|
==с==
Саме в серіалізмі відбувся остаточний розрив з традиційним музичним формотворенням. Серіалізм - культ структур, структурне програмування, а в минулому над цікавим технічним завданням часто височіла художня ціль (поліфонія Баха, етюди романтиків).
Щоб виправдати свій раціоналізм, прихильники серіалізму вказували на поступову, протягом столітть, деградацію засобів виразовості і іх організацію (чим більше музика наближалася до життя, безпосередніше передавала його колізії, тим швидше йшов цей процес, тобто почуття руйнували дисципліну).
Однак класичні творіння останніх двох століть свідчать про протилежне. Класичність [[Бетховен|Бетховена]], [[Фридерик Шопен|Шопена]], [[Роберт Шуман|Шумана]], [[Чайковський Петро Ілліч|Чайковського]], [[Клод Дебюссі|Дебюссі]], [[Сергій Прокоф'єв|Прокоф'єва]] полягає саме в тому, що широкий життєвий матеріал вони подали в бездоганно організованих [[музична форма|музичних формах]].
Чи можна, наприклад, в якійсь симфонії Чайковського знайти випадково обрану ритмічну деталь, немотивований вибір тембру, або динамічного відтінку. Звичайно, ні. Але у класиків детермінованість (порядок, організація) [[композиція музична|композиції]] виходять з її образного змісту. Серіальна техніка, навпаки, нав'язує композиції довільно вибрані схеми без образного змісту.
*Музична енциклопедія М.,1981р.
*Штокхаузен К. "ритмічні каданси у Моцарта" у зб. "Українське музикознавство" вип.10
|
