Українська повстанська армія: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Кочерга (обговорення | внесок)
Кочерга (обговорення | внесок)
Рядок 464:
Спочатку атакам піддавалися польські села і колонії, розташовані на півночі і сході волинських земель. На Великодній тиждень, третю декаду квітня, припав весняний пік нападів. Пізніше хвиля нападів дещо спала. В кінці червня — в липні 1943 року, коли здавалося, що найгірше для поляків вже пройшло, почалася нова хвиля нападів, ще сильніша, ніж квітнева. На відміну від весняних акцій, тепер нападу поширилися і на Захід Волині, в Луцький, Володимирський та інші округи.
 
Як уже згадувалося, в березні 1943 року близько 4-6 тисяч українських поліцейських на Волині залишили службу і тікали в ліси до УПА. Однак дуже швидко німці набрали нову допоміжну поліцію з поляків. Ця поліція стала з особливим завзяттям брати участь у всіх німецьких антиукраїнських акціях, спалених сіл і&nbsp;т.&nbsp;д. У травні 1943 року німці на боротьбу з УПА перекинули з Білорусії на Волинь 202-й батальйон шуцманшафту, в складі якого перебувало 360 осіб. Цей батальйон практично цілком і повністю складався з поляків, він брав участь в боях проти УПА в лісах навколо Костополя та вів каральні акції проти українського населення. Після цього українські націоналісти стали звинувачувати поляків у антиукраїнській діяльності, а свої напади на польські села і колонії характеризувати як відповідні акції. Але коли і ким було прийнято рішення про антипольські «акції»&nbsp;— невідомо. Щодо того, коли і як було прийнято рішення про проведення антипольських акцій, і хто був ініціатором цих дій, думки в історичній науці розходяться. Розходяться думки і в тому, як оцінювати волинський українсько-польський конфлікт&nbsp;— як етнічну чистку або як геноцид<ref>Berkhoff K C. Harvest of despair: Life and death in Ukraine under Nazi rule. Cambridge; London, 2004..</ref>. Польський історик Гжегож Мотика безпосередньо пов'язує початок антипольської акції з втечею волинської української поліції в ліс до бандерівців у березні 1943 року. Він, спираючись на спогади
радянського партизана Антона Бринського, вважає, що українських поліцейських бігти в ліс до бандерівців спонукала радянська провокація, коли за намовою радянських агентів почалися розстріли українських волинських поліцейських німцями. Після цього перед керівництвом ОУН на Волині постало питання: як діяти далі. Відповідь була знайдена шляхом боротьби ОУН на Волині проти всіх ворогів України одночасно, включаючи поляків<ref>Мотика Ґ. Антипольська акцiя ОУН-УПА // Незалежний культурологiчний часопис «Ї». Львiв, 2003. №&nbsp;28. Волинь 1943. Боротьба за землю. С. 35–37.</ref>.