Відкрити головне меню

Зміни

правопис, стиль
Коли наступний президент парламенту Моля подав у відставку, а канцлер Ламоньйон відправився у заслання, король призначив віце-канцлером і зберігачем печаток старого Рене Шарля де Мопу. Втім батькові на той час було 75 років, тому він потребував помічника, яким, природно, обрав власного сина. 12 жовтня 1763 року Рене Нікола де Мопу став першим президентом парламенту Парижа. 14 вересня 1768 року [[Гійом де Ламоньйон]], канцлер Франції, подав у відставку, а на його місце відразу призначили старого Шарля де Мопу. Однак він пробув на посаді лише один день і негайно вийшов на пенсію, щоби пожиттєво зберегти за собою почесний титул канцлера. Батька на посаді заступив син. Таким чином 16 вересня 1768 року Рене Нікола де Мопу став канцлером Франції. Попри те, що посади канцлера і зберігача печаток до того були розділені, заради Рене Нікола їх об'єднали і вже 18 вересня 1768 року Рене обійняв і посаду зберігача печаток також<ref name=ЕСБЕ></ref>.
 
ВУ цей період він був союзником королівського фаворита, міністра закордонних справ [[Етьєн Франсуа Шуазель|Шуазеля]], однак коли той впав у немилість, де Мопу негайно зрадив товариша і перейшов на бік його супротивника герцога [[Еммануель Арман де Віньєро дю Плессі|д'Егільйона]] і королівської коханки [[Мадам дю Баррі|дю Баррі]], з якою до того ворогував. Наслідком протистояння між королівською і парламентською гілками влади став арешт усіх опозиційних парламентарів, який відбувся 20 січня 1771 року<ref name=ЕСБЕ></ref>. Коли арештантів відправили у заслання, де Мопу вдався до наступного кроку&nbsp;— неоднозначної парламентської реформи. При цьому він фактично розділив єдиний парламент Парижа на шість виборчих округів, кожен з яких мав свою вищу раду і суверенну [[Юрисдикція|юрисдикцію]]. Шляхта і колишня магістратура активно протистояли цим нововеденнямнововведенням, збурення охопило всю країну. Тоді канцлер вигнав з парламенту усіхвсіх супротивників, а з залишків утворив так званий парламент Мопу. Це виборче зібрання було предметом постійних глузувань і презирства. Зрештою 24 серпня 1774 року [[Людовик XVI]], змушений дослухатися до народних настроїв, за порадою міністра [[Жан-Фредерік Феліппо де Морепа|Морепа]] звільнив Рене Нікола де Мопу з посади зберігача печаток, чому сприяла і особиста неприязнь монарха, який вважав де Мопу зарозумілим. Однак посаду канцлера той полишити не погодився. Після цього де Мопу був вигнаний і переїхав до своїх маєтків у [[Нормандія|Нормандії]]<ref name=ЕСБЕ></ref>.
 
== Джерела ==