Волосате: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1. #IABot (v2.0beta15)
м виправлення, replaced: ХVІІІ → XVIII (2) за допомогою AWB
Рядок 63:
== Назва ==
 
У ході кампанії перейменування українських назв село в [[1977]]—[[1981]] рр. називалось Розтока ({{lang-pl|Roztoka}}).
 
== Розташування ==
 
Територія [[Українська етнічна територія|входить]] в етнічно-історичні межі, які з прадавніх часів населяли русини-українці.
 
Розташоване в південно—східному куті Польщі, в східній частині польських Бескид у підніжжі гори Тарниця в долині Волосатки, на автошляху № 897, приблизно за 5 км на південний схід від [[Устрики Горішні|Устрик Горішніх]], якого продовженням є туристична стежка на [[Перевал Бескид]], який знаходиться приблизно за 2 км на північ від закарпатського села [[Лубня]].
 
== Сучасність ==
 
У селі є сезонний [[ресторан]] та осередок годівлі [[гуцульський кінь|гуцульських коней]], в якому можна взяти уроки або вийти на прогулянку.
 
В кінці поселення наліво за лінією сторожової будки з платним впуском для туристів є руїни [[цвинтар|цвинтаря]]я, в яких можна упізнати могили похованих, передусім утримувану могилу місцевого священика. Охорона заповідника за відвідання цвинтаря не вимагає плати.
 
== Історія ==
Рядок 86:
«У нас колись давно князі жили. А один князь був з таким довгим волоссям, і кажуть, що то на його честь назвали село Волосатим», – розповідають старожили. Бойківська письменниця так характеризувала населення Волосатого: «Князі з родовими гербами і печатками живуть там, не знаючи грамоти, наче сумні окази природи…»
 
Положення далеко в горах поблизу перевалу Бескид сприяло тому, що в ХVІІ і ХVІІІXVIII ст. Волосате вважалося одним із центрів «бескидництва». Розбійники з угорської сторони йшли через село, щоб далі в глибині Галичини займатися грабунками й розбоями. У часи Хмельниччини селяни з Волосатого разом із селянами з інших бойківських сіл під проводом Федора Факаша з Руського взяли участь у нападі на двір Височанських у Борині коло Турки, де переховувалася шляхта після втечі від козаків.
 
Волосате, на відміну від інших гірських сіл, аж до ХVІІІXVIII ст. належало нащадкам засновника села князя Тимка Кобриновича. Як родині, яка не належала до шляхетської верстви, так довго вдавалося утриматися, лишається загадкою. Як згадують старі люди, поляків у Волосатім не було. Ще одна особливість — спосіб забудови села, відмінний від усіх сусідніх сіл. Тут були хутори по 6–10 хат поруч одна з одною, у яких ґаздували господарі з одного роду. На цьому культурні особливості не закінчувалися. У Волосатому до вибуху ІІ Світової війни зберігалися архаїчні звичаї. Наприклад, чоловіки тут мали подовжене волосся, яке мастили оливою і заплітали у дві коси, а померлого везли на санях, запряжених волами, незважаючи на пору року. Відгодівля волів була найприбутковішим заняттям в цій частині Бескидів, а самі воли були такої якості, що купувати їх приїжджали купці з Західної Європи.
 
Село, яке вважалось архаїчнішим і консервативнішим за інші, ближче до середини ХХ ст. також не оминули зміни. «Молоді люди верталися з праці в Німеччині і на сіножаті вже хотіли будувати нові хати, з коминами. У нас був громадський ліс такий великий, як у жодному другому селі. Як хто хотів будуватися — брав з того ліса дерево, красні ялиці». Село належало до [[Ліський повіт (ІІ Річ Посполита)|Ліського повіту]] [[Львівське воєводство|Львівського воєводства]].
 
За період 1944-1947 рр. українців було примусово виселено в [[СРСР]], а село і церква знищені злочинною комуністичною владою. Мешканців Волосатого зі Ставного на Закарпатті до станції [[Стрий]] радянські органи влади відправили 19 червня 1946 р. — 250 господарств, 1049 осіб, 19 коней, 522 корови, 38 кіз та овець, 90 возів. Колону супроводжував солтис Лука Войтко. Територія села віддана Польщі. Від Волосатого залишилися тільки підмурівок церкви, цвинтар з кільканадцятьма надгробками і чотири придорожні хрести.
 
 
=== Церква Св. Великомученика Димитрія ===
Рядок 117 ⟶ 116:
* Biesczady. Przewodnik. Rewasz, Pruszkow, 2012, с. 390-392. (ISBN 978-83-62460-21-2)
 
{{Poland-geo-stub}}
{{Гміна Літовищі}}
 
 
{{Poland-geo-stub}}
 
[[Категорія:Лемківщина]]