Вікіпедія

Науменко Володимир Павлович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15)
мНемає опису редагування
Рядок 35:
}}
{{Othernames|Науменко}}
'''Володи́мир Па́влович Нау́менко''' ({{ДН|19|7|1852|7}}, [[Новгород-Сіверський]] — {{ДС|8|7|1919}}, [[Київ]]) — український [[Учитель|педагог]], [[Філологія|філолог]], [[Активізм|громадський діяч]], [[журналіст]].
 
У березні [[1917]] року протягом двох тижнів тимчасово очолював [[Українська Центральна Рада|Українську Центральну раду]] до повернення із заслання [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]]. Потім відмовився увійти до Центральної Ради. Міністр освіти та мистецтв в останньому уряді гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] з 14 листопада по 14 грудня 1918&nbsp;р.<ref>''Лікарчук І. Л.'' Міністри освіти України: в 2-х т.&nbsp;— Т. 1 (1917—1943&nbsp;рр.)&nbsp;— К. : Видавець О.&nbsp;М.&nbsp;Ешке, 2002.&nbsp;— С. 84-90.&nbsp;— ISBN 966-557-096-Х.</ref>
 
Заарештований [[7 липня]] [[1919]] року [[НадзвичайнаВсеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|ЧК]], протягом 24 годин засуджений та розстріляний за «контрреволюційну діяльність». Реабілітований [[13 грудня]] [[1991]] року.
 
== Життєпис ==
Рядок 56:
 
=== Український національний рух ===
Життя В.&nbsp;П.&nbsp;Науменка було тісно пов'язане з українським національним рухом. На початку 1870-х він став членом київської «[[Стара Громадагромада|«Старої громади»]]», з 1875 року&nbsp;— її скарбником, з 1876 року увійшов до складу так званої групи дванадцяти&nbsp;— тих членів «Старої громади», які після видання [[Емський указ|Емського указу]] прийняли рішення перенести свою діяльність за кордон. Науменко редагував матеріали перед їхнім відправленням за кордон до [[Драгоманов Михайло ДрагомановПетрович|Михайла Драгоманова]], який займався питаннями друку цих матеріалів у [[Женева|женевській]] друкарні. З початку 1900-х років Науменко фактично очолював «Стару громаду». Він також активно працював у Південно-Західному відділі [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]], створеному 1873 року за ініціативи членів «Старої громади». У 1906—1910 роках Науменко був активним членом київської «[[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|Просвіти]]». 1902 року придбав на своє ім'я ділянку землі, на якій знаходилася могила Тараса Шевченка, і взяв на себе всі клопоти з упорядкування і догляду за нею.
 
=== Журналістика ===
Рядок 72:
=== Педагогічна діяльність ===
[[Файл:DSC07211-Ярославів Вал,25.JPG|міні|[[Гімназія Володимира Науменка]], зараз&nbsp;— Школа мистецтв імені Михайла Вериківського]]
Володимир Науменко багато років працював гімназійним вчителем, викладав словесність у [[Друга київська гімназія|Другій київській гімназії]], [[Ольгинська жіноча гімназія|міністерській жіночій гімназії]], [[колегіяКолегія Павла ГалаганаҐалаґана|колегії Павла ГалаганаҐалаґана]], [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївській жіночій гімназії]] і [[Київський Володимирський кадетський корпус|Володимирському кадетському корпусі]]<ref name="Пайкова"/>.
 
1880 року Володимир Науменко, який вже мав достатній педагогічний досвід, був затверджений класним наставником Другої гімназії. 1882 року отримав чин колезького радника, а в 1883 року за відмінну службу в [[Ольгинська жіноча гімназія|міністерській жіночій гімназії]] був нагороджений орденом Святої Анни IV ступеня. 1886 року за свою педагогічну діяльність отримав чин статського радника та орден Святого Станіслава II ступеня<ref name="history.vn.ua">[http://www.history.vn.ua/book/person/56.html Дані за матеріалами сайту history.vn.ua]</ref>.
 
