчкаський]] – ред.), вони (купцi з [[Русь|Русi]] – ред.) досягають острова, званого [[Святий Григорій Чудотворець|Святий Григорій]] (Хортиця – ред.). На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, бо там стоїть величезний [[дуб]]: приносять у жертву живих півнів, устромлюють вони і стріли навкруги дуба, а інші – шматочки хлібу, м’ясо й що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони й жереб про півнів: чи залізати їх, чи з’їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острову [[Русь|роси]] не бояться пачінакіта ([[Печеніги|печенiгiв]] – ред.)» <ref>Константин Багрянородный. Об управлении империей / под. ред. Г.Г. Литаврина и А.П. Новосельцева. – Москва : Наука, 1991. – 496 с. (c. 49)</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.I. Яворницький]] обережно ототожнював згаданий Костянтином дуб iз Красним дубом, який до 1870-х рр. рiс у верхiв’ях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Шанцева на схiдному схилi о. Хортиця <ref>Яворницький Д.I. Запорожжя в залишках старовини i переказах народу. – Днiпропетровськ : Арт-Прес, 2005. – Ч. 1. – 266 с. (c. 213-214)</ref>. Сьогоднi дехто з [[Краєзнавець|краєзнавцiв]] пов’язують з «дубом Костянтина» парость давнього дерева у виглядi сiмох стовбурiв, що стоять пiвколом у хортицьких [[Плавні|плавнях]] <ref>Вілінов Ю.А., Муленко М.А. Довготерплячий дуб // Свята справа, 2016. – № 1 – 2 (10). – С. 64-65. (c. 65)</ref>. На днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчного краю Хортицi у 1974 р. був знайдений залiзний [[Візантійська імперія|візантійський]] [[Раннє середньовіччя|ранньосередньовічний]] [[Якір|якiр]], котрий, iмовiрно, походить з торгового корабля <ref>Шаповалов Г.I. Якiр V-VII ст. з Днiпра бiля острова Хортиця // Археологiя. – 1990. – № 1. – С. 120-121</ref>.
 
У [[Літопис|лiтописах]] згадуються походи у [[Візантійська імперія|Вiзантiю]] [[русь]]ких [[Князь|князів]] [[Аскольд]]а й [[Дір|Дiра]] (у 860, 866 та 874 рр.), [[Олег Віщий|Олега]] та його посольства (у 907 та 912 рр.), [[Ігор Рюрикович|Iгоря Рюриковича]] (у 941 та 944 рр.), його дружини [[Ольга (княгиня)|Ольги]] (у 955 р.), [[Святослав Ігорович|Святослава Iгоровича]] (у 967, 969 та 971 рр.) та [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] (у 988 р.) <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 13, 16-18, 20, 24-26, 35, 38, 41, 43, 61)</ref>. Безперечно, рухаючись по [[Дніпро|Днiпру]], всi цi князi на своєму шляху вiдвiдували Хортицю. У 972 р., повертаючись з походу на Вiзантiю, бiля [[Дніпрові пороги|Днiпрових порогів]] загинув вiд рук [[Печеніги|печенігів]] князь [[Святослав Ігорович|Святослав Iгорович]], про що [[Іпатіївський літопис|Лiтопис руський]] повiдомляє: «…Прийшов Святослав у [[Дніпрові пороги|пороги]], і напав на нього [[Куря (печенізький хан)|Куря]], князь [[Печеніги|печенізький]]. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його [[золото]]м, пили з нього» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 43)</ref>. У I пол. ХХXX ст. виникла гiпотеза про те, що Святослав загинув поряд iз Хортицею. Пiдтвердженням цього на думку деяких дослiдникiв є п’ять [[меч]]iв ХX ст. «[[Каролінги|каролiнгського]] типу», знайденi у 1928 р. у протоцi мiж островом Чорним та лiвим берегом [[Дніпро|Днiпра]], за 1 км на пiвнiч вiд Хортицi <ref>Равдоникас В.И. Надписи и знаки на мечах из Днепростроя // Известия ГАИМК. – 1933. – № 100. – С. 598-616 (с. 615)</ref>;<ref>Рыбаков Б.А. Торговля и торговые пути. История культуры Древней Руси. Домонгольский период. – Москва-Ленинград : АН СССР. – Т. I : Материальная культура. – С. 315-369 (с. 328-329)</ref>. Ця гiпотеза отримала нове дихання пiсля того, як у 2011 р. на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчноï частини Хортицi було знайдено ще один [[Меч Святослава|меч]] ХX ст.<ref>Саричев В.Д. Мініатюра Радзивілівського літопису в системі джерел про останній бій Святослава. – Музейний вісник. – Запоріжжя, 2012. – № 12. – С. 246-260</ref>;<ref name="ReferenceB">Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура. – 2014. – Вип. 8. – С. 105-118 (с. 118)</ref>;<ref>Остапенко М.А., Саричев В.Д. Знахідка меча Х ст. біля Хортиці (до питання про похід князя Святослава «в пороги» 972 р.) // Археологія, 2016. – № 3. – С. 49-66 (с. 55-61)</ref>. Проте, iснує iнше пояснення того, як дорогоцiнна зброя опинилася на днi рiки: мечi могли бути кинутi у воду, як жертва [[Дніпро|Днiпру]] за вдалий прохiд його [[Дніпрові пороги|порогiв]]. Цей [[ритуал]] вiдомий за багатьма подiбними знахiдками у краïнах [[Скандинавія|Скандинавiï]] <ref>Андрощук Ф. Мечи викингов. – Киев : Простір, 2013. – 712 с. (с. 189)</ref>. Все ж таки думка про Хортицю, як мiсце загибелi Святослава, панує серед мешканцiв [[Запоріжжя|Запорiжжя]]. Цьому сприяв вихiд роману письменника [[Скляренко Семен Дмитрович|С.Д. Скляренка]] «Святослав» у 1959 р., встановлення охоронного знаку з вiдповiдним написом на пiвнiчному урвищi острова у 1972 р., створення дiорами «Останнiй бiй Святослава бiля Днiпрових порогiв» у [[Музей історії запорозького козацтва|Музеï iсторiï Запорiжжя]] у 1985 р. та встановлення [[Пам'ятники Запоріжжя|пам’ятника Святославу]] у 2005 р.<ref>Комар А.В. Место гибели князя Святослава: поиски, легенды, гипотезы, мистификации // Stratum plus, 2004. – № 5. – С. 235-256 (c. 242)</ref>;<ref name="ReferenceB"/>.
 
У 988 р., iмовiрно, до Хортицi доплив дерев’яний [[ідол]] [[Перун]]а, скинутий з [[Капище|капища]] у [[Київ|Києвi]] за наказом князя [[Володимир Святославич|Володимира]]. Про цю подiю лiтопис повiдомляє: «І приставив Володимир до нього (до ідола Перуна – ред.) людей, сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки [[Дніпрові пороги|пороги]] пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні звуть Перунова рінь»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 66)</ref>. Це мiсце пов’язував iз Хортицею, зокрема, [[Рибаков Борис Олександрович|Б.О. Рибаков]] <ref>Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.e-reading.club/ chapter.php/86163/42/Rybakov_-_Yazychestvo_Drevneii_Rusi.html</ref>.
У березні-квітні 1103 р. вiдбувся переможний похiд вiйськ руських князiв [[Святополк Ізяславич|Святополка Iзяславича]] та [[Володимир Мономах|Володимира Всеволодовича]] на [[Половці|половцiв]]. У зв’язку з цiєю подiєю Хортиця була вперше згадана у [[Іпатіївський літопис|Лiтописi руському]] пiд своєю сучасною назвою: «І рушили вони (руські війська – ред.) на конях і в човнах, і прибули нижче від [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали в [[Протолче|Протолчах]] і на Хортичім острові. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, пішли в [[Український степ|поле]] чотири дні, і прийшли на Сутінь ([[Молочна|ріка Молочна]] – ред.)» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 158)</ref>. Наступного разу [[Топоніміка|топонім]] «Протолчi», пов’язаний з Хортицею, згаданий у контекстi походу вiйськ князiв Ростислава Юрiйовича та Ростислава Романовича взимку 1190-1191 рр.: «І тоді, зібравшись з [[Чорні клобуки|чорними клобуками]], поїхали вони бистро в напад до [[Протолче|Протолчів]], і тут зайняли багато стад [[Половці|половецьких]] у [[Великий Луг|лузі у дніпровському]]» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (c. 350)</ref>. Нарешті, в описі спiльного русько-половецького походу супроти [[Монгольська імперія|татар]] у травні 1223 р., читаємо: «І ввійшли вони (руське військо – ред.) в ріку [[Дніпро]], і провели човни вгору до [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали коло [[Середня Хортиця|річки Хортиці]] на [[Брід|броді]] близ Протолчів»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 379)</ref>.
 
