Історія Дніпропетровської області: відмінності між версіями

== Козаччина ==

 

[[Файл:Sichi.jpg|thumb|350px|Карта Запорозьких Січей у 1552–1775 роках]]

Центром українського козацтва стала [[Запорізька Січ]], заснована в 40-х роках XVI сторіччя на території сучасної Дніпропетровщини, на острові [[Томаківка (острів)|Томаківка]] (на території [[Марганець (місто)|Марганцю]]). Після зруйнування татарами в 1593 році Січі на Томаківці запорожці перенесли свій центр на інший острів&nbsp;— [[Базавлук (острів)|Базавлук]], приблизно за 30&nbsp;км на південний захід від Томаківки. Близько 1638 року на [[Микитин Ріг|Микитиному Розі]], де розташований сучасний [[Нікополь]], була заснована нова, [[Микитинська Січ]], що проіснувала до 1652 року<ref>Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький. Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу, ч. 2. СПб., 1888, с. 37, 39.</ref>. У середині XVII сторіччя на північний захід від Микитинської виникла [[Чортомлицька Січ]] (так звана Стара) біля сучасного села [[Капулівка|Капулівки]], що біля Нікополя. Чортомлицька Січ була вдало розташована у військовому відношенні: її природними укріпленнями були річки [[Чортомлик (річка)|Чортомлик]], [[Підпільна]] і [[Скарбна]]. Одним боком Січ виходила в поле, де був насипаний земляний вал висотою до 13 метрів, на якому вкопували захисні палі, будувалася оборонна вежа. Перед вежею за ровом знаходилися земляні укріплення з отворами для гармат.

Протягом усієї своєї історії (XV–XVIII&nbsp;ст.) Запорізьке, як і донське, козацтво відігравало визначну роль у боротьбі проти татаро-турецької експансії. Перші звістки про успішне відбиття козаками татарських набігів на півдні України містяться в хроніках М. Більського і А. Гваньїні (близько 1489 і 1516 роки)<ref>М. Bielski. Kronika, t. II (ks. IV, V). Sanok, 1856, s. 882, 884; A. Gwagnina. Kronika Sarmacyej Europskiej. Kraków, 1611, ks. III, cz. 3. Про kozakach Nizowych, c. 31, 32.</ref>. На початку 40-х років XVI сторіччя козаки почали споруджувати біля річки Орелі (ліва притока Дніпра) зміцнення проти татар<ref>Архів Юго-Западной России, ч. 7, т. 2. К., 1890, №&nbsp;17, с. 372.</ref>. Незабаром, у 1545 році, біля річки Самари вони розгромили татарські війська [[Емін-Гірей|Емін-Гірея]], що намагалися переправитися через Дніпро<ref>Книга Посольська Метрики Великого князівства Литовського, т. 1. М., 1843, с. 21-23.</ref>. Ведучи боротьбу проти чужоземних загарбників і гнобителів, козаки проявляли масовий героїзм, відвагу і мужність. Спускаючись на своїх легких човнах-[[Чайка (човен)|чайках]] вниз по Дніпру, вони нападали на турецькі фортеці, роззброювали їх гарнізони, звільняли невільників. Такі успішні походи були здійснені в 1538 і 1541 роках на [[Очаків]], в 1589 році на [[Козлів]], в 1604 році на [[Варна|Варну]]<ref>В.&nbsp;А.&nbsp;Голобуцький. Запорізьке козацтво. К., 1957, с. 168–169.</ref>.

 

 

Господарськими заняттями козацтва в цей період були рибна ловля, полювання, скотарство, бджільництво. Частина козаків займалася різними ремеслами. З самого початку свого існування козацтво складалося з двох соціальних груп&nbsp;— бідноти («сіроми», «сірома», «голоти»), котра становила більшість запорізьких козаків, і заможної частини&nbsp;— козацької старшини, поступово захоплювала у свої руки адміністративні та військові пости і нещадно експлуатувати «голоту». Посол австрійського імператора до запорозьких козаків [[Еріх Лясота]] в своєму щоденнику в 1594 році виділяв, з одного боку, «старшин», заможніших козаків, серед яких були «мисливці або власники човнів», з іншого&nbsp;— «багато людей бідних», яких називали «черню», «простим народом». Він був очевидцем, як при вирішенні важливих питань козаки поділялися на два кола («кола»): старшинський і складається з «черні», між якими відбувалися гострі конфлікти<ref>Мемуари пов'язані з історією Південної Русі, в. 1. К., 1890, с. 171, 172.</ref>. Тут не знали [[кріпацтво|кріпацтва]], тому на ці землі не припинявся приплив утікачів з різних областей України й Білорусі.

 

Козацтво відігравало ключову роль в [[Хмельниччина|україно-польській війні]]. Богдан Хмельницький саме в Микитинській Січі у січні 1648 року був обраний гетьманом Війська Запорізького. Після завершення війни 1648–1654&nbsp;рр. Запорізька Січ (в той час нею була Чортомлицька Січ) продовжувала бути адміністративно-військовим центром усього Запоріжжя. В травні 1709 року царський уряд Російської імперії зруйнував Січ, використавши як привід те, що частина козаків під керівництвом гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] і кошового отамана Гордієнка воювала проти Петра І у [[Велика Північна війна|Північній війні]].

1734 року за умовами [[Лубенський договір|Лубенського договору]] козакам було дозволено заснувати [[Нова Січ (центр козацтва)|Нову Січ]]. Вона розташовувалася на річці Підпільній на території теперішнього села [[Покровське (Нікопольський район)|Покровське]]. Територія, яка підпорядковувалась Новій Січі у адміністративно-територіальному відношенні поділялася на [[паланка|паланки]]. Сучасну територію області в основному займали [[Кодацька паланка|Кодацька]] і [[Самарська паланка|Самарська]] паланки.