Битва за Львів (1918): відмінності між версіями

{{main|Листопадовий чин}}

Українське керівництво передбачало можливість використати для зайняття Львова та головних міст Галичини ті військові австро-угорські формування, котрі складалися переважно з українців, у цьому керувалися нормативами гинучої Австро-Угорщини про передачу влади на певних територіях оголошеним там державних формуваннях.

 

[[Листопадовий чин]] почався близько 4 години [[1 листопада]]. До 7 години ранку українці, не втративши жодного стрільця, зайняли урядові будинки — [[Галицький сейм|Галицького крайового сейму]] та магістрату, і стратегічні пункти міста — [[Залізничний вокзал (Львів)|вокзал]], пошту, летовище, [[Цитадель (Львів)|цитадель]], в'язниці, декілька військових складів та інтернували коменданта Львова Пфаффера. В цьому складі — вояки запасного батальйону 15-го піхотного полку 500, 19-го полку — 400, 30-го батальйону польових стрільців — 90, батальйону 41-го піхотного полку — 350 та менших охоронних й допомогових відділів — загалом до 1500 стрільців та старшин. Львівський поліційний директор Рейнландер затриманий під домашнім арештом, його повноваження посів [[Баран Степан Іванович|Степан Баран]]. Того ж дня відбулася формальна передача влади УНРаді — від імені Австро-Угорщини — заступник цісарського намісника генерала К.Гуйна, українець В.Децикевич — згідно з цісарським маніфестом від [[16 жовтня]] 1918, від УНРади — [[Голубович Сидір Тимофійович|С.Голубович]], [[Левицький Кость|К.Левицький]], [[Цегельський Лонгин|Л.Цегельський]].