Сьогодні ряд дослідників пов’язують згадані літописцем Протолчі з великим [[Середньовіччя|середньовічним]] поселенням Х-ХІVXIV ст., розташованим біля озера Осокорового у південній частині Хортицi. До створення [[Каховське водосховище|Каховського водосховища]] у сер. ХХXX ст. поряд знаходився зручний брід через обидва рукави [[Дніпро|Дніпра]]<ref>Сокульский А.Л., Шевченко Т.К. и др. Раскопки славянского поселения на о. Хортица // Археологические открытия 1976 года. – Москва : Наука, 1977. – С. 373-374</ref>. Припускається, що хортицьке та інші поселення у пониззі Дніпра були населені [[Бродники|бродниками]] – спільнотою, відомою з кількох європейських джерел ХІІXIIХІІІXIII ст.<ref>Рудаков В.Е. Бродники // Энциклопедический словарь. – Санкт-Петербург : Типо­литография И.А. Ефрона, 1891. – Том IV­а (Бос – Бунчук). – С. 693</ref>.
 
Дослiдники виділяють два періоди існування хортицького поселення. У нижньому, домонгольському [[Культурний шар|шарі]] пам’ятки, датованому Х – ХІІXII ст., досліджені порівняно невеликі прямокутні житла з глинобитними печами у кутку. Матеріальна культура цього часу мала багато спільного з [[русь]]кою. Населення – нащадки [[Алани|аланоболгар]] та [[Уличі|слов’ян-уличів]] [[Хозарський каганат|Хозарського каганату]], вихідці з [[Русь|Русі]] та зубожілі, вимушені покинути кочування [[половці]] – сповiдували, iмовiрно, [[християнство]]. Мешканцi харчувалися з [[Рибальство|рибальства]], [[Землеробство|землеробства]], [[Тваринництво|скотарства]] та [[полювання]], про що, зокрема, свідчать знахідки кісток вівці, кози, бика, коня, свині, [[тур]]а, свійських та диких птахів, а також собаки й кота. Відсутність укріплень говорить про те, що [[бродники]] старалися підтримувати мирні та взаємовигідні стосунки із сусідами – [[Кочівники|кочовиками]] й [[Русь|Руссю]]<ref name="ReferenceC">Шевченко Т.К. До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІV ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці». – Дніпропетровськ, 1990. – С. 202-203</ref>;<ref>Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди у Степовому Подніпров’ї. – Киïв : Наукова думка, 1975. – 212 с. (с. 178-198)</ref>. З торговельною дiяльнiстю мешканцiв Хортицi можна пов’язати знахiдку [[Амфора|амфори]] ХI ст., вимитоï з урвища на узбережжi [[Новий Дніпро|Нового Днiпра]] у 1948 р. На ïï тулубi є напис «хрон» чи «[[Хрін звичайний|хрен]]» <ref>Пешанов В.Ф. Амфора з написом з о. Хортиця // Археологія. – Киïв, 1970. – Т. XXIII. – С. 219-220 (с. 220)</ref>.
 
Верхнiй шар поселення на озерi Осокоровому датується ХIII-ХIV ст. й належить до часiв [[Золота Орда|Золотоï Орди]]. Автори [[Археологія|розкопок]] стверджують, що у 1970-i рр. ними тут були дослiдженi дуже великі «[[Дружина (військо)|дружинні]]» приміщення площею до 180 м². Серед знахiдок – фрагменти [[чавун]]них казанів, залізні ножі, кінцівки стріл, підпружні пряжки, уламки глиняного посуду, переважно [[Амфора|амфор]], а також срібні монети ханів [[Золота Орда|Золотої Орди]] – [[Джанібек]]а (1344-1349) та [[Кільдібек]]а (1361-1363). Розкопані також залишки металургійної майстерні, де знайдено багато [[шлак]]ів, [[флюс]]ів, шматків [[Залізні руди|залізної руди]], [[Тигель|тиглів]] та шматків печини від розібраних [[Горно|горен]] <ref name="ReferenceC"/>. Поряд із неукрiпленним поселенням були відкриті залишки невеликого [[Городище (укріплення)|городища]] ІІ пол. ХІVXIV – поч. ХVXV ст., оточеного земляними валами, ровами та дерев’яним палісадом. Тут, зокрема, були розкопані [[Юрта|юрто подібні]] житла та знайдено багато уламків посуду, характерного для [[Золота Орда|золотоординських]] міст і сіл: [[Амфора|амфор]], глечиків, тарілок, полив’яних [[Піала|піал]], чавунних [[казан]]ів. Iмовiрно, в той час, як Нижнє Поднiпров’я входило до володiнь беклярибека [[Мамай (темник)|Мамая]], у городищi мешкали представники мiсцевоï ординськоï елiти. Згодом, як припускають дослiдники, городище було зруйноване пiд час погрому [[Золота Орда|Золотоï Орди]] вiйськами [[самарканд]]ського емiра [[Тимур|Тамерлана]] у 1395-96 рр. Частина знахiдок з верхнього шару поселення може бути датована початком ХVXV ст. Це дало привiд припустити, що пiсля того, як у 1397 р. великий князь литовський [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]] домовився з ординським [[хан]]ом [[Тохтамиш]]ем про передачу [[Велике князівство Литовське|Литві]] земель між [[Дніпро]]м та [[Дністер|Дністром]], на Хортицi була залишена прикордонна литовська залога <ref>Ильинский В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1993. – № ІV. – С. 250-263. (с. 250-260)</ref>. З господарською дiяльнiстю мешканцiв острова пов’язанi знахiдки на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] (у 1984 та 2012 рр.) двох дубових човнiв-довбанок, датованих ХIV-ХVXV ст.<ref>Мордовськой М.М., Шаповалов Г.І. Середньовiчнi човни-довбанки хортицького типу з Днiпра // Музейний вiсник. – Запорiжжя, 2015. – № 15. – С. 22-25 (с. 22-24)</ref>. Iснує недостатньо аргументоване припущення про те, що острiв Хортиця й «мiсто» на ньому позначене на картi [[Венеційська республіка|венецiйця]] [[Фра Мауро]], створенiй у 1459 р.<ref>Сокульський А.Л. Острiв Хортиця та його iсторико-культурне значення в процесi виникнення i становлення запорозького козацтва. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. – Переяслав-Хмельницький, 2014. – 42 с. (с. 14)</ref>. Деякi дослiдники припускають, що [[бродники]] (мешканцi поселень, подiбних Хортицькому) могли бути предками [[Запорозькі козаки|запорозьких козаків]], а саме згадане поселення – прообразом першоï [[Січ|Сiчi]] <ref>Петров О.О. До питання про бродницьку теорію походження козацтва // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2010. – С. 136-138</ref>;<ref>Сокульський А.Л. Раннє козацтво і Хортицька Січ // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – Вип. 1. – С. 209-217 (с. 213-214)</ref>. Сучасний меморiальний комплекс, створений на мiсцi цього поселення, носить украïнiзовану назву «Протовче» <ref>Протовче. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ostriv.org/xorticya1/</ref>.
 
У рiзних [[Урочище|урочищах]] Хортицi вiдомi ще шiсть iнших, менших за розмiром поселень IХ-ХIV ст. У [[Балка (форма рельєфу)|балцi]] Наумовiй на узбережжi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] дослiджено [[Юрта|юртоподібне]] [[Кочівники|кочівницьке]] житло ХII-ХIV ст.<ref>Стародавня Хортиця. Доба середньовiччя. – Запорiжжя : Нацiональний заповiдник «Хортиця», 2012. – 31 с. (с. 1-2)</ref>. До 1830-х рр. на [[курган]]ах у середнiй та пiвденнiй частинi острова стояли три [[Половці|половецьких]] монументи («[[Баби половецькі|кам’янi баби]]») – два жiночих та один чоловiчий <ref>Новицький Я.П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності. – Запоріжжя : АА Тандем, 2018. – 112 с. (с. 35)</ref>.
Серебра-злата по достатках набирали, До речки [[Верхня Хортиця (річка)|Хортеци]] прибували, Велику переправу соби мали, До стародавной [[Запорозька Січ|Сечи]] поспешали, У стародавной Сечи очертою седали, Серебро и злато турецке на три части паювали…»<ref>[Українські народні думи.&nbsp;— Київ: Державне видавництво України, 1927.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— C. 87]</ref>.
 
