Почапки: відмінності між версіями

Переважно висотна, колись щедро заліснена околиця Почапок при­ховуєприховує сліди залюднення з доби ранньої бронзи, що підтверджують ви­явивияви старовинних осередків ливарного, гончарного, смолокурного про­мислупромислу, принагідні знахідки крем'яних, металічних наконечників до стріл, списів, рештки побутових прикрас, обсічних мечів, кольчуг, молотів, могильних реліквій, контури старовинних людських криївок.

Першу звістку про село Почапки вдалося виявити в грамоті від ''5 серпня 1478 року,'' де Ванько Джусич засвідчує поділ спадкового дідівського майна з братаничем Олехном Джусою. Там серед іншого читаємо: "А пану Олехну на його пай припало: Бочаниця, і Тесів, і Сіяний Гай [Сіянці], і Садки, і Ляхів [Кутянка], і Новгородчичі, і Волотковичі, і ''Почапці'' ["Почапци"] та все, що до цих сіл належить". Опис актів Київського центрального архіву на основі документа 1570 року ''«в Почапкє»'' ["в ПочапкҌ"] фінсує майнові претензії селян до поміщицьких землевласників. Польський географічний словник 1902 року, згідно судового акту 1583 року, документує «Почепкі» ["Роczерkі"] як такі, що мали 59 дворів, 207 мешканців, 2 ставки, смоло­курнюсмолокурню, осередок заготовки будівельного лісу.

На початку 1651 року в ''«Почапках'' близ речки Татарки» розвідувальний загін козацького війська мав сутичку з ватагою польської шляхти, котра після бою заз­налазазнала тут великих втрат. Статистичні дані за 1891 рік свідчать, що «село ''Почепки'' волости Сеянецкой» мало 79 дворів, 710 мешканців, корчму, ставок, деревообробну майстерню, знамениту на всю околицю куз­нюкузню, круподерню. Довідник 1947 року реєструє «Почапки» як село «По папської» сільради, що десь з 1959—1961 років переходить в адміністра­тивнеадміністративне підпорядкування суміжного Милятина, а з 1991 року знову має свою управу, тобто власну сільську Раду.

Діюча назва Почапки, як і найдавніші документовані «Почапці», на­лежатьналежать до множинних утворень, котрі переважно символізували наймен­нянаймення людей. На цій підставі можна в ній теж вбачати особове ім'я, прізвись­копрізвисько чи прізвище Почапко, де кінцеве «ко» є, очевидно, виразником поняття «син Почапа», а само ж «Почап» («Почеп») документується з кінця XV століття: «А при том был и боярин Вадим Михайлович Почеп» (1496 рік).

За походженням воно ще загадкове. Найбільш ймовірно вбачати в ньому однозвучне ім'я людини, витворене з давньоруських двокомпонентних осо­бовихособових наймень зразка Почануть (Поча-путь), де «Поча» від дієслова по­чинатипочинати (почати) «приступати до певної дії», «засновувати, закладати щось», «набирати віку», а в комплексі з путь «шлях» могло виражати побажання народженому: «Нехай початкує новий життєвий шлях!»

У документовано­мудокументованому «Почепки» його «е» після ствердіння «ч» закономірно перейшло в «а», крім того, колишні «Почепци» («Почапци») мають ще правомірне «ц», витворене внаслідок видозміни «к» перед кінцевим «і» («й») із-за так званого пом'якшення приголосних.

Виходить безсумнівне: Почапки — це назва, де значення «оселя, кот­ру заснували, фундували, привласнили люди з прізвиськом, прізвищем чи іменем Почапко (Почепко)», розвиток якого є ще загадковим І ви­магаєвимагає нових фактажів.

За легендою, в околиці теперішніх Почапок славилась колись пре­гарнапрегарна лісова галявина з джерельцями цілющої води. Про це знали меш­канцімешканці близьких і