Сиракузи: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Maur (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Maur (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 37:
=== Сиракузи під владою гаморів ===
У [[733 до н. е.|733 році до н. е.]] сікулів з Ортігії вигнали грецькі колоністи — [[коринф]]яни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з [[Аргос]]у. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських [[Геракліди|Гераклідів]]. В районі мису [[Зефіріон]], до колоністів приєдналися ще й [[Мегара|мегаряни]]<ref>[[Страбон]]. Географія, I, 2, 4</ref>. Колонія отримала назву '''Сиракузи'''
Підкорені тубільці були перетворені на громадських рабів — [[кілірії]]в. Нащадки перших колоністів, так звані [[геомори|гамори]], складали у місті панівну верхівку. Лише вони спочатку могли брати участь в [[народні збори|народних зборах]], які в Сиракузах мали назву ''[[ескліт]]'', і обирали [[притан]]а, якого за деякими свідченнями<ref>[[Поллукс]]. Ономастикон, VI, 16</ref> в Сиракузах називали [[басилеєм]]. Найвідомішим сиракузьким басилеєм вважають [[Полліс]]а, який уславився встановленням численних статуй і виведенням особливого сорту солодкого вина. Становище Сиракуз було надзвичайно зручним. Невеликий острів було легше захищати в разі ворожого наступу. А на самому острові була питна вода — завдяки джерелу [[Аретуза (джерело)|Аретуза]]. Родючі ґрунти та приязне ставлення мешканців сусіднього узбережжя сприяли швидкому піднесенню Сиракуз, які вже з [[6 століття до н. е.|VII ст. до н. е.]] почали створювати власні колонії — заснувавши зокрема [[Гелори]] і [[Акри]] ([[664 до н. е.|664 р. до н. е.]]).
Рядок 43 ⟶ 45:
У [[649 до н. е.|649 р. до н. е.]] між двома угрупованнями в середовищі гаморів виник конфлікт — легенда стверджує, що приводом для нього стали ревнощі молодиків з різних родин. Рід [[Мілетіди|Мілетідів]] зазнав поразки і змушений був залишити місто, перебравшись до [[Гімера|Гімери]], заснованої у [[648 до н. е.|648 р. до н. е.]] вихідцями з [[Занкла|Занкли]] і [[Міли|Міл]]<ref>[[Фукідід]], VI, 5, 1</ref>. Сам стан гаморів внаслідок перевороту втратив замкнений характер, а до участі в народних зборах були допущені й інші вільні громадяни. Проте загалом аристократичний устрій міської громаді зберігся. Не дивно, що саме в Сиракузах знайшли притулок [[Сафо]] та її брати, змушені були залишити батьківщину під час гонінь проти родової знаті. Відвідував Сиракузи і [[Аріон]].
Саме в цей час з'явилися нові сиракузькі колонії — [[Касма]] ([[643 до н. е.|643 р. до н. е.]]) і [[Камарина]] ([[598 до н. е.|598 р. до н. е.]]). У [[554 до н. е.|554 р. до н. е.]] камаринці повстали проти своєї метрополії і за це були назавжди виселені з міста<ref>[[Фукідід]], VI, 5</ref>. Сиракузи стали центром великої держави, що охоплювала майже всю південно-східну Сицилію. Символом її могутності стали храм Аполлона, збудований в 70-х роках VI
Зростання чисельності мешканців міста відбувалося насамперед за рахунок переселенців, які не мали громадянських прав. Ці переселенці формували сиракузький демос, що з часом все наполегливіше вимагав доступу до влади. Саме на його підтримку намагався опертися заможний сиракузянин [[Агафокл Епістат|Агафокл]], який домігся посади епістата — керівника будівництва храму Афіни. Згодом його звинуватили в тому, що своїм становищем він скористався для того, щоб скупити найкраще каміння для зведення власного будинку. Агафокл загинув внаслідок нещасного випадку, але суд гаморів засудив його посмертно, запідозривши в намаганні встановити тиранію<ref>[[Діодор Сицилійський]]. Історична бібліотека, VIII, 11</ref>.
Рядок 131 ⟶ 133:
[[Файл:Siracusa, neapolis, catacombe di san giovanni 01.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Катакомби Святого Іоанна в Неаполісі]]
Втративши самостійність, а згодом — і вплив, Сиракузи залишалися столицею [[Сицилія (римська провінція)|римської Сицилії]] та
Християнство в місті поширилося зусиллями [[Святий Павло|Святого Павла]] та [[Святий Марціан|Святого Марціана]], першого єпископа Сиракуз, який зробив їх одним з головних центрів прозелітизму на Заході. В епоху гонінь у Сиракузах виникли численні [[катакомби]], які за розмірами поступаються лише римським. Із заможної сиракузької родини походила відома християнська мучениця — [[Свята Луція|свята Лукія]]. За легендою вона дала обітницю вічного дівування. Розлючений наречений ніби то викрив її належність до християнства і після жахливих катувань вона була обезголовлена — ймовірно, у [[303]] році.
| |||