Козацькі перекази про «Хортицьку [[Запорозька Січ|Січ]]» були використані Семеном Мишецьким, який у своїй «[[Історія про козаків запорозьких|Истории о козаках запорожских]]» (1740-ві рр.) писав: «Против оных трех рек Хортиц, в реке [[Дніпро|Днепре]], имеется великий остров, называемый Хортиц, на котором издревле была [[Запорозька Січ|Запорожская Сечь]]»<ref>[Мышецкий С.&nbsp;И.&nbsp;История о казаках запорожских, как оные издревле зачалися и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находяться.&nbsp;— Одесса: в городской типографии, 1852.&nbsp;— C. 68]</ref>. У свою чергу, працею Мишецького користувалися кілька пізніших авторів ХVIIIXVIII&nbsp;ст., й серед них&nbsp;— академік [[Герард-Фрідріх Міллер|Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Міллер]]. У популярному збірнику «Сочинения и переводы к пользе и увеселению служащие» (1760&nbsp;р.) він писав: «Ниже оных [[Дніпрові пороги|порогов]] находится на [[Дніпро|Днепре]] остров длиною 12, а шириною на две [[Верста|версты]], называемый Хортицы или Хортицкий остров… На сем острове имели [[Запорозькі козаки|запорожские козаки]] первую свою [[Запорозька Січ|Сечь]], откуда, кажется, произошла погрешность, всеми почти писателями принятая, будто бы Сечь запорожских козаков завсегда бывает на островах реки [[Дніпро|Днепра]]»<ref>[Миллер Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Известия о запорожских козаках // Сочинения и переводы к пользе и увеселению служащие.&nbsp;— Май, 1760.&nbsp;— В Санкт-Петербурге, при Императорской Академии наук.&nbsp;— C. 390]</ref>. Вищезгаданими творами користувався письменник [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголь]] при написанні своєї повісті «[[Тарас Бульба (повість)|Тарас Бульба]]» (1835 та 1842&nbsp;рр.), де зображено Січ на Хортиці<ref>[Гоголь Н.&nbsp;В.&nbsp;Тарас Бульба.&nbsp;— Москва: АСТ.&nbsp;— C. 13]</ref>. Захоплений майстерністю гоголівського слова, в липні-серпні 1843&nbsp;р. Хортицю відвідав 29-річний [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко]], який замість валів козацької твердині побачив там городи [[Меноніти|колоністів-менонітів]]. «І на Січі мудрий німець картопельку садить»&nbsp;— написав він у вірші «І мертвим, і живим…» (1845&nbsp;р.)<ref>[Тарас Шевченко. Поезія 1837—1847.&nbsp;— Київ: Наукова думка, 2001.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— C. 352]</ref>. Надзвичайний талант [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] та величезний авторитет [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]] вже у ХІХXIX ст. спричинилися до вкорінення у суспільстві сталого архетипу&nbsp;— «Січ на Хортиці».
 
Зрозуміти&nbsp;— де ж саме «на Хортиці» знаходилося козацьке укріплення [[Дмитро Вишневецький|Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького]], допоміг щоденник дипломата [[Священна Римська імперія|Священної Римської Імперії]] [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]], який їздив на [[Запорожжя]] у 1594&nbsp;р. для укладання антитурецького союзу з козаками. Свідчення про Хортицю датовані 7-м червня того року: «…Звідси до Хортиці (Chorticze), красивого, високого, великого і веселого острова в дві [[Миля|милі]] завдовжки, який розділяє [[Дніпро]] на дві рівні частини, 0,5 милі. Тут лишилися на ніч. На цьому острові козаки звичайно тримають узимку своїх коней». Наступного разу [[Еріх Лясота|Лясота]] відвідав Хортицю на зворотньому шляху з [[Запорожжя]]: «4 липня… А нижче [[Байда (острів)|Малої Хортиці]], також острова, тут же зовсім близько (там стояв замок, років тридцять тому назад збудований [[Дмитро Вишневецький|Вишневецьким]], а турками й татарами в свою чергу зруйнований) ми причалили до берега. Біля цього острова течуть до [[Дніпро|Дніпра]] з [[русь]]кої сторони три невеликі річки, всі називаються Хортицями, і звідси обидва острови отримали назву»<ref>[Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька Старовина / пер. Л.&nbsp;В.&nbsp;Пащина / під ред. А.&nbsp;Л.&nbsp;Сокульського.&nbsp;— Київ&nbsp;— Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 2003.&nbsp;— С. 222—277]</ref>. Отже, замок [[Дмитро Вишневецький|Вишневецького]] знаходився не на Великій, а на [[Байда (острів)|Малій Хортиці]]. [[Новицький Яків Павлович|Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький]] ототожнив з островом Мала Хортиця [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]] великий трикутний простір, обмежений [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старим Дніпром]] та двома річищами [[Верхня Хортиця (річка)|Верхньої Хортиці]]<ref>[Новицкий Я. П. С берегов Днепра (очерки Запорожья): Путевые записки и исследования // Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький. Твори.&nbsp;— Запоріжжя, 2007.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— . 179—181]</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький]] прийняв за залишки замку [[Дмитро Вишневецький|Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького]] земляні укріплення, розташовані на маленькому острівці [[Байда (острів)|Канцерівському]] у [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старому Дніпрі]]<ref>[Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Вільності запорізьких козаків: історико-топографічний нарис // Твори у 20 томах.&nbsp;— Київ-Запоріжжя: Тандем-У, 2005.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— C. 70&nbsp;— 71]</ref>. Це припущення було підтверджене археологічними розкопками кін. ХХXX&nbsp;— поч. ХХІXXI ст.<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Многослойное городище на о. Малая Хортица (Байда) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Вип. IV.&nbsp;— С. 168—170</ref>;<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Археологічні дослідження напівземлянки шляхти та прилеглої до неї території на острові Байда // Наукові записки НаУКМА. Теорія та історія культури.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;153.&nbsp;— C. 47&nbsp;— 50</ref>.
 
== Хортиця у ХVII&nbsp;— поч. ХVIII ст ==
 
У ХVIIXVII&nbsp;ст. Хортиця все більше привертала увагу картографів різних країн, як пункт на стратегічному Дніпровському шляху. Острів, зокрема, згаданий у [[Книга Великому Кресленню|«Книзі Великому Кресленню»]], складеній 1627&nbsp;р. у [[Московське царство|московському]] Розрядному приказі (аналог міністерства оборони): «А ниже [[Вільний поріг|Вольного]] (порогу&nbsp;— ред.) [[миля]] остров Хортица. А ниже Хортицы [[Дніпрові пороги|порог]] Белекова Забора»<ref>Книга Большому Чертежу / подготовка к печати и редакция К.&nbsp;Н.&nbsp;Серкиной.&nbsp;— Москва&nbsp;— Ленинград: Издательство АН СССР, 1950.&nbsp;— C. 112</ref>.
 
Видатний [[Франція|французький]] інженер та картограф [[Гійом Левассер де Боплан]], який бував на [[Запорожжя|Запорожжі]] у 1630-ті рр., писав про Хортицю: «За півмилі нижче (Кічкаського перевозу&nbsp;— ред.) починається острів Хортиця. Та оскільки далі цих місць я не мандрував, то розповім вам лише те, що я дізнався з чужих оповідань, хоча не приймав усіх їх за чисту монету. Кажуть, що острів має велике значення тим, що він стоїть високо і майже повністю оточений високими скелями, а отже, малодоступний. Острів має дві [[Миля|милі]] завдовжки і півмилі завширшки, особливо в верхній своїй частині, бо до заходу він звужується і понижується. Його не затоплюють весняні повені, багато тут росте [[дуб]]ів; острів був би дуже добрим місцем для будування осель, тут можна було б попереджувати про набіги [[Кримське Ханство|татар]]. Нижче цього острова [[Великий Луг|русло річки дуже розширюється]]»<ref>Боплан Г. Л. де. Опис України.&nbsp;— Львів: Каменяр, 1990.&nbsp;— C. 40</ref>. Хортиця показана на кількох [[Гійом Левассер де Боплан|Бопланових]] картах, зокрема, на карті «Частина річки [[Дніпро|Борисфена]] від [[Кодацька фортеця|фортеці Кодак]] аж до острова Хортиці разом з тринадцятьма скелястими перешкодами, названими в народі [[Дніпрові пороги|Порогами]] (по-латинські Limina)» виданій у 1652&nbsp;р. Згідно цього документу Хортиця перебувала тоді у складі [[Київське воєводство|Київського воєводства]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] й була оточена [[Дике Поле|Дикими Полями]].<ref>Вавричин М. Маловідомі карти України Г. Боплана // Боплан і Україна.&nbsp;— Львів: Мета, 1998.&nbsp;— С. 118</ref>.
 
Історик XVIII ст. С.&nbsp;І.&nbsp;Мишецький повідомляє про перебування на Хортиці козацького [[гетьман]]а [[Петро Конашевич-Сагайдачний|П.&nbsp;К.&nbsp;Сагайдачного]], помиляючись, однак, у датуванні подій: «А потом, как Поляки шли на [[Московське царство|Россию]] [[Польсько-московська війна (1617—1618)|войной]] в 1630 году, тогда [[Запорозькі козаки|Запорожские Козаки]] были под [[Річ Посполита|Польшею]], и един Запорожской воин, прозываемой Сагайдачный, на оном острове построил фортецию, а по их званию окоп»<ref>Мышецкий С.&nbsp;И.&nbsp;История о казаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятца, сочиненная от инженерной команды.&nbsp;— Одесса: в городской типографии, 1852.&nbsp;— C. 68</ref>. Інших свідчень про цей факт, окрім роботи Мишецького, нам не відомо. Тим не менше, історик Г.&nbsp;І.&nbsp;Спаський додає до них певні подробиці: «В начале ХVII столетия гетман [[Петро Конашевич-Сагайдачний|Сагайдачный]] приказал жилища их (казаков&nbsp;— ред.) обвести земляным окопом и деревянным тыном или засекою, от чего, может быть, получило тогда это укрепление и название [[Запорозька Січ|Сечи]]…». Проте, звідки Спаський взяв ці свідчення, невідомо. Пан Семенов, автор "лубочної «Истории [[Мала Русь|Малороссии]]», як назвав її [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький]], стверджував, що ще до того, у ІІ пол. ХVIXVI&nbsp;ст. на Хортиці зводив укріплення козацький ватажок [[Яків Шах]]. Це також не підкріплене жодним історичним документом<ref>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Запорожжя в залишках старовини і переказах народу.&nbsp;— Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— C. 187—189</ref>. Незважаючи на це, твердження про перебування на острові Я. Шаха, а також [[Марко Жмайло|М. Жмайла]], [[Тарас Федорович|Т. Федоровича]] і [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницького]] не тільки тиражуються у сучасній популярній літературі, а й потрапляють до наукових видань<ref>Шаповалов Г.&nbsp;І.&nbsp;Хортиця // Українське козацтво. Мала енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр.&nbsp;— 2002.&nbsp;— С. 514</ref>.
 
