Двигун внутрішнього згоряння: відмінності між версіями

Перший патент на чотиритактний двигун внутрішнього згоряння отримав ще в [[1862]] [[Альфонс Бо де Роша]] (французький патент №&nbsp;52593 від 16.01.1862)<ref name=Bellis />. Проте, винахідником двигуна внутрішнього згоряння часто називають німецького інженера [[Ніколаус Отто|Ніколауса Отто]], який у [[1862]] році розпочав виробництво й продаж [[двотактний двигун|двотактних двигунів]]. У 1866 році Н.&nbsp;Отто та Е.&nbsp;Ланген удосконалили конструкцію двигуна Е.&nbsp;Ленуара, що привело до зростання коефіцієнта корисної дії. У [[1876]] Отто сконструював [[чотиритактний двигун]]<ref name=Bellis>''Mary Bellis'' [http://inventors.about.com/library/weekly/aacarsgasa.htm The History of the Automobile]{{ref-en}}</ref>. У 1877 році він отримав патент<ref>US365701 A Nicolaus August Otto [http://www.google.com/patents/US365701 Gas motor engine]{{ref-en}}</ref> на газомоторний двигун. Цей патент було скасовано у 1886 році на користь патенту, виданого Альфонсу Бо де Роша на його конструкцію чотиритактного двигуна. У жовтні 1877, ще один патент на газомоторний двигун був виданий Ніколаусу Отто і братам Френсісу та Вільяму Кросслі<ref>US196473 N. A. Otto, F. W. & W. J. Crossley [http://www.google.com/patents/US196473 Gas Motor Engine]{{ref-en}}</ref>.

 

 

[[Рудольф Дізель]] у [[1897]] році сконструював перший [[дизельний двигун]] із високим коефіцієнтом корисної дії, на який у 1898 році отримав патент<ref>US608845 Rudolf Diesel [http://www.google.com/patents/US608845 Internal combustion engine]</ref>.