Історія Лесото: відмінності між версіями

До появи на території Лесото племен банту тут мешкали нечисленні кочові племена [[сан|санів]] ([[бушмени|бушменів]]) і [[Койкоїни|койкоїнів]] ([[готтентоти|готтентотів]]). У 17 ст. під тиском банту, котрі рухались з півночі, сани були витіснені в пустельні райони [[Калахарі]] та високогірні райони сучасної Лесото, койкоїни переселились на південь і південний захід. Предки сучасного населення Лесото - [[суто]] і [[нгуні]] розселились на території від [[Драконові гори|Драконових гір]] до пустелі [[Калахарі]]. [[Нгуні]] осіли на узбережжі [[Натал|Натала]], а племена південних суто в кінці 17 ст. зайняли долину р.[[Каледон (річка)|Каледон]] і передгір'я Малуті. Суто були розділені на багато різних дрібних племен, їх основним заняттям було [[скотарство]]. На початку 19 ст., коли у [[нгуні]] вивищився рід [[зулу]], бойові загони якого здійснювали спустошливі рейди по долині Каледону, вождь квена (одного з племен суто) [[Мошвешве I]] у [[1823]] р. привів свій народ на гору Таба-Мосіу, перетворивши її на неприступну фортецю. Мошвешве I (Мошеш I) об'єднав під своєю владою розрізнені бантумовні племена, що відійшли в гори під натиском зулу.