У вересні-жовтні 1647&nbsp;р., коли [[Річ Посполита]] готувалася до великої війни з [[Кримське ханство|Кримським Ханством]], відбулася експедиція у [[Дике Поле|Дикі Поля]] кількатисячного військового загону на чолі з князем [[Ярема Вишневецький|Яремою Вишневецьким]]. Загін дійшов до [[Кічкас|Кічкаського перевозу]]. Учасник експедиції, шляхтич [[Богуслав Казимеж Машкевич|Богуслав Машкевич]], писав: «На відстані кількох миль далі останнього порогу, тобто [[Вільний поріг|Вільного]], є острів посередині [[Дніпро|Дніпра]] в одну милю довжини, порослий густим дубовим лісом; тут завжди знаходиться |козацький гарнізон для попередження [[Кримське ханство|татарських]] наскоків; острів цей зветься Хортицею. Вище Хортиці знаходиться [[урочище]], зване [[Кічкас]]ово, проти якого [[Ярема Вишневецький|князь]] наказав скласти високий [[курган]] з каменю на вічну пам'ять нащадкам, бо до нього жоден пан з нашого народу не заходив так далеко у степ у цьому напрямі»<ref>Дневник Богуслава Казимира Машкевича (1643—1649 гг.) // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси.&nbsp;— Киев, 1896.&nbsp;— Вып. ІІ: Первая половина ХVII&nbsp;ст.&nbsp;— С. 414</ref>. Експедиція [[Ярема Вишневецький|Яреми Вишневецького]] у Нижнє Подніпров'я могла бути пов'язана, зокрема, і з тим, що князь готувався отримати у володіння від короля польського [[Владислав IV Ваза|Владислава ІV]] великі обсяги тамтешніх земель. Про це йдеться у «королівському наданні», датованому кінцем лютого 1648&nbsp;р.: «…замислили ми Хортицю, острів на [[Дніпро|Дніпрі]], що у [[Київське воєводство|воєводстві Київському]] пусто лежить, з обома берегами [[Дніпро|Дніпра]], від останнього [[Вільний поріг|порогу]] почавши, з річками, що плинуть під нього, також річками |Томаківкою та іншими, що впадають у [[Дніпро]] аж до [[Кизикермен|Тавані]], і з тими полями, котрі прилеглі до тих річок та [[Урочище|урочищ]], і тими, що в них містяться, луками, пашами, лісами, борами, гаями, деревами бортними, озерами і також усіма, котрі могли б вимислитися пожитками… дати і приєднати [[Лен (феод)|ленним]] вічним правом означеному вельможному [[Ярема Вишневецький|Яремі]] князю…»<ref>Вирський Д. Королівське надання на Хортицю князю Яремі Вишневецькому 1648&nbsp;р. // Український археографічний щорічник.&nbsp;— Київ, 2009.&nbsp;— Вип. 13/14.&nbsp;— С. 467—474</ref>.
Втіленню планів [[Ярема Вишневецький|Яреми Вишневецького]] перешкодив початок [[Хмельниччина|Національно-визвольної війни]] під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. У сучасній популярній літературі існує твердження про те, що одне з перших бойових зіткнень тої війни відбулося у січні 1648&nbsp;р. саме на Хортиці, або «у районі Хортиці»<ref>Киценко М.&nbsp;П.&nbsp;Хортиця в героїці і легендах.&nbsp;— Дніпропетровськ: Промінь, 1972.&nbsp;— C. 52-53</ref>;<ref>Апанович О.&nbsp;М.&nbsp;Розповіді про запорозьких козаків.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1991.&nbsp;— С. 305</ref>;<ref>Сокульський А.&nbsp;Л.&nbsp;Віхи край шляху // Народна пам'ять про козацтво.&nbsp;— Запоріжжя: СП «Інтербук», 1991.&nbsp;— С. 141</ref>;<ref>Остапенко М. А., Мірущенко О.&nbsp;П.&nbsp;Найбільший острів на Дніпрі (історико-археологічний нарис) // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2006.&nbsp;— С. 23</ref>. Автором цього твердження є [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|радянський]] історик [[Голобуцький Володимир Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Голобуцький]]. В одній зі своїх робіт він повідомляє про вищезгадану подію, посилаючись на щоденник шляхтича [[Богуслав Казимеж Машкевич|Богуслава Машкевича]]<ref>Голобуцкий В.&nbsp;А.&nbsp;Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг.&nbsp;— Киев: Госполитиздат УССР, 1962.&nbsp;— С. 101—102</ref>. Проте, насправді у цьому документі (принаймні в тому його виданні, на яке посилається [[Голобуцький Володимир Олексійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Голобуцький]]) згадка про будь-який бій на острові Хортиці у січні 1648&nbsp;р. відсутня<ref>Дневник Богуслава Казимира Машкевича (1643—1649 гг.) // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси.&nbsp;— Киев, 1896.&nbsp;— Вып. ІІ: Первая половина ХVII&nbsp;ст.&nbsp;— С. 414—415</ref>.
 
У ІІ пол. ХVIIXVII&nbsp;ст. острів зберігав велике стратегічне значення. Про це свідчать наміри [[Османська імперія|турків]] збудувати на Хортиці фортецю. 10 квітня 1677&nbsp;р. [[Петро Дорошенко]] повідомляв [[Московське царство|московському]] царю [[Федір Олексійович|Федору Олексійовичу]]: «Турки же хотят город делати у Хортиц, от [[Запорозька Січ|Сечи]] Хортица на низ ходу до ней 3 дни, от того [[Урочище|урочища]] Хортицы еще ходу день урочище до [[Кічкас|Кучкас]], и там город конечно мыслят зделать, для того, что на том месте зело узок [[Дніпро|Днепр]]; и как там зделают городок, то ни в свою землю казаков и посулов брать не пустят». Та незабаром турки відмовилися від цих планів, про що йдеться у листі [[чигирин]]ського полковника Григорія Карпова від 12 липня того ж року: «А в [[Кодацька фортеця|Кадаке]] де и на Хартице наперед сего [[Османська імперія|Турки]] хотели учинить крепости и посадить в них своих людей, а ныне учнут ли делать, того он не ведает; толко де чаят, что делать не будут, потому что учнут [[Чигиринські походи|промысел чинить]] над [[Чигирин]]ым и над Киевым, и крепостей де им делать будет неколи»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею.&nbsp;— С.-Петербург: Типография А.&nbsp;М.&nbsp;Котомина и К°, 1884.&nbsp;— Том тринадцатый.&nbsp;— С. 92-93, 202</ref>. У 1697&nbsp;р. «острів Хортицький» увійшов до «Реєстру річок і прикмет, які лишаються з обох боків річки [[Дніпро|Дніпра]]…», як важливий пункт на шляху армій під час [[Азовські походи (1695—1696)|Азово-Дніпровських походів]]<ref>Величко С.&nbsp;В.&nbsp;Літопис / С.&nbsp;В.&nbsp;Величко.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1991.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— C. 564</ref>.
 
У 1667&nbsp;р., за умовами [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського перемир'я]] між [[Московське царство|Москвою]] та [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]], [[Запорожжя]], і Хортиця зокрема, опинилося під владою двох держав одночасно, проте, [[Вічний мир (1686)|«Вічний мир»]], укладений у 1686&nbsp;р., закріпив ці землі за Москвою<ref>Андрусівський мир 1667 // Українське козацтво. Мала Енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр, 2002.&nbsp;— С. 15</ref>;<ref>«Вічний мир» 1686 // Українське козацтво. Мала Енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр, 2002.&nbsp;— С. 79</ref>. У 1711&nbsp;р., за умовами [[Прутський мир|Прутської угоди]], вони опинилися під протекторатом [[Кримське ханство|Кримського ханства]]<ref>Мільчев В.&nbsp;І.&nbsp;Запорозьке козацтво у підданстві Гіреїв (1709/11&nbsp;— 1734) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.&nbsp;— Запоріжжя: Просвіта, 2009.&nbsp;— Вип. ХХVI.&nbsp;— С. 171</ref>.
На жаль, у наш час на Хортиці поки не відомо [[Пам'ятка археології|археологічних пам'яток]] кін. ХVIXVI&nbsp;— поч. XVIIІ ст. Однак, є свідчення про те, що речі, які можуть бути датовані тим часом, випадково знаходили у ХІХXIX ст. місцеві мешканці. Так, [[Новицький Яків Павлович|Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький]] повідомляв про «гроші, срібні та мідні, часів Сигізмунда, [[Іван IV Грозний|Іоанна Грозного]] та інших»<ref>Новицький Я.&nbsp;П.&nbsp;Острів Хортиця на Дніпрі // Народна пам'ять про козацтво.&nbsp;— Запоріжжя: СП «Інтербук», 1991.&nbsp;— C. 103</ref>. За словами вчителя острів-хортицької школи, [[Меноніти|меноніта]] Якупа Куппа, у балці Велика Вербова він особисто знаходив кривий [[кинджал]], довгу [[Рушниця|рушницю]] та іржаву [[Кольчуга|кольчугу]], а в балці Куца&nbsp;— кілька старовинних монет. Між ними були схожі на риб'ячу луску (тобто московські, [[Петро I|допетровських часів]]), у тому числі й з написом «царь [[Борис Годунов|Борис]]» (тобто, кін. ХVIXVI&nbsp;— поч. ХVІІXVII ст.). Траплялися монети з написами «не [[Російська мова|російською]] та не [[Німецька мова|німецькою мовою]]», з зображенням трьох левів, портретами правителів та людини на коні. У саду колоніста Я. Вібе знайшли дві гармати&nbsp;— мідну й залізну<ref>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Запорожжя в залишках старовини і переказах народу / Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький.&nbsp;— Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— C. 121—123</ref>.
 
