Відмінності між версіями «Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 6»

м
виправлення, replaced: ХVІІІ → XVIII за допомогою AWB
м (більше не розпізнається як ізольована)
м (виправлення, replaced: ХVІІІ → XVIII за допомогою AWB)
|e-mail =school.number6@gmail.com
}}
'''Загальноосвітня школа І-ІІІІ–ІІІ ступенів № 6 ім. Житниченка І. В.''' '''(ЗОШ №&nbsp;6)'''&nbsp;— [[навчальний заклад|державний загальноосвітній заклад]], який знаходиться у місті [[Бердичів|Бердичеві]] Житомирської області за адресою: ''[[вул. Житомирська]], 104/2''. Станом на 2018/19 навчальний рік у школі навчаються 342 учні у 16 класах<ref>{{Cite news|url=https://zt.isuo.org/schools/view/id/15615|title=ІСУО}}</ref>. Мова навчання&nbsp;— українська.
 
== Адміністрація ==
 
==Історія школи==
Містечко Бердичів наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття фактично стало одним з найбільших міст України. Після Києва та Одеси Бердичів займав третє місце за кількістю населення (за даними перепису 1897 року в місті проживало 85 тис. чоловік), хоча за статусом залишалось повітовим містечкам Київщини. В цей період рівень розвитку освіти в містечку значно зріс порівняно з ХVІІІXVIII ст. На початку ХІХ ст. вже діяла гімназія, в 1825 р. засновано 4-класне училище, з 1829 по 1845 р.р. діяло парафіяльно-духовне училище, і 1850 р. було відкрито перше, а в 1860 р.&nbsp;— друге єврейське училище 1-го розряду. Для навчання дітей з заможних сімей відкрились кілька гімназій (Капронович, Усаневич), казенна чоловіча гімназія, казенне єврейське двокласне училище (1896 р.), міське комерційне училище (1904-1910 р.р,), а також діяли 3 церковно-парафіяльні, торговельно-професійна школи, ряд приватних шкіл (Литвака, Шварцмана, Бройде, Вальнштейна-Фінкельштейна (жіноча). Для навчання дітей небагатих ремісників євреї відкрили Талмуд-Тору та десять хедерів.
 
Згідно з реформою 1 січня 1864 р. в Російській імперії засновувалися земства&nbsp;— виборні органи місцевого самоврядування. Вони відігравали позитивну роль у піднесенні рівня народу. У земському самоврядуванні брало участь все населення, яке мало земельну власність. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землеволодінь надходили і кошти для різноманітної діяльності земств. У 1912 р. на кошти земської управи на одному з пустирів Бердичева спорудили '''училище'''. Керував будівельними роботами виконроб Астраханцев Олександр Парфенович. У наступному році учні і вчителі училища посадили каштанову алею, яка й зараз прикрашає шкільне подвір'я. Першим директором був Крук Прохор Опанасович, першими вчителями&nbsp;— Сатінсон Марія Давидівна, Бойко Анна Феофілівна, Яшинський В'ячеслав Феофілович, Ящинська Марія Абрамівна. В училищі було 5 класів&nbsp;— три початкових і два середніх, в яких навчалося 150 учнів. Працювало 7 вчителів. Учні носили форму: шинель, костюм сірого кольору, картуз з кокардою, пояс з великою мідною пряжкою. В училищі організовували карнавали, працював драматичний гурток, а хором керував сам директор Крук П. О.
 
Після Жовтневого перевороту земське училище було реорганізоване в трудову '''школу 8-річку'''. В роки хаосу та анархії громадянської війни школа продовжувала працювати, наскільки це було можливим. Через місто проходили армії ворогуючих сторін, мінялись влади, а школа була розташована біля головної дороги, що з'єднувала Житомир з Бердичевом, поряд була залізнична станція. Залишились свідчення старожилів смт. [[Гришківці]], колишніх учнів школи, що пам'ятають перехід дивізії М. Щорса через Бердичів. Загін Овсяникова захопив територію школи і 6 гармат, які розбили денікінський панцерник, що прямував з Козятина на Житомир. Тоді ж в школі розмістився спостережний пункт і лазарет богунців. У липні 1920 р., під час радянсько-польської війни, в приміщенні школи був спостережний пункт 11-ї дивізії Першої кінної армії С. Н. Будьоного, де бував і сам командарм (в радянські часи школа носила його ім'я). Кілька класних кімнат перетворили на кімнати для поранених бійців, а заняття для школярів проходили у будинку на території шкірзаводу. Після уроків учні разом з вчителькою Ящинською М, А. доглядали поранених, влаштовували їм концерти. Начдив Морозов Ф. М. наказав бійцям зняти з трофейного ешелону піаніно і передати школі. Багато років цей інструмент австрійської фірми “Юліус фусті” зберігався в школі. Під час німецької окупації вчитель музики Ґудзь В. С. переховав його в інше місце, Нині ця реліквія зберігається в місцевому краєзнавчому музеї.
 
В 30-ті роки ХХ століття в одному приміщенні були дві школи: українська № 11 та польська № 12. Діти навчались у дві зміни. Школу відвідуввало 500 учнів, працювало понад 25 вчителів на чолі з директором Томашевським Казимиром Йосиповичем, у майбутньому учасником Великої Вітчизняної війни, Героєм Радянського Союзу.