Крім двох згаданих гімназій, В. Науменко викладав також у [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївській жіночій гімназії]] (з 1889 р.) і [[Київський Володимирський кадетський корпус|Володимирському кадетському корпусі]] (з 1893 р). 1 січня 1893 року був нагороджений орденом Святої Анни II ступеня, а через чотири роки&nbsp;— орденом Святого Володимира IV ступеня. Ще через рік, 28 лютого 1898 року, був удостоєний звання заслуженого вчителя<ref name="history.vn.ua"/>.
 
Володимир Павлович увійшов в історію української педагогіки не лише як блискучий вчитель-практик, але й як досвідчений методист-новатор і теоретик. Майже щороку від різних земських управ йому надходили запрошення очолити літні вчительські курси і він не відмовлявся. Він систематично проводив методичні заняття з педагогами недільних шкіл Київського товариства грамотності, головою якого він був у 1897—1907. Протягом багатьох років його запрошували перевіряти знання вихованців київських дитячих притулків. Ці своєрідні іспити В. Науменко перетворював на зразкові уроки не тільки для учнів, а в першу чергу для вчителів і вихователів.
Рядок 88:
Саме тому він виступав за скасування [[Емський указ|Емського указу]] [[1876|1876 року]] про заборону використання української мови в школах. [[1881|1881 року]] він підготував для сенатора Половцева пам'ятну записку про необхідність повернення української мови в школу, однак в умовах реакції, що розгорнулася в Російській імперії після замаху на царя, про це не могло бути й мови.
 
1905 року Володимир Науменко відкрив [[Гімназія Володимира Науменка|власну приватну гімназію]], яка вважалася однією з найкращих у місті. 1912 року вона стала базовою при Товаристві сприяння середній освіті. Свого часу в ній навчався [[Рильський Максим Тадейович|М.&nbsp;Т.&nbsp;Рильський]], який високо оцінював діяльність її директора<ref>Див. про це: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 24-29</ref>.
 
Про педагогічний талант Науменка згадує літературознавець [[Петровський Мирон Семенович|Мирон Петровський]] у зв'язку з його викладанням у колегії Павла Галагана (80-ті роки 19 ст.), аналізуючи вцілілі учнівські письмові роботи колегіанта Володимира Грабаря<ref>''Петровський М.'' Городу и миру. Киевские очерки.&nbsp;— К. : Изд. дом А+С: Дух і Літера, 2008.&nbsp;— С. 20. Цит. за: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 26</ref>: {{початок цитати}}У розподілі тем чітко простежується педагогічний задум. Спершу пропонуються теми простодушно-описові, побутові та початківськи літературні. З другого класу йдуть теми власне літературні&nbsp;— історичні й теоретичні, а також етичні. Що далі, в старших класах? Тут викладач вводить вихованця в коло тем, що їх інакше, як культурологічними, не назвеш, і вони всотують попередні, підіймають їх на вищий мислительний рівень, даючи учневі змогу розкрити себе, своє вміння самостійно мислити, підготовленість до розв'язання складних буттєвих проблем, розуміння смислу й конкретних ситуацій культури. {{кінець цитати}}
Рядок 103:
| Підпис = '''[[Олена Пчілка]]<ref name="Пайкова"/>'''
}}
[[1888]] року Науменко підготував до друку свій «Опыт грамматики малорусского языка», проте цензура не пропустила цю працю. Науменкові довелося трохи схитрувати, і 1889 року праця таки була опублікована в Києві під назвою «Обзор фонетических особенностей малорусской речи». Науменко й далі працював над українською граматикою. 1917 року він видав невелику монографію «Загальні принципи українського правопису», а 1918 року&nbsp;— «Руководство для изучения украинского языка в русских школах». У той же час разом з [[Житецький Гнат Павлович|Г. Житецьким]], [[Трегубов Єлисей Кіпріянович|Є. Трегубовим]] та [[Стебницький Петро Януарійович|П. Стебницьким]] працював над «Просторим російсько-українським словником». Працював також у Правописній комісії Міністерства освіти, що її очолював [[Іларіон (Огієнко)|Іван Огієнко]]. Результатом роботи комісії були «Найголовніші правила українського правопису», опубліковані [[1918]] року<ref name="Пайкова"/>.
 