== Хортиця пiд час росiйсько-турецькоï вiйни 1735-1739 рр. ==
Під час чергової [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|російсько-турецької війни 1735-1739 рр.]] Хортицю було перетворено на потужну базу [[Російська імперія|російської]] армії. У тодішніх документах вона отримала назву «Хортицкий [[ретраншемент]]», «Великохортицкий [[шанець]]» та «Хортицкий остров» <ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 5, 8)</ref>. У 1736 р. на острові була зведена перша лінія земляних укріплень, що складалася з чотирьох квадратних [[редут]]ів, поєднаних валами та ровами. Вона перетинала середню частину острова від балки Шанцевої до балки Широкої <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 51)</ref>. У наступному, 1737 р., кораблі [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровської флотилії]], що прямували для участі у штурмі турецького міста [[Очаків|Ачі-Кале (Очаків)]], були дуже пошкоджені й затримані під час проходження [[Дніпрові пороги|Дніпровських порогів]]. Тому нове місце для будування та ремонту кораблів «ниже днепровских порогов... приискано на острове, именуемом [[Байда (острів)|Вышних Хортиц]], лежащем ниже порогов в 10-и верстах, на котором лежащий пост занят и [[Ретраншемент|ретраншамент]] заложен (у жовтні 1737 р. – ред.) и команда оставлена... И то место... назначено именовать Запорожскою верфью...» (інші назви – «Нижнепорожская» або «Хортицкая верфь» <ref>Материалы для истории русскаго флота. – Санктпетербург : печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877. – Часть VI. – 771 с. (с. 613)</ref>;<ref name="ReferenceD">Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 8)</ref>. У вересні 1738 р. була зведена лінія укріплень, яка півколом оточувала велику ділянку на правому березі [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]], захищаючи із заходу Запорозьку верф <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 55)</ref>.
 
Весною 1738 р. на захоплений росіянами [[Очаків]] із [[Волощина|Валощини]] розповсюдилася епідемія [[Чума|чуми]], яка незабаром була занесена далі на північ. Через це у серпні-вересні російські війська були вимушені зруйнувати й покинути Очаків, [[Кінбурн]] та інші укріплені пункти у пониззі [[Дніпро|Дніпра]], а [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровська флотилія]] перебазувалася на Хортицю <ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 9-11)</ref> . За донесенням [[контр-адмірал]]а В.О. Дмітрієва-Мамонова вже на початку вересня 1738 р. на 347 кораблях, що знаходилися біля Хортиці рахувалося лише 929 дужих служителів (тобто тільки по двоє-троє на одне судно – ред.) <ref>Материалы для истории русскаго флота. – Санктпетербург : печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877. – Часть VI. – 771 с. (с. 670)</ref>. У зв'язку з прибуттям флоту на острові розгорнулося будівництво нових укріплень. У 1738 р. з'явилися: лінія з 7 [[редут]]ів упоперек Хортиці, від скелі Вошивої на [[Новий Дніпро|Новому Дніпрі]]; лінія з 4 редутів біля східної частини північного краю Хортиці; 2 редути на змитому у ХІХXIX ст. о. Малий Дубовий у Новому Дніпрі. У 1739 р. були зведені: лінія з 10 редутів від [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Музичиної до балки Каракайки; лінія з трьох редутів уздовж правого берега Старого Дніпра аж до [[Урочище|урочища]] Царська Пристань. Всі редути Хортицького [[ретраншемент]]у були пов'язані між собою земляними валами й ровами та дерев'яними рогатками <ref>Кобалія Д.Р. Хортицький ретраншемент 1736-1739 рр.: характеристика фортифікації та сучасний стан // Південна Україна ХVIII-ХІХ століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – № 3. – С. 88-95 (с. 88-89)</ref>.
 
Всередині укріплень були збудовані до 400-450 різних приміщень: [[Причальні споруди|причали]], склади будівельних матеріалів, помешкання для морських команд, солдатських екіпажів і робітників тощо <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 71)</ref>;<ref name="ReferenceD"/>. Умови перебування [[гарнізон]]у були вкрай важкими: не було елементарних засобів боротьби з [[Інфекція|інфекцією]], тисячі хворих людей погано харчувалися і важко працювали. «И великое благодарение можно богу воздать, что так осень продолжилась без великой стужи: ежели бы ранее зима пришла, то б подлежало всем умирать, ибо в далном разстоянии замерзли, правианту малое число, да и от неприятеля подлежало быть страху великому» – писав [[контр-адмірал]] Я.С. Барш <ref>Барш Я.С. Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году. – Ч. ІІ. 1726-1740 гг. / Публ. В.Г. Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – Ленинград, 1955. – Вып. 3. – С. 7-49 (с. 29)</ref>. [[Чума]] завдала [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровській флотилії]] та військам нищівного удару. 24 травня 1738 р., заразившись на Хортиці, у районі Очакова помер [[віце-адмірал]] Н.Я. Сенявін <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 81)</ref>. «Февраля 11 (1739 р. – ред.) незапно и скоропостижно контр-адмирал Мамонов, жалуяся головою и сидя за столом обедав, ударив в голову рукою, охнул и умер, которой и свидетельствован, но токмо опасной болезни у него не обыскалось. И погребен на Хортицком острову и с церемониею» <ref>Барш Я.С. Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году. – Ч. ІІ. 1726-1740 гг. / Публ. В.Г. Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – Ленинград, 1955. – Вып. 3. – С. 7-49 (с. 31)</ref>. Під час зимівлі 1738-39 рр. на території ретраншементу померло 509 військовослужбовців, тобто щодня помирало не менше п'яти людей. На острові залишилося до 14 кладовищ того часу <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 85-86)</ref>.
За часів [[Нова Січ (центр козацтва)|Нової Січі]] Хортиця знаходилася в межах [[Самарська паланка|Самарської паланки]] [[Військо Запорозьке Низове|Війська Запорозького]]<ref>Остапенко М. А., Мірущенко&nbsp;А.&nbsp;П. Найбільший острів на Дніпрі (історико-археологічний нарис) / М.&nbsp;А.&nbsp;Остапенко, А.&nbsp;П.&nbsp;Мірущенко // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2006.&nbsp;— Випуск 1.&nbsp;— С. 26</ref>. Укріплення Хортицького [[ретраншемент]]у функціювали якийсь час після закінчення [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|війни з турками]], про що свідчить розпорядження Військової колегії від 22 березня 1749&nbsp;р.: <blockquote>«…ретраншементы: Хортицкой, Малышевской, Ненасытецкой (…) во всем в доброе и оборонительно состояние приводить…»<ref>Кобалія Д. Р., Нефьодов В. В. «Запорозька чайка»: історія однієї знахідки.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2005.&nbsp;— С. 145.</ref>. З листа, датованого 1747&nbsp;р. випливає, що на острові діяв і військовий склад-магазин: «…И на показанной 746 год означенное число круп, шестьдесят две [[Чверть (одиниця об'єму)|четверти]] четыре [[четверик]]а изволите требовать, как и прежде было определено, и с помянутого хортицкого магазеина от находящегося в [[Лоцманська Кам'янка|Каменском]] [[Ретраншемент|ретранжементе]] [[Поручник|порутчика]], в котораго тот магазеин команде имеется, Мухоротова, а более по способности, как и выше объявлено, осигновать неоткуда»<ref>Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— C. 39-40</ref>. </blockquote>Кинуті після війни на Хортицькому [[ретраншемент]]і матеріали використовувалися [[Військо Запорозьке Низове|Військом Запорозьким]] для своїх потреб: <blockquote>«В Хортицком [[Ретраншемент|ретранжементе]] и в других по [[Дніпро|Днепру]] состоящих крепостях з розбитых же судов и протчих материалов лому, железа задоволность имеется, з которого и нам, Войску [[Єлизавета Петрівна|Вашего императорского величества]], для окончания устояемых при церквах Божиих пределов пожаловать всеподданейше просим» (з чолобитної 1746&nbsp;р.)<ref>Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— С. 37.</ref>. </blockquote>Імовірно, саме бажаючи оглянути [[ретраншемент]], у жовтні 1765&nbsp;р. «на Хортицкой остров, полюбопітствовать» завітав [[Новоросійська губернія|новоросійський]] губернатор Г.&nbsp;М.&nbsp;Ісаков. Ця обставина здалася [[Запорозькі козаки|запорожцям]] настільки важливою, що про неї листом було повідомлено [[Кошовий отаман|кошового отамана]] [[Калнишевський Петро Іванович|П.&nbsp;І.&nbsp;Калнищевського]], що знаходився тоді по справах у [[Санкт-Петербург|Петербурзі]]<ref>Скальковский&nbsp;А.&nbsp;А. Опыт статистического описания Новороссийского края. Часть I.&nbsp;— Одесса, в типографии Л. Нитче, 1850.&nbsp;— C. 118</ref>.
 
