Відмінності між версіями «Дмитро Дедько»

Теорія Білінського з книги "Україна-Русь" про особу Дедька
м (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15))
(Теорія Білінського з книги "Україна-Русь" про особу Дедька)
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. На перший погляд<ref>''Волощук М.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_6/016-voloshchuk.pdf Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І]… — С. 271.</ref>, угорські джерела, зокрема лист до Дедька [[Людовик Угорський|короля Людовика]], свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer.&nbsp;— Budae, 1833.&nbsp;— T. 9, V. 1.&nbsp;— S. 209—210. (''«Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam»'')</ref>. У польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Візантійські джерела визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Дмитра-Любарта<ref>Acta patriarchatus Constantinopolitani, ed. Mikosich, Vindobonae 1860, I, 265 № 119 (лист імператора Іоанна Кантакузена до Дмитра-Любарта у справі підпорядкування Галицької митрополії Київській)</ref>. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
 
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король Людовик Угорський у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє Руське Королівство і Угорське. За версією [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], тлумачення Людовиком свого сюзеренітету пояснюється не стільки тогочасними реаліями, скільки традиційними претензіями угорських монархів на територію Галичини<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн.&nbsp;— Київ, 1993.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 29.</ref>. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині формальним сюзереном вважався Дмитро-Любарт<ref name=":0">Въ Лѣ Sωмθ сольѧнъ бы колоколъ сиї Стому Юрьюпри кнѧзи '''Димитріи''' игумєномъ Євьфимьємъ. А писалъ Скора Ѧковъ</ref>. Олександр Чоловський-Сас стверджував про його добровільний перехід на сторону Казимира ІІІ після смерті хана Узбека<ref>''Czołowski A.'' [https://polona.pl/item/25255165/26/ Wysoki zamek].&nbsp;— Lwów&nbsp;: Towarzystwo Miłośników Przeszłości Lwowa, Drukarnia Ludowa, 1910.&nbsp;— S. 21. {{ref-pl}}</ref>.
 
==== Альтернативна теорія ====
[[Білінський Володимир Броніславович|Володимир Білінський]] у своїй книзі "Україна-Русь" наводить власну теорію, згідно якої Дмитро Дедько є сфальшованим історичним персонажем, а Дмитро, особу якого приховано за боярином Дедьком — це князь Дмитро<ref name=":0" />, молодший син княза [[Юрій Львович|Юрія Львовича]], нащадок короля [[Данило Галицький|Данила Галицького]]<ref>{{Cite book|title="Україна-Русь. Споконвічна земля. Книга перша"|last=Білінський|first=Володимир|year=2018|publisher="Богдан"|location=м. Тернопіль|pages=158 — 168|language=українська|isbn=978-966-10-4233-8}}</ref> та батько князя [[Данило Острозький|Данила Острозького]]. Дмитро посів престол після смерті князя [[Лев Юрійович|Лева ІІ]] та 26 років (з 1323 по 1349 рік) володів [[Львів|Львовом]] та всією [[Галицьке князівство|Галичиною]]<ref name=":1">{{Cite book|title=Україна-Русь. Споконвійна земля. Книга перша|last=Білінський|first=Володимир|year=2018|publisher="Богдан"|location=м. Тернопіль|pages=203|language=|isbn=}}</ref>. Саме князь Дмитро зі своїм сином Данилом у 1340 році обороняли Львів від польського короля [[Казимир III Великий|Казимира]]<ref name=":1" />.
 
Фальсифікація, цензурування та редагування літописних свідчень про князя Дмитра, що виходили друком за часів [[Катерина II|Катерини ІІ]] та пізніше стало можливим в тому числі завдяки діяльності "Комісії для написання записок стародавньої історії, переважно Росії".<ref>{{Cite book|title=Україна-Русь. Споконвічна земля. Книга перша.|last=Білінський|first=Володимир|year=2018|publisher="Богдан"|location=м. Тернопіль|pages=104|language=|isbn=}}</ref>
 
== У літературі ==
37

редагувань