[[1905]] року Науменко як один з експертів у складі української делегації вирушив до Петербурга, щоб переконати тодішнього прем'єр-міністра С. Вітте скасувати обмеження щодо української мови. Він брав участь у роботі комісії [[Петербурзька академія наук|Академії наук]], утвореної під головуванням академіка [[Корш Федір Євгенович|Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Корша]] для обговорення за пропозицією Комітету міністрів питання про скасування обмежень українського друку. До комісії увійшли академіки [[Заленський Володимир Володимирович|В.&nbsp;В.&nbsp;Заленський]], [[Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Лаппо-Данилевський]], [[Ольденбург Сергій Федорович|С.&nbsp;Ф.&nbsp;Ольденбург]], [[Фамінцин Андрій Сергійович|А.&nbsp;С.&nbsp;Фамінцин]], [[Фортунатов Пилип Федорович|П.&nbsp;Ф.&nbsp;Фортунатов]], [[Шахматов Олексій Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Шахматов]].
Рядок 111:
Ще на початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами «Старої громади» взявся за збір матеріалів для [[Словарь української мови|словника живої української мови]]. В кінці десятиліття Науменко та [[Тимченко Євген Костянтинович|Є. Тимченко]] почали редагування зібраних матеріалів, а 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу «Киевская старина».
 
Тривалий час основну роботу над словником безоплатно здійснював Науменко<ref>[[Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах, що «особисто наполягав, аби за працю Науменка над словником платили гроші. Але Науменко як педантичний безсеребреник не хотів брати платні за громадську роботу». Цит. за виданням Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907).&nbsp;— Ч. II.&nbsp;— С. 99.</ref>, та перевантаженість справами редакції та гімназії змусила його шукати собі помічника. Окрім того стало відомо, що існує можливість подати Словник в Академію наук на здобуття премії Миколи Костомарова, тож справу слід було прискорити. Було створено комісію в складі Є. Тригубова, В. Бернштама та Є. Чикаленка, яка почала переговори з Борисом Грінченком. [[Борис Грінченко]] погодився довершити працю Науменка, Тимченка та інших громадівців за умови відповідної оплати та публікації словника тільки під одним своїм іменем. [[Стара громада|Стара Громада]] виділяла на оплату праці Грінченка 100 рублів на місяць та не погоджувалася з тим, що спільна праця буде підписана виключно іменем Грінченка. [[Чикаленко Євген Харламович|Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах<ref>Чикаленко Євген, Спогади (1861—1907).&nbsp;— Частина II.&nbsp;— с. 100.</ref>: {{початок цитати}} На заголовку Словника мало не розбилися наші переговори… Грінченко напосідав на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одне його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім'я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту безкорисну роботу протягом багатьох років. {{кінець цитати}}
Лише за особистого наполягання Володимира Науменка договір з Грінченком таки було укладено, й словник вийшов у світ в 1907—1909 роках під іменем Грінченка. Щоправда, у передмові до словника Грінченко коротко описав історію його створення та згадав про внесок Науменка, Тимченка та інших<ref name="Пайкова"/>.
 
=== Літературознавство ===
Чимало наукових праць Науменка&nbsp;— з історії української літератури. Були опубліковані окремі розвідки про творчість [[Котляревський Іван КотляревськийПетрович|Івана Котляревського]], [[Григорій Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Григорія Квітки-Основ'яненка]], [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Глібов Леонід ГлібовІванович|Леоніда Глібова]], [[Морачевський Пилип Семенович|Пилипа Морачевського]] та інших<ref name="Пайкова"/>.
 
В останні роки життя Науменко публікував багато матеріалів з історії української літератури, що мали увійтиввійти удо збіркузбірки під назвою «Пропілеї». Перший неповний варіант збірки було опубліковано ще за життя. Він одержав схвальні відгуки насамперед через використання ''наукових методів'' для аналізу історії української літератури XIX століття<ref>Про це йшлося у схвальній рецензії С. Шевченка, опублікованій в журналі «[[Книгарь]]». Книгарь.&nbsp;— 1919. №&nbsp;3-24.&nbsp;— с. 1607—1610.</ref>.
 