У середині ХVIIIXVIII&nbsp;ст. на острові, імовірно, поряд з [[пором]]ним перевозом, діяв [[Корчма|шинок]]. Про це свідчить протокол допиту грабіжника Т. Крутя від 14 січня 1756&nbsp;р.: <blockquote>«Представленный в пушкарню вор [[Курінь (Запорозька Січ)|куреня]] Левушковского Трохим Круть показал: …и между собою подуванили (поділили&nbsp;— ред.)… на пятеро и разошлись каждый во свое место. А он, Круть, те коне шинкару куринному сергеевскому Петру в острове Хортицком пропил»<ref>Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів.&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— C. 742</ref>.</blockquote>Втративши своє колишнє стратегічне значення, Хортиця використовувалася [[Запорозькі козаки|козаками]] в господарчих цілях. Тут, як і всюди на [[Запорожжя|Запорожжі]], виникло чимало [[зимівник]]ів. У «Топографічному описі…» 1774&nbsp;р. читаємо: <blockquote>«…а пред сего и первое&nbsp;— Хортицкий остров на [[Дніпро|Дніпрі]], примечания достоин потому, что более всех имеющихся на сей реке островов и до 12 [[Верста|верст]] в длину продолжился, да и равняется высотою с обеими надбережью той реки горами, и местами каменной берег, также небольшой лес и селение имеет…»<ref>Топографическое описание доставшимся по мирному трактату от Отоманской порты во владение Российской Империи земель, 1774 года // Записки Одесского общества истории и древностей.&nbsp;— Т. 7.&nbsp;— С. 173</ref>.</blockquote>
[[Файл:Sovutynske Hill Fort.jpg|міні|праворуч|250пкс|Совутина балка]]
У [[Балка (форма рельєфу)|балці]] Велика Молодняга на узбережжі [[Новий Дніпро|Нового Дніпра]] археологами були досліджені залишки [[зимівник]]а. Він складався з житла та двох господарчих споруд, одна з яких була селитроварнею. Житло двокамерне, із [[Напівземлянка|заглибленою в ґрунт глиняною долівкою]] та стінами каркасно-стовпової конструкції, [[Мазанка|обмазаними глиною]]<ref>Олійник&nbsp;О.&nbsp;Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734—1775) / О.&nbsp;Л.&nbsp;Олійник.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2005.&nbsp;— C. 91, 97</ref>.
Поряд із лівим схилом [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Ганівка, серед сотень могил центрального хортицького кладовища збереглося 39 [[Меноніти|менонітських]] надгробків. Два з них належать людям, які народилися ще у [[Західна Пруссія|Західній Пруссії]]. Це Петер Гільдебранд (3.03.1754&nbsp;— 27.03.1849) та Хелена Гільдебранд (11.05.1775&nbsp;— 8.06.1833). У 1889&nbsp;р. на честь сотої річниці переселення [[Меноніти|менонітів]] в [[Україна|Україну]], біля могили Якоба Хьоппнера було встановлено пам'ятний обеліск. На північному боці цього монументу є напис: «Пам'яті уповноваженого Якову Хьоппнеру від [[Хортицька волость|хортицьких]] та [[Молочанський менонітський округ|молочанських]] друзів». Напис на протилежному боці: «Згадай дні давні, поміркуй про літа минулих родів, що Господь зробив для них. Второзак. ХХХІІ, 7». У 1973&nbsp;р. пам'ятник був перевезений до [[Канада|Канади]] і зараз міститься у музеї Менонітської спадщини у Стейнбаху, [[Канада]], провінція [[Манітоба|Манiтоба]]<ref>Фрізен Руді. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Руді Фрізен.&nbsp;— Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні», 2010.&nbsp;— С. 92&nbsp;— 96</ref><ref>Новицький&nbsp;Я.&nbsp;П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності / Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький.&nbsp;— Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1997.&nbsp;— С. 38</ref>.
 
Як виглядав острів Хортиця у часи [[Меноніти|менонітів]], дає змогу уявити «План дачи [[Хортицька волость|колонии Хортицы]]…» 1867&nbsp;р. Узбережжя та [[Балка (форма рельєфу)|балки]] були вкриті листяним лісом. Багато лісу було й у південній [[Плавні|плавневій]] частині. Тут також були значні площі луків, чагарників, піщаних кучугур та 16 озер видовженої форми, часто оточених болотами. Північна частина підвищеного плато острова, вкрита степовою рослинністю та піскуватими ґрунтами з шелюгою, у господарстві не використовувалася. Тут проходила лише одна дорога&nbsp;— з [[Село|села]] до поромного перевозу на [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старому Дніпрі]], де стояв будинок перевізника. Центральна частина острова була зайнята ріллею. Від дороги, що йшла вододілом острова, у південному напрямку відділялися ще кілька&nbsp;— до пасовиська, у [[плавні]] та до броду через [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старий Дніпро]]. Давні [[Могила (насип)|кургани]] та [[Ретраншемент|земляні укріплення ХVIII&nbsp;ст.]] до ІІ половини ХІХXIX ст. прекрасно збереглися.
 
План 1867&nbsp;р. містить повністю забуті згодом [[Меноніти|менонітські]] назви деяких урочищ острова Хортиця: Ганнеш лехт&nbsp;— [[Балка (форма рельєфу)|балка]] Ганівка, Кроп лехт&nbsp;— балка Костіна, Енц лехт&nbsp;— балка Корнієва (Капралка), Корніше лехт&nbsp;— балка Корнетівська, Рій лехт&nbsp;— балка Широка (Оленяча), Генерал лехт&nbsp;— балка Генералка, Штрюк&nbsp;— безіменне нині урочище біля профілакторію заводу «[[Запоріжсталь]]», Бором лехт&nbsp;— балка Громушина, Гей лехт&nbsp;— балка Музичина, Штейн воде&nbsp;— оз. Кам'яне, Грос ланге воде&nbsp;— оз. Прогній<ref>План дачи колонии Хортицы лит. Е с колониями А. Кронсвейде, Б. Нейгорст, В. Нейендорф, Г. Нейенбург, Д. Ейнлаге, З. Шенгорст, И. Остров-Хортицы, I. Розенталь, К. Розенгард, Л. Кронсталь, М. Остервик, О. Шенеберг, П. Блюменгарт, Р. Бурвальд, С. Нижния Хортицы, Н и Ж государственных окружных овчарен владения меннонистов Екатеринославской Губернии и Уезда, Хортицкаго меннонитскаго округа. Съемки, произведенной в 1867 году Чинами Корпуса Межевщиков. Масштаб в англійском дюйме 200 сажень // ДАЗО, ф. 264, спр. 92</ref><ref>Власов&nbsp;О.&nbsp;Ю. Острів Хортиця на «Плані дачі колонії Хортиці…» 1867 року / О.&nbsp;Ю.&nbsp;Власов // Музейний вісник.&nbsp;— 2014.&nbsp;— Вип. 14.&nbsp;— С. 166—169</ref>.
== ХІХ століття: відродження святині ==
[[Файл:Хортиця 4.JPG|міні|праворуч|250пкс|Комплекс «Запорізька Січ»]]
На межі ХVIIIXVIII&nbsp;— XIX&nbsp;ст. Хортиця стала об'єктом спеціального вивчення. Це пояснюється, по-перше, відкриттям на території [[Україна|України]] нових університетів, системна освіта яких передбачала знайомство з працями [[Античність|античних]] та [[Середньовіччя|середньовічних]] авторів, які описували цю місцевість. Крім того, [[романтизм]], що охопив творчі верстви [[Російська імперія|Російської імперії]] з 1820-х років, передбачав всебічний інтерес до минулого, тобто до [[Історія|історії]], [[Археологія|археології]], [[Етнографія|етнографії]] та інших гуманітарних наук<ref>[http://www.ufo-com.net/publications/art-8871-peszczery-v-sakralnom-prostranstve.html Завгородний&nbsp;Ю.&nbsp;Ю. Пещеры в сакральном пространстве Днепровских порогов и острова Хортица]</ref>. Свою роль відіграло й характерне для доби [[романтизм]]у захоплення надзвичайно мальовничими краєвидами околиць Хортиці. Генерал [[Раєвський Микола Миколайович (син)|М.&nbsp;М.&nbsp;Раєвський]], подорожуючи разом з поетом [[Пушкін Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіним]] на [[Кавказ]] у 1820&nbsp;р., у своєму щоденнику писав: «Тут [[Дніпро|Днепр]] только перешел свои [[Дніпрові пороги|пороги]], посреди его&nbsp;— каменистые острова с лесом, весьма возвышенные, берега также местами лесные; словом, виды необыкновенные, я мало видал в моем путешествии, кои бы мог сравнить с оными»<ref>Вилинов&nbsp;Ю.&nbsp;А. Остров в филиграни эпох и путей (Хортицкий коллаж).&nbsp;— Запорожье: Полиграф, 2003.&nbsp;— С. 145</ref>.
 
