Вікіпедія

Капелан: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 16:
 
=== У православ'ї ===
Згідно [[Канон (релігія)|канонів]] [[Православна церква|Православної церкви]] військовий священник не може брати до рук зброю з метою виконання бойових задач. Виключенням є душпастирська мета, допомога воїну, який потрапив у стресову ситуацію, аби він не наробив шкоди ні собі, ні іншим воїнам. Для священників в східно-християнській традиції є абсолютно неприпустимим носіння зброї і застосування сили. Про це свідчить в «Алексіаді» [[Анна Комніна]]: «Уявлення про священнослужителів у нас зовсім інше, ніж у латинян. Ми керуємося канонами, законами і євангельської догмою: Не торкайся, не кричи, ані рухай, бо ти священнослужитель (пор. {{Біблія|Кол.|2:21}}). Але варвар-латинянин робить службу, тримаючи щит у лівій руці і потрясаючи списом у правій, він причащає Тіла і Крові Господньої, дивлячись на вбивство, і сам стає чоловіком крові, як в псалмі Давида ({{Біблія|Пс.|2625:9}}). Такі ці варвари, однаково віддані і Богу і війні»<ref>Алексіада. Кн. Х, гл. 8</ref>. Були і винятки з правил. Наприклад, єпископи в [[Чорногорія|Чорногорії]] були одночасно і князями й тому брали участь у військових діях зі зброєю в руках. Але в цілому для [[Східне християнство|Східної Церкви]] це не характерно<ref>{{Cite web|title=Священник и оружие. К событиям на Луганщине :: Киевская Русь|url=http://www.kiev-orthodox.org/site/churchlife/5238/|website=www.kiev-orthodox.org|accessdate=2019-07-03}}</ref>.
 
* '''27 апостольське правило''' забороняє священнику піднімати руку на людину. Кожен священник, який наважився вдарити «вірного чи невірного» підлягає позбавлення сану. «Бо Господь аж ніяк нас цьому не вчив: навпаки — Сам бувши битим, не завдавав ударів, докорів, не докоряв взаємно, страждаючи, не погрожував».
Рядок 26:
*'''5 правило [[Григорій Ніський|Григорія Нісського]]''' говорить про те, що той, хто скоїв навіть мимовільне вбивство не може бути [[Хіротонія|рукопокладений]] на священника. [[Іоанн Зонара|Зонара]] у тлумаченні на це правило додає, що священник, який здійснив навіть мимовільне вбивство, підлягає виверженню з сану.
 
* '''55 правило [[Василій Великий|Василя Великого]]''' свідчить, що священник, який вбив когось в цілях самооборони, також підлягає позбавлення сану".
 
«У нас був випадок, – розповідає владика [[Іоан (Яременко)]], – коли необстріляний воїн у стресовому стані після першого бою нікого до себе не підпускав і погрожував, що усіх розстріляє. До нього вдалося підійти лише капелану. Він заспокоїв солдата і забрав зброю». <ref name=":0">{{Cite web|title=Opinion {{!}} Духовенство в камуфляжі: як капелани служать у зоні АТО|url=https://opinionua.com/2018/02/28/duxovenstvo-v-kamuflyazhi-yak-kapelani-sluzhat-u-zoni-ato/|website=Opinion|date=2018-02-28|accessdate=2019-02-11|language=|last=|first=|publisher=}}</ref>
Рядок 32:
Зброя сама по собі не є злом, не є скверною. Вона використовується для захисту Батьківщини. Є чин освячення зброї, якою захищають Батьківщину. Цей чин ще з древності прописаний в богослужбових книгах [[Православна церква|православної церкви]]<ref name=":0" />.
 
=== В Католицизмікатолицизмі ===
У кінці XI століття біля стін Константинополя з'явилися перші загони хрестоносців, серед яких були в тому числі і озброєні священники, це сильно здивувало греків.
 
== Історія ==
[[Файл:Капелани.jpg|міні|Капелани на репетиції військового [[Парад на честь дня Незалежності України|параду]] в Україні (2018 р.)]]Термін «капелан» виник за часів життя [[Мартин Турський|святого Мартина]] (архієпископ міста [[Тур (місто)|Тур]] [[317]]–[[397]]), коли він був офіцером на військовій службі в [[Галлія|Галлії]]. Побачивши жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу»<ref>{{Cite web|title=Исторический костюм. Термины, определения, эскизы кроя|url=http://archive.is/3Vl0|website=archive.is|date=2012-07-15|accessdate=2019-07-05|last=|first=|publisher=|language=}}</ref> і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священника, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» {{lang-la|capellanus}} (капелан). В кожному легіоні імператора [[Римська імперія|Римської імперії]] [[Костянтин Великий|Костянтина I Великого]] була похідна церква (окремий [[намет]]) із [[Християнство|християнським]] [[Священник|священником]]<ref>[http://www.hrono.info/biograf/bio_k/kostantin1gai.php «Константин Великий, Гай Флавий Валерий» (Созомен: 1; 8).]</ref>. У [[742]]–[[743]]&nbsp;р. у м. [[Регенсбург|Регенсбурзі]] ([[Німеччина]]) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) ухвалено рішення про участь священників у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях. З того часу капелани є у більшості армій світу, а їх правовий статус закріплений у внутрішньодержавних й у міжнародних законах.
 
