Організація українських націоналістів: відмінності між версіями

Група молодих націоналістів на чолі зі [[Бандера Степан Андрійович|Степаном Бандерою]], яка після [[Польська кампанія 1939|окупації Польщі Німеччиною]] повернулася з тюрем, не визнали малочисельності т.&nbsp;зв. «Великого Збору». У січні 1940 року Мельник та Бандера зустрілися у [[Рим]]і. Бандера домагався від ПУН зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох дискредитованих його членів ([[Барановський Ярослав|Ярослава Барановського]], [[Сеник Омелян|Омеляна Сеника]] та [[Чучман Сидір|Сидора Чучмана]]). Як зазначає американський історик Джон Армстронг, прихильники Бандери стверджували, що Мельнику було запропоновано перенести штаб ОУН в нейтральну країну і налагодити співпрацю із Великобританією та Францією, з метою формування легіону з українців, які перебували у цих державах, для допомоги Фінляндії, яка тоді знаходилась в стані війни з СРСР, але на це Мельник відповів відмовою<ref>Армстронг, 2008, с. 61—62.</ref>. Переговори в Римі не привели до врегулювання розбіжностей. Більш того, підозри в зраді, раніше належали до найближчого оточення Мельника, тепер торкнулися і його самого<ref>Патриляк І. К. Антирадянське збройне повстання ОУН (жовтень 1939 — липень 1941 р.) // Розділ 1. Тактика і стратегія українських націоналістів на початковому етапі Другої світової війни. с. 15-52. В сб. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С. В. Кульчицький (відп.ред.). — К.: Наук. думка, 2005. — 495 с. ISBN 966-00-0440-0</ref>. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Більшість ОУНівців на чолі з [[Бандера Степан Андрійович|Бандерою]] в лютому 1940 року у Кракові утворили «[[Революційний Провід ОУН]]» й обрали собі назву [[ОУНР|ОУН(б)]] (пізніше&nbsp;— [[ОУНР|ОУН(сд)]], [[ОУНР|ОУН(р)]]), а в квітні 1941&nbsp;р. провели [[II-й Великий збір ОУН (б)]].