На початку ХІХXIX ст. академік А.&nbsp;Х.&nbsp;Лерберг торкається історії та природи острова, пояснюючи події [[Раннє Середньовіччя|раннього середньовіччя]]<ref>Лерберг&nbsp;А.&nbsp;Х. Изследования, служащие к объяснению древней русской истории.&nbsp;— Санктпетербург: в типографии Департамента народнаго просвещения, 1819.&nbsp;— С. 278—279</ref>. У 1825&nbsp;р. питання стосовно Хортиці та [[Дніпрові пороги|Дніпровських порогів]] у контексті [[Історична географія|історичної географії]] [[Подніпров'я]] та [[Північне Причорномор'я|Причорномор'я]] з'ясовував письменник, драматург і дипломат [[Грибоєдов Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Грибоєдов]]<ref>Грибоедов&nbsp;А.&nbsp;С. Сочинения.&nbsp;— Москва: Государственное издательство художественной литературы, 1953.&nbsp;— С. 458—459</ref>. Короткі свідчення про Хортицю містяться у працях історика [[Нова Січ (центр козацтва)|Нової Січі]] та [[Південна Україна|Південної України]] [[Скальковський Аполлон Олександрович|А.&nbsp;О.&nbsp;Скальковського]]<ref>Скальковский&nbsp;А.&nbsp;А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 1730—1823. Часть 1 с 1730 по 1796. − Одесса, 1836.&nbsp;— С. 255</ref><ref>Скальковский&nbsp;А.&nbsp;А. История Новой Сечи или последняго Коша Запорожскаго.&nbsp;— Одесса, в городской типографии, 1841.&nbsp;— С. 155</ref><ref>Скальковский&nbsp;А.&nbsp;А. Опыт статистического описания Новороссийского края. Часть I. − Одесса, в типографии Л. Нитче, 1850.&nbsp;— С. 118—119</ref>.
 
У 1835 році виходить друком повість [[Гоголь Микола Васильович|М.&nbsp;В.&nbsp;Гоголя]] [[Тарас Бульба (повість)|«Тарас Бульба»]], в якій письменник зобразив [[Запорозька Січ|Запорозьку Січ]] на Хортиці: «Козаки сошли с коней своих, взошли на паром и через три часа плавания были уже у берегов острова Хортицы, где была тогда Сеча, так часто переменявшая свое жилище»<ref>[http://az.lib.ru/g/gogolx_n_w/text_0380.html Гоголь Н.&nbsp;В.&nbsp;Тарас Бульба. (Редакция 1835 г.)]</ref>. У 1842&nbsp;р. побачила світ нова, доповнена й цензурована редакція повісті, просякнута промосковською ідеологією. Твір в якому історія майстерно переплетена з романтичними стереотипами, став неймовірно популярним як серед патріотів [[Україна|України]], так і серед [[Великодержавний шовінізм|імперських шовіністів]]<ref>[http://www.pravda.com.ua/ Палiй О. Цензурований Бульба i режисер Бортко в ролi Андрiя / О. Палiй // Украïнська правда.&nbsp;— 6 квiтня 2009]</ref>. Повість надзвичайно пожвавила інтерес до Хортиці у всіх верствах суспільства.
[[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко]], який у 1842&nbsp;р. ілюстрував [[Тарас Бульба (повість)|«Тараса Бульбу»]], в липні-серпні наступного, 1843&nbsp;р., побував на острові. Своїми враженнями від цієї подорожі він поділився з етнографом [[Кухаренко Яків Герасимович|Я.&nbsp;Г.&nbsp;Кухаренком]] у листі від 26 листопада 1844&nbsp;р. «Був я уторік на [[Україна|Україні]]&nbsp;— був у [[Межигірський монастир|Межигорського спаса]]. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрувала нашу Україну катової віри німота з [[Москаль|москалями]], щоб вони переказилися». Поет згадував Хортицю у кількох своїх творах: [[Гайдамаки (поема)|«Гайдамаки»]] (1841), [[Гамалія (поема)|«Гамалія»]] (1842), [[І мертвим, і живим|«І мертвим, і живим…»]] (1845), [[Іржавець (поема)|«Іржавець»]] (1847), «Не хочу я женитися» (1848). Величезний авторитет [[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]] в українському суспільстві сприяв, зокрема, й тому, що Хортиця у ХІХXIX ст. поступово перетворилася на одне з визначних [[Сакральне|сакральних]] місць для [[українці]]в як [[Російська імперія|Російської]], так і [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської]] імперій<ref>Завгородній&nbsp;Ю.&nbsp;Ю. Тарас Шевченко і острів Хортиця: модерні витоки відродження давньої святині / Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Завгородній // Українознавство.&nbsp;— Київ, 2008.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 113—115</ref>.
 
У 1844&nbsp;р. літературний критик М.&nbsp;І.&nbsp;Надєждін, у роботі з [[Історична географія|історичної географії]] [[Геродот]]ової [[Скіфія|Скіфії]] згадує про [[Запорозька Січ|Запорозьку Січ]] на острові Хортиці, сприймаючи цей факт, як беззаперечний. Крім того Надєждін пов'язує острів та розташоване поряд урочище [[Кічкас]] зі священним [[Скіфи|скіфським]] краєм Геррос: «Я полагаю здесь самое приличное место кладбищу царей [[Скіфи|скифских]], посреди столь дикаго, грозновеличественнаго ландшафта»<ref>Надеждин&nbsp;Н.&nbsp;И. Геродотова Скифия, объясненная через сличение с местностями / Н.&nbsp;И.&nbsp;Надеждин // Записки Одесскаго общества истории и древностей.&nbsp;— Одесса, 1844.&nbsp;— Том первый.&nbsp;— С. 84&nbsp;— 85</ref>. У 1867&nbsp;р. археолог і журналіст А. Подберезський пов'язує з Хортицею також події міфу про походження [[Скіфи|скіфів]], неодноразово підкреслюючи «прекрасну», «поетичну» й «таємничу» особливість тутешньої місцевості<ref>Подберезский, А. Геркулесовы столбы на Днепре / А. Подберезский // Записки Одесскаго общества истории и древностей.&nbsp;— Одесса, 1867.&nbsp;— Т. VI.&nbsp;— С. 496</ref>.
У часи Дніпровського Будівництва населення Хортиці значно збільшилося, з'явилися кілька нових селищ. У 1938&nbsp;р. у с. Колонка (колишнє [[Меноніти|менонітське]] селище Острів Хортиця) жили 1130 чол., у с. [[Радгосп]] (відоме сьогодні, як Овочівників), заснованому у 1929&nbsp;р.&nbsp;— 476 чол. На той час існували також сел. Січ при однойменній [[Запорізька Січ (станція)|залізничній станції]], виселок Січ, сел. Старий Дніпро (біля мосту). Крім того, на острові значилися педагогічна школа, інститут [[Електрифікація|електрифікації]], науково&nbsp;— дослідна лабораторія інституту, неповна середня школа №&nbsp;43 (відкрилася у 1936&nbsp;р., капітальну будівлю зведено 1938&nbsp;р.), будинок відпочинку ДАЗу, [[піонерський табір]] ДАЗу, будинок відпочинку «[[Запоріжсталь]]» (відкрито 6 липня 1935&nbsp;р.), будинок хворої дитини, а також різні майстерні<ref>Клименко&nbsp;А.&nbsp;А. Хортиця у 30&nbsp;— 60-і рр.&nbsp;— виникнення селищ, будинків відпочинку та оздоровчих закладів (довідка) // Звіт про науково-дослідну роботу за 2011&nbsp;р. По темі «Освоєння острова Хортиця у ХХ столітті» // НА НЗХ 765</ref>.
[[Файл:Вид на ІКК Запорозька Січ зі сходу.jpg|міні|праворуч|250пкс|Острів Хортиця]]
У зв'язку з проведенням Дніпробудівської археологічної експедиції Наркомосу [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]] (1927—1932&nbsp;рр.) на Хортиці надзвичайно пожвавилися археологічні роботи. Розкопувалися поселення доби [[неоліт]]у-[[енеоліт]]у на скелі Середній Стовп ([[Добровольський Аркадій Вікторович|А. Добровольський]], 1927-30 рр.), поселення [[Бронзова доба|доби бронзи]] в районі балки Мала Вербова ([[Смолічев Петро Іванович|П. Смолічев]], 1928-29 рр.), [[Могила (насип)|могили]] курганної групи №&nbsp;5 ([[Смолічев Петро Іванович|П. Смолічев]], 1930&nbsp;р.). Пізніше досліджувалися [[Могила (насип)|кургани]] з групи №&nbsp;2 (В. Каменський, 1936&nbsp;р.), [[Запорозькі козаки|козацький]] [[зимівник]] ХVIIIXVIII&nbsp;ст. (В. Пешанов, 1937&nbsp;р.) та укріплення на [[Байда (острів)|о. Байди]] (Л. Макаревич, 1941)<ref>Кобалия&nbsp;Д.&nbsp;Р. Сквозь древние горизонты (очерк истории археологических исследований на Хортице) / Д.&nbsp;Р.&nbsp;Кобалия // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.&nbsp;— С. 203—204</ref>.
 