''Капеланство'' у армії Франції засноване [[едикт]]ом [[Карл I Великий|Карла Великого]]. У [[1539]]&nbsp;р. король [[Франциск I (король Франції)|Франциск I]] заснував службу капеланів крім армії і на флоті, а в [[1555]]&nbsp;р. ордонансом [[Генріх II Валуа|Генріха II]] капелани закріплюються за кожним полком і загоном. [[Людовик XIV (король Франції)|Людовик XIV]] наказав будувати церкви у кожній фортеці. З-за Указу [[Папа Римський|Папи Римського]] 21 квітня [[1986]]&nbsp;р. введено найменування «єпархія збройних сил Франції» і «єпископи у збройних силах» (створена комісія з виховання, благодійна організація для ветеранів, для догляду за пораненими й інвалідами «Притулок Богоматері»).[[Файл:Молитва перед боєм.jpg|thumb|Молитва перед боєм у Київській Русі ([[Радзивіллівський літопис]])|альт=]]У війську [[Київська Русь|Київської Русі]] були священники, також і в військових походах. Про це свідчить [[Повість временних літ]], Руський літопис ([[Іпатіївський літопис]]), [[Радзивіллівський літопис]] (Кенігсберзький літопис) та інші історичні документи. З [[літопис]]у (''[[Крип'якевич Іван Петрович|Крип'якевич І.]]'', «[[Історія українського війська]]»): «…зустрічаємо у [[Дружина (військо)|війську]] [[духовенство]], а під час походу на [[половці]]в [[1111]]&nbsp;р., коли [[Князь Переяславський|князь]] [[Володимир Мономах]] приставив [[Піп|попів]] своїх, щоб їхали наперед війська і співали [[тропар]]і та [[Кондак (піснеспів)|кондаки]] Чесного Хреста і [[Канон (піснеспів)|Канон]] Святої Богородиці»<ref>''Михалевич Віктор'', {{PDFlink|[http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/8814/1/myhalevych.pdf Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасність]}}, [[2012]]&nbsp;р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.129.</ref>.[[Файл:Рада.jpg|thumb|Козацька рада біля церкви на Січі (літопис [[Рігельман Олександр Іванович|Рігельмана]])|альт=]]Безумовно також священники були і на [[Запорозька Січ|Січі]], а козацькі ради проходили коло церкви і в присутності священника. Про це свідчать [[Літопис Самійла Величка]], літопис Рігельмана, [[Літопис Самовидця]] та інші історичні документи. А у [[Донські козаки|Донських козаків]] збереглася традиція обов'язкової присутності священника на вищій козацькій раді ([[Козачий круг|козачому крузі]]) для дотримання атмосфери розсудливості під час наради на справедливе рішення, ведення молитви спочатку та благословення наради. [[Агіологія]] та [[агіографія]] містить багато фактів благословення війська перед битвою і їх перемогу, молитви і духовні подвиги за успіхи в обороні вітчизни, освячення прапорів, прийняття хрещення військовими, їх сповідь і причастя, благочестиве сімейне життя після вінчання, вимоги козаків до підбору гарних церковних хористів і освічених священників з [[Межигірський монастир|Межигірського монастиря]], прийняття військовими [[Чернецтво|чернецтва]] та [[Священство|священства]] і&nbsp;т.&nbsp;д. У [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] (Польщі, Білорусі, Україні та Литві) Варшавським сеймом 1690 року було впроваджено військове священство з утриманням з королівської казни 36 капеланських ставок»<ref name=":1">{{Cite web|title=Поради військовим священикам - капеланам — Сайт Протоієрея Миколая Візера|url=http://archive.is/bn5Fw|website=archive.is|date=2016-04-07|accessdate=2019-07-05|last=|first=|publisher=|language=}}</ref>.
 
