Боровикове: відмінності між версіями

На початок XX століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік.

 

 

У квітні 1923 р. Боровиків хутір ввійшов до складу новоутвореного [[Вільшанський район (Черкаська область)|Вільшанського району]]. В [[1924]] р. була утворена Боровиківська сільська рада, до якої, окрім самого Боровикового, увійшли також Юрків хутір та хутір Лізки, першим головою сільської ради було обрано К. П. Боровика. До того часу хутір належав до [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівської]] [[Сільська рада|сільської ради]]. Станом на 1926 рік на території Боровиківської сільського ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 особа, в самому ж Боровиковому — 161 двір та 817 осіб.

З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 р. в селі був організований колгосп «Нове життя» (голови колгоспу: 1929—1931 рр. — Я. С. Яковина, 1932—1933 рр. — Демич Федота), який об'єднав в собі майже всі селянські господарства Боровикового, Юркового та Лізок. В [[1929]] р. в селі була впроваджена система спільного обробітку землі.

 

 

Село постраждало внаслідок [[Голодомор в Україні 1932—1933|геноциду]] українського народу, проведеного [[Окупація|окупаційним]] урядом СССР 1923—1933 та [[Голодомор в Україні 1946—1947|1946–1947]] роках. Під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомору 1932—1933 років]] в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було [[репресії|репресовано]] 12 осіб, з них до [[розстріл]]у засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні [[1991]] року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року».