Вже у 1927&nbsp;р. були висловлені пропозиції щодо створення на Хортиці музею, заповідування окремих її ділянок, або оголошення [[Природний заповідник|природним заповідником]] всього острова, який «є справді одним з найцікавіших куточків України і його конче потрібно обслідувати з усіх боків»<ref>Зайцев Д. Дніпробуд і острів Хортиця / Д. Зайцев // Краєзнавство.&nbsp;— Харків: Український комітет краєзнавства, 1927.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 21-23</ref>.
 
=== Вплив на Хортицю Каховського водосховища ===
У 1950—1956&nbsp;рр. у місті [[Нова Каховка]] [[Херсонська область|Херсонської області]] було споруджено [[Каховська ГЕС|Каховську ГЕС]]. Підняттям рівня води у верхньому [[б'єф]]і на 16&nbsp;м було утворено величезне [[Каховське водосховище]], у хвостовій частині якого опинилася Хортиця<ref>Каховское водохранилище // Большая советская энциклопедия.&nbsp;— Москва, 1973.&nbsp;— Т. 11 : (Италия&nbsp;— Кваркуш).&nbsp;— С. 548</ref>. Згідно даних карт 1945 та 1992&nbsp;р. пiдйом води у Дніпрі вiдносно рiвня Чорного моря в районi острова у зв'язку з цим склав близько 2,4&nbsp;м.<ref>Топографическая карта Главного Штаба 1992 г. Фрагмент. Аркуш L-36-II. Масштаб 1:100000 [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: (http://ostriv.org/karta-1992-roku/); Вiйськова карта РСЧА, 1945 рiк. Фрагмент. Вихiднi данi не вiдомi [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: (http://ostriv.org/vijskova-karta-1945-roku/)</ref>. Це спричинило великі зміни у [[Топографія|топографії]] річки. У II пол. 1950-х рр. зникли багато маленьких скель мiж [[Дніпровська ГЕС|Днiпрогесом]] i Хортицею, збільшилася площа [[Плавні|плавневих]] озер острова, з'явилися новi&nbsp;— Щуче, Вербове, Качаче, Тепле тощо). Всi вони з'єдналися протоками одне з одним та з [[Новий Дніпро|Новим]] i [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старим Днiпром]]. На озерах з'явилися також новi острови&nbsp;— Пiвденний, Схiдний, Довгий, Чорного Шулiки, Захiдний, також урочище Середнiй Виступ. Пiзнiше, протягом кiлькох десяткiв рокiв, мiсцевi мешканцi дали назви цим новим об'єктам, й тiльки на початку ХХIXXI&nbsp;ст. вони були зафiксованi на туристичних схемах<ref>Власов О. Нацiональний заповiдник «Хортиця». Краєзнавчо-туристична схема.&nbsp;— Запорiжжя: Нацiональний заповiдник «Хортиця», 2016.</ref>.
 
=== Заповідний статус острова та музей на Хортиці ===
До середини ХХXX ст. давні плани по створенню на Хортиці великого міського району так і не були втілені. Тут збереглися значні площі мало змінених [[Антропогенний вплив на природу|антропогенним впливом]] [[ландшафт]]ів, які приваблювали чим далі більше відпочивальників та [[турист]]ів. Разом з тим, після знищення [[Каховське водосховище|Каховським водосховищем]] [[плавні]]в [[Великий Луг|Великого Лугу Запорозького]], Хортиця лишилася одною з дуже небагатьох ділянок Нижнього [[Дніпро|Дніпра]], які могли дати уяву про первісний стан його берегів. Імовірно, це й стало причиною включення острова до реєстру пам'яток природи місцевого значення у 1958&nbsp;р. (рішення Запорізького облвиконкому від 28 липня 1958&nbsp;р. №&nbsp;507). Згодом, у 1963&nbsp;р., Хортиця отримала статус [[Комплексна пам'ятка природи|пам'ятки природи]] республіканського значення (розпорядження [[Рада міністрів УРСР|Ради міністрів УРСР]] від 7 серпня 1963&nbsp;р. №&nbsp;1180-р). У 1974&nbsp;р. Хортиця, а також [[Байда (острів)|острів Байди]], скелі у нижньому [[б'єф]]і [[Дніпровська ГЕС|Дніпрогесу]] та частина правобічної берегової смуги [[Старий Дніпро|Старого Дніпра]] увійшла до складу [[Дніпровські Пороги (заказник)|Державного геологічного заказника «Дніпровські пороги»]] (Постанова Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1974&nbsp;р. №&nbsp;500)<ref>НА НЗХ №&nbsp;379. Характеристика и использование природной среды Государственного историко-культурного заповедника на о. Хортица.&nbsp;— Запорожье, 1985.&nbsp;— С. 3</ref>. Постановою Запорiзького облвиконкому №&nbsp;354 вiд 23 жовтня 1984&nbsp;р. було заповiдане русло [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]]. У тому ж роцi хортицькi [[Плавні|плавнi]] були оголошенi зоною абсолютноï заповiдностi<ref>Основные положения // Технико-экономическое обоснование острова Хортица. Пояснительная записка (приложение).&nbsp;— Киев: Госстрой УССР, Украинский государственный институт проектирования городов «ГИПРОГРАД», 1989.&nbsp;— Экз. №&nbsp;4. Инв. №&nbsp;019383</ref>.
 
Значення Хортиці, як пам'ятного місця, пов'язаного з історією [[Запорозькі козаки|козацтва]], надзвичайно зросло після того, як залишки більшості [[Запорозька Січ|Запорозьких Січей]] були знищені [[Каховське водосховище|Каховським водосховищем]]. Занепокоєння станом пам'яток доби козацтва у суспільстві та серед науковців поділяли навіть деякі представники місцевої [[Комуністична партія України|компартійної]] [[Партноменклатура|номенклатури]]. Тому пропозиція щодо створення на Хортиці заповідника попервах зустріла підтримку урядових кіл. 18 вересня 1965&nbsp;р. [[Рада міністрів УРСР]] прийняла постанову №&nbsp;911 «Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорозького козацтва». Першим її пунктом стало «Оголосити територію острова Велика Хортиця в м. [[Запоріжжя]] [[Національний заповідник «Хортиця»|Державним історико-культурним заповідником]]». У зв'язку з цим на острові пропонувалося створити грандіозний меморіальний комплекс у складі монументу-панорами, тематичного садово-декоративного парку зі скульптурами видатних козацьких діячів, тематичних скульптур у різних [[Урочище|урочищах]] острова, етнографічного [[Музей просто неба|музею просто неба]], а також реконструкцій [[Курінь|куреня]], хати [[Козацька старшина|запорозького старшини]], укріплень, козацьких [[Чайка (човен)|чайок]] тощо<ref>Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х&nbsp;— 80-х рр. ХХ ст.&nbsp;— Київ: Рідний край, 1997.&nbsp;— С. 43&nbsp;— 47</ref>. Згодом майже щорічно проводилися конкурси проектів Заповідника, а у 1970&nbsp;р. було затверджено його тематико-експозиційний план. За ним Заповідник мав складатися з [[Музей історії запорозького козацтва|Музею історії запорозького козацтва]], етнографічного розділу та тематичного парку<ref>Лисенко Т.&nbsp;М.&nbsp;Національний заповідник «Хортиця»: 45 років поступу.&nbsp;— Запоріжжя, 2010. –С. 5.</ref>.
У 1972&nbsp;р., у рамках облаштування території Заповідника, у різних [[Урочище|урочищах]] та біля [[Пам'ятка археології|археологічних пам'яток]] були встановлені залізобетонні пам'ятні знаки з металевими табличками і відповідними написами на них. Не обійшлося без помилок. Так, пам'ятний знак «Чорна скеля» встановлено поряд зі скелею Верхня Голова, вали укріплень часів [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|війни з турками 1735—1739&nbsp;рр.]] безпідставно віднесені до поч. ХVIIXVII&nbsp;ст., а залишки [[Скіфи|скіфського]] городища на скелі Совутиній&nbsp;— до ХVIXVI&nbsp;ст.
 
Влітку 1974&nbsp;р. у північній частині Хортиці, поряд з котлованом майбутньої будівлі [[Музей історії запорозького козацтва|Музею історії Запорозького козацтва]], з вийнятого з нього ґрунту було насипано високий земляний [[курган]]. Роботи велися за участі студентів вищих навчальних закладів м. [[Запоріжжя]]. Сьогодні цей [[курган]] слугує гарним орієнтиром і прекрасним оглядовим майданчиком.
1976&nbsp;— розкопки поселення доби бронзи (Н. Козачок, С. Кравченко).
 
1976—1980&nbsp;— слов'янське поселення Х&nbsp;— ХІVXIV&nbsp;ст. (А. Сокульський, Т. Шевченко).
 
1981&nbsp;— поселення доби бронзи (Н. Козачок, С. Ляшко, В. Тимофеєв).
1989—1994&nbsp;— розкопки фортеці на о. Байди (В. Ільїнський) та різночасового поселення у балці Молодняга (Н. Козачок).
 
1990&nbsp;— розкопки середньовічного городища на оз. Осокоровому (В. Ільїнський), поселення доби бронзи та черняхівської культури у балці Корнійчиха (Н. Козачок) та зимівника ХVIIIXVIII&nbsp;ст. у балці Башмачка (М. Остапенко)<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011</ref>.
 
=== Будівництво баз відпочинку ===