Відмінності між версіями «Щоголів Яків Іванович»

м
нема опису редагування
м (Viiictorrr перейменував сторінку з Щоголев Яків Іванович на Щоголів Яків Іванович поверх перенаправлення: джерела переважають з таким написанням)
м
Мітка: редагування коду 2017
{{Письменник
| bgcolour
| Ім'я = ЩоголевЩоголів Яків Іванович
| Оригінал імені =
| Фото = Щоголів Я.jpg
{{Othernames|Щоголев}}
 
'''Я́ків Іванович Що́голевЩо́голів''', також ''Щоглів'', ''Щоголев'' ({{ДН|5|11|1824|24|10}}, [[Охтирка]] — {{ДС|8|6|1898|27|5}}) — український [[поет]], представник [[Український романтизм|українського романтизму]]. Твори поета після його смерті неодноразово видавали за підписом ''Щоголів'', хоча він категорично забороняв це.
 
== Біографія ==
Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив [[Харківський національний університет імені Василя Каразіна|Харківський університет]] (1848) і працював у різних установах канцеляристом. Друкуватися почав з [[1840]] року в «Литературной газете», «Отечественных записках», [[альманах|альманасі]] «Молодик». Далі поетична творчість Щоголева тривала зі значними перервами. У 1883 році вийшла збірка поезій «Ворскло», у 1898 — «Слобожанщина». Головним джерелом творчого [[натхнення]] автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор («Неволя», «Могила» та ін.).
 
Яків ЩоголевЩоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука).
 
У віршах ЩоголевЩоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.
 
Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що ЩоголевЩоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків ЩоголевЩоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, які мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, поет почав знову писати. Ці нові поезії з'явилися в Кулішевій «[[Хата (альманах)|Хаті]]» (1860). Крім того, він користувався підтримкою ректора Харківського університету П. Гулака -Артемовського, встановив зв'язки з поетами - романтиками М. Петренком, А. Чужбинським, з діячами Харківської "громади" -
 
В. Гнилосировим, О. Потебнею, А. Шимановим, дружив з композитором М. Лисенком.
 
Після закінчення університету Яків ЩоголевЩоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.
 
У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла збірка «Слобожанщина».
 
Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато віршів, у яких поет опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») ЩоголевЩоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.
 
У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.
||video4=[https://www.youtube.com/watch?v=_os-NAuP_Rc Іван Лузан (Сонцесвіт)_Косарі (2 бер. 2010 р.)]
}}
ЩоголевЩоголів був одним з представників Харківської школи [[романтизм|романтиків]], і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого [[Україна|України]], насамперед [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]] й [[козак|козаччини]] («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика ЩоголеваЩоголіва перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій присвячена образам української природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі [[вірш]]і Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»). Посмертні видання творів Щоголева: «Твори. Повний збірник» (X. [[1919]]), «Поезії» (К. [[1926]]), «Твори», І — II ([[1930]]), «Поезії» (К. [[1958]]), «Твори» (К. [[1961]]).
 
== Література для дітей ==
Яків ЩоголевЩоголів написав для дітей багато поетичних творів. Найперший вірш, який варто згадати – це «Осінь». Тут йдеться не тільки про пору року, а й у підтексті про осінній період людського життя. ЩоголевЩоголів наголошує на тому, що людське життя не має таких чітких циклів, воно може зупинитися будь-якої хвилини. Не менш популярними були і є вірші, в яких поет малює українську природу. «Завірюха», «Листопад», «Степ» – це справжні перлини пейзажної лірики. У своїх пейзажних поезіях Яків ЩоголевЩоголів зумів засобами слова передати звукові, кольорові, дотикові відчуття, виступив знавцем та любителем рідної української природи, із глибокою повагою та зачаруванням постають у його поезіях образи рослин, птахів та звірів. Природу Я. ЩоголевЩоголів називає цікавою книгою, з неї багато дечого можна навчитись і дорослому, і дитині. Промовистий такий факт з його життя. Продавши через
економічну скруту власний будинок у Харкові, не тільки не сумує, а навпаки, радіє, що тепер зможе бути ближче до природи.<p>Яскравим прикладом лірики для дитячої категорії можна згадати вірш «Тестамент» (Заповіт), в якому автор звертається до дітей із закликами: ''«Вчіться, діти: мудра книжка / Скаже вам'' чогось багато / З того, що колись другими І посіяно, й пожато.»; «Йдіть на гори, тихий берег, / В гай, зеленую діброву / Там ви вчуєте щось друге, Інші річі, іншу мову.»; «Перед Сильним не згинайтесь;/ Хто ж на землю впав без сили, Щоб того нагодували, Щоб того ви напоїли!»''.''</p><p>Письменник в цьому вірші намагається виховувати дітей, які любили б книжки, любили б рідну країну, можна сказати, що цей вірш – своєрідний заповіт формування людських якостей. </p><p>Добре знаючи психологію і запити дітей, він пише ряд майстерних поезій про їхнє життя, таких, як «Вівчарик», «Чередничка», «Півень, «Захистя». У характеристиці персонажів поезій «Вівчарик» і «Чередничка» визначальним постає переживання ними свого сирітства. Відмінним є спосіб розкриття: опис зовнішніх проявів внутрішнього стану хлопчика, який спостерігає за лебідкою з пташенятами, –  у першому випадку, монолог скарга дівчинки-сирітки – у другому. Не може не зачепити трагічні історії діток, які залишилися одні у всьому світі.</p>Таким чином, усі його поезії наповнені великою любов’ю до рідного краю, вони поширюють кругозір, навчають любити природу, свою батьківщину, чаруватися красою рідної пісні і мови.
 
=== Література ===
{{Вікіпосилання
|Тема = Яків ЩоголевЩоголів
|Портал =
|Портал-зображення =
|Вікісловник =
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати = ЩоголевЩоголів Яків Іванович
|Вікіджерела = ЩоголевЩоголів Яків Іванович
|Віківиди =
|Вікіновини =