Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків): відмінності між версіями

Місто Харків як [[столиця]] України (з грудня [[1919]] до червня [[1934]]) просто обов'язково повинно було мати пам'ятник Тарасу Шевченку. Саме тому [[2 червня]] [[1929]] Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам'ятника. У [[1930]] оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Таких конкурсів протягом [[1930]]-[[1933]] загалом було три. Взагалі проблематика цих конкурсів у [[Радянська література|радянській літературі]] або не висвітлюється взагалі, або виключно однобоко&nbsp;— вже з акцентом на участь у них зрештою переможців Манізера й Лангбарда, однак насправді є доволі цікавою й у дечому навіть трагічною. Організація і проведення конкурсів проектів і саме́ спорудження пам'ятника Шевченку в Харкові фактично наклалося з такими ж процесами щодо монумента в [[Канів|Каневі]], тобто фактично питанням облаштування могили Кобзаря. Про цю «конкуренцію» конкурсів і встановлення двох, безперечно, необхідних монументів, існують протилежно різні точки зору. Так, подеколи стверджуться, що тодішній нарком освіти ([[1927]]–[[1933]]), провідник [[Українізація|українізації]] [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], [[Сталінські репресії|репресований]] у [[1933]], фактично чинив перепони на шляху встановлення харківського пам'ятника, водночас інші джерела наполягають на тому, що насправді Скрипник обстоював саме облаштування могили Кобзаря, адже ще в [[1926]] створений Комітет для вирішення цього питання, а монумент на могилі Тараса Шевченка, до речі авторства все того ж Манізера, з'явиться аж одночасно з [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|київським пам'ятником]] (знову ж таки Манізеровим) у «ювілейний» (125-річчя від народження) [[1939]]-й рік, тоді як творіння Манізера в Харкові постало на 4 роки раніше. Конкурс [[1933]] року (під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомору]] і вже за нового наркома освіти [[Затонський Володимир Петрович|В.&nbsp;П.&nbsp;Затонського]]) був спільним, тобто визначалися одночасно найкращі проекти пам'ятника і для Харкова, і для Канева. [[22 вересня]] [[1933]] відкрилась виставка проектів, на якій було представлено 30 робіт провідних майстрів того часу&nbsp;— [[Кричевський Федір Григорович|Ф. Кричевського]], [[Меркуров Сергій Дмитрович|С. Меркурова]], М. Манізера, [[Кавалерідзе Іван Петрович|І. Кавалерідзе]], [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицького]] тощо. Якраз ще однією вразливою і суперечливою темою лишається власне визначення переможців конкурсу, тому ще серед найкращих за результатами вересневої виставки фігурував і спільний проект українського митця Федора Кричевського та російського скульптора Сергія Меркурова, а вже на додатковому, листопадовому, огляді, де розглядались доопрацьовані проекти, переможцем було визнано роботу Матвія Манізера<ref>[http://www.scribd.com/doc/13741378/Svoboda200641 З історії пам'ятника Т. Шевченкові на Чернечій горі] // газ. «Свобода», №&nbsp;41 за [[13 жовтня]] [[2006]], стор. 20, 21, 25 // за матеріалами книги Валентини Рубан-Кравченко «Василь Кричевський»</ref>.

 

 

[[Файл:За мить до відкриття пам'ятника Т.Г. Шевченку в Харкові 24 березня 1935 року.jpg|міні|300пкс|За мить до відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Харкові, [[24 березня]] [[1935]]]]