Митрополит [[Йосип Коринфський]] служив при гетьмані Богданові Хмельницькому. Цей капелан був убитий у [[Битва під Берестечком|битві під Берестечком]]. Перед смертю архієрей встиг посповідати гетьмана та козацьку старшину, а також подарував Б. Хмельницькому меча освяченого на Гробі Господньому в Єрусалимі<ref>{{Cite book|title=Зі зброєю в руках - з молитвою на устах|last=Присяжний|first=Димитрій|year=2019|publisher=Ярославів Вал|location=Київ|pages=10|language=|isbn=}}</ref>.
Рядок 46:
14 березня [[1848]]&nbsp;р. після указу австрійського [[Фердинанд I (імператор Австрії)|цісаря Фердинанда]] про формування Національної гвардії Австро-Угорщини у західних землях України військовими формуваннями опікувалися місцеві священники (у [[Стрий|Стрию]] о. М. Білинський, у [[Львів|Львові]] о. І. Яворівський та інші). Першим відомим українським капеланом був [[професор]] Львівського університету [[доктор наук]] [[священик|священник]] [[УГКЦ]] отец Яків Гаровський ([[1794]]–[[1860]]&nbsp;р.ж.) у [[Руський Батальйон Гірських Стрільців|Батальйоні руських гірських стрільців]]. Після [[1869]]&nbsp;р. у [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]] утворено було 17 штатних посад військових капеланів [[УГКЦ]] за назвою «фельдкурат», котрі носили військову форму [[Капітан (військове звання)|капітана]] без офіцерських відмінностей, але з хрестом. Військові [[Архіпресвітер|декани]] (благочинні) мали назву «фельдсуперіор»&nbsp;— з військовим званням [[майор]]а. У війську підкорялися римо-католицькому воєнно-польовому єпископу, а у релігійних справах&nbsp;— єпископу [[УГКЦ]].
 
Посада капелана в армії і флоті [[Російська імперія|Російської імперії]] була до [[1917]]&nbsp;р.. Замість нього в армію [[СРСР]] була призначена посада «замполіт» (заступник командира з політичної частини) з обов'язковим членством у [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]] (та [[атеїзм]]ом у світогляді). Капелани були ув арміях [[Українські січові стрільці|УСС]] ([[1914]]–[[1918]]&nbsp;р.), [[Українська Галицька армія|УГА]] ([[1918]]–[[1921]]&nbsp;р.), в [[Січові Стрільці|СічовіхСічових Стрільцях]] [[Українська Народна Республіка|УНР]] ([[1917]]–[[1921]]&nbsp;р.), в [[Українська повстанська армія|УПА]] ([[1943]]–[[1954]]&nbsp;р.).
 
Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в лавах армії [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]] нараховувалось близько 100 капеланів українського походження (так звані «фельдкурати» або «польові духівники», «військові священники»). Українські капелани гинули разом з військовим підрозділом у бою, потрапляли у ворожий полон разом із своєю паствою (військовим братством). Тому вже тоді була розроблена чітка система резерву капеланів з тилу фронту для заміни відсутніх.
Рядок 146:
В умовах [[Воєнний стан|особливого періоду]] у складі батальйону та вище додатково може утримуватися одна посада військового священника (капелана), навіть якщо чисельність зазначених підрозділів (військових частин) менше 500 чоловік особового складу.
 
* Капелани повинні взаємодіяти із військовим командуванням у питаннях дотримання розпорядку життєдіяльності військових підрозділів, організації та забезпечення своєї діяльності серед військовослужбовців, користування капітальними культовими спорудами на землях оборони, призначеними для релігійної опіки особового складу та підпорядковуватися керівництву своєї релігійної організації в питаннях, що стосуються релігійного життя, духовних і богослужбових практик, проповідництва, церковного права, релігійної традиції і календаря, відносин з іншими релігійними організаціями.
 
У гарнізонах, де виконують свої обов'язки двоє і більше військових священників, наказом начальника відповідного територіального підрозділу з питань ''Служби військового духовенства (капеланства)'' призначаються старші військові священники (капелани) гарнізонів. Старшим військовим священником гарнізону може бути військовий священник (капелан), який має не менше одного року досвіду роботи на посаді військового священника (капелана). Старший військовий священник гарнізону призначається строком на один рік. Якщо у гарнізоні виконують свої обов'язки військові священники різних релігійних організацій, має бути забезпечено почергове обіймання посади старшого капелана гарнізону представниками різних релігійних організацій.
Рядок 250:
* [[Капеланство НАТО]]
* [[Перший український батальйон військових капеланів]]
*[[Синодальне управління військового духовенства УПЦ Київського ПатріархатуПЦУ]]
*[[Християнство і війна]]
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Капелан