Користувач:TheLotCarmen/Чернетка: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 60:
Поки Бреттон-Вудська система приходила в дію, європейські країни стикнулися з дефіцитом долара для імпорту товарів з США.<ref name=Fate>{{cite book| last=Mayer| first=Martin| title=The Fate of the Dollar| date=February 1981| publisher=Signet| location=New York| page=4| isbn=978-0451096128}}</ref> У 1948 році Конгрес прийняв «[[План Маршалла]]» — програму економічної допомоги Європі після Другої світової війни. План передбачав надання Європі 12 мільярдів доларів<ref>{{Cite web |url=https://history.state.gov/milestones/1945-1952/marshall-plan |title=Milestones: 1945–1952 - Office of the Historian|website=history.state.gov|access-date=2016-06-06}}</ref> (близько 100 млрд за цінами 2018 року) для імпорту з США продуктів харчування, промислового устаткування, палива, одягу, сировини, тощо. Це допомогло зберегти та відродити європейський економічний потенціал створивши джерела самозабезпечення та можливості для вже самостійного платоспроможного імпорту з США. В підсумку, План Маршалла забезпечив довготривалий позитивний ефект і для американської економіки через збільшення експорту в Європу. Схожа програма допомоги від Сполучених Штатів існувала також для Японії.<ref name=Eichengreen/> Цікаво що перед Планом Маршала існував деструктивний [[План Моргентау]] — програма з деіндустріалізації [[Окупація союзниками Німеччини|окупованої Німеччини]] для недопущення можливого відродження її військового потенціалу у майбутньому.
 
З відновленням повоєнних економік зростала й [[грошова маса]] у світі. У 1959 році кількість доларів що перебувала в обігу у світі перевищувала резерви золота у США (за встановленим Бреттон-Вудською системою курсу в $35 за унцію). Це створило ризики для відтоку золота зі США оскільки все більше країн зверталися за обміном своїх доларів на золото, при продовженні цієї тенденції в перспективі Сполченні Штати взагалі могли вичерпати свої резерви що означало б крах Бреттон-Вудської системи. Для недопущення цього, 1 листопада 1961 року США та 7 європейських країн створили «Лондонський пул золота» ({{lang-en|London Gold Pool}}) у якому США забезпечили 50% резервів, решту - європейські країни. Тобто тоді підтримка стабільних курсів в межах Бреттон-Вудської системи перейшла на забезпечення від мононаціонального американського золотого запасу до міжнародного. Це підтримало систему лише на деякий час. Через збільшення подальшого попиту на золото Лондонський пул золота розпався в березні 1968. Після цього США офіційно визнали політику дворівневого ринку: офіційного — для іноземних урядів за ціною $35 за унцію та приватного, де золото торгувалося за ринковими цінами. Уряд США заявив що припинить продавати золото іноземним урядам які торгують ним на приватному ринку але це все одно створювало великі ризики зловживань для учасників ринку які могли купувати золото за нижчими цінами на урядовому ринку і продавати його за вищими на приватному. Зрештою 15 серпня 1971 року, на тлі певних економіних факторів (зростання інфляції під час [[Війна у В'єтнамі|В'єтнамської війни]], девальвації інших валют, зокрема британського [[Фунт стерлінгів|фунта стерлінгів]]), перзидент [[Річард Ніксон]] видав указ про скасування прив'язки долара США до золота ([[Золотий стандарт|золотого стандарту]]). Ця подія увійшла в історію під назвою «Ніксонівський шок» ({{lang-en|Nixon shock}}). Вона ознаменувала перехід долара та інших провідних валют від фіксованого [[Режим валютного курсу|режиму обмінного курсу]] до плаваючого, тобто ринкового визначення вартості валют — в залежності від їх попиту та пропозиції. У 1976 році нова реальність була затверджена як [[Ямайська валютна система]] яка існує по сьогодні. По суті з 1971 року [[золото]] перейшло з [[Грошова одиниця|грошової одиниці]] в [[товар]] а долари та інші валюти стали [[Фіатні гроші|фіатними грошима]]. Після скасування золотого стандарту, ціни на золото сильно виросли — до майже $200 за унцію у 1975 та $800 у 1980.<ref>[https://fxtop.com/en/gold.php Gold prices] ''fxtop.com''</ref> Після переходу на плаваючий курс, також на тлі зростання інфляції у Великій Британії, долар США остаточно утвердився як основна [[резервна валюта]] світу. Так за даними [[Міжнародний валютний фонд|МВФ]], якщо у 1965 на долар США припадало 72% світових валютних резервів а на [[фунт стерлінгів]], який був на другому місці, 25%, то у 1975 році на долар припадало 84%, на [[Німецька марка|німецьку марку]], яка піднялась на друге місце, 6%, на фунт 3%.<ref>[http://data.imf.org/regular.aspx?key=41175 World Currency Composition of Official Foreign Exchange Reserves] ''[[Міжнародний валютний фонд]]''</ref>
 
 
Протягом десятиліть, американський долар залишався основною резервною валютою у світі. На початку 1990-х, після падіння