Науменко багато зробив для віднайдення й оприлюднення архівних документів, пов'язаних з українською історією та літературою, зокрема він розшукав і опублікував кілька автографів Тараса Шевченка<ref>[[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 27</ref>.
Рядок 124:
Науменко багато уваги приділяв вивченню українського фольклору. На думку академіка [[Пипін Олександр Миколайович|О. Пипіна]], Володимир Науменко був одним з найвидатніших тогочасних етнографів<ref name="Пайкова"/>.
 
Відомі дослідження Науменка українських народних [[думиДума|дум]], які здебільшого друкувались у «Київській Старовині».
 
=== Організатор науки ===
1906 року Науменко став одним із засновників Українського наукового товариства в Києві. Тривалий час був заступником голови товариства [[Грушевський Михайло ГрушевськийСергійович|Михайла Грушевського]]. 1913 року передав у дар Українському науковому товариству свою бібліотеку на кілька тисяч найменувань, серед яких було багато рідкісних видань<ref>Є. Пайкова цитує у свої статті з документів: «Ця бібліотека уміщається в 6 великих шафах. Всіх за каталогом до 1600 номерів та до 100 папок, з котрих уміщує в собі пересічно 18 брошур або невеликих книжок… не менше 3300, а томи, як би лічити кожну брошуру за том, коло 4800. Серед цих книжок дуже добре складений віділ Ukrainika. Всіх книжок на українській мові до 750».</ref>.
 
На посаді міністра освіти уряду Скоропадського виступив одним з організаторів [[Національна академія наук України|Всеукраїнської академії наук]]. Саме підпис Науменка стоїть під наказом про призначення [[Вернадський Володимир Іванович|В. Вернадського]] її президентом.
Рядок 154:
| Підпис = '''київський юрист [[Гольденвейзер Олексій Олександрович|Олексій Гольденвейзер]]<ref name="history.vn.ua"/>'''
}}
[[6 лютого]] [[1919]] року Київ був захоплений військами [[Червона Арміяармія|Червоної Армії]]. [[7 липня]] Науменко був заарештований [[НадзвичайнаВсеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|ЧК]], допитаний слідчим В. Вітлицьким, засуджений та розстріляний вже наступного дня за звинуваченням у контрреволюційній діяльності<ref>Див.: Архів СБУ, 68428 ФП, арк. 6-7 та 23, справа №&nbsp;32.</ref>. Довідавшись про арешт Науменка, 9 липня свій протест надіслали перший президент УАН академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадський]] та секретар-академік [[Кримський Агатангел КримськийЮхимович|А.&nbsp;Ю.&nbsp;Кримський]], але вирок було вже виконано. Науменка розстріляв комендант ВУЧК Терехов. Разом з Науменком чекісти розстріляли також юриста Е.&nbsp;Ф.&nbsp;Богуцького та популярного київського адвоката С. Горбунова.<ref name="history.vn.ua"/>.
 
За радянського часу ім'я Науменка востаннє згадувалося у спогадах [[Русова Софія РусоваФедорівна|Софії Русової]] та Людмили Міщенко, які вийшли друком у 1929 році. Після того Науменко був викреслений з усіх радянських енциклопедій та підручників, його праці не перевидавалися, ім'я не згадувалося.
 
ВтімУтім, ще 1984 року будівлю, де містилась заснована ним гімназія, взято під охорону як пам'ятку історії. На охоронній дошці, встановленій тоді ж, є напис: «Колишня гімназія В.&nbsp;П.&nbsp;Науменка».
 
Архів Науменка потрапив до Всенародної бібліотеки України й частково зберігся. Зокрема збереглася низка неопублікованих праць, написаних в останні роки життя.
Рядок 218:
== Вшанування пам'яті ==
В Києві існує [[вулиця Володимира Науменка]]{{ркмр2|3188}}.
</div>
 
== Див. також ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Науменко_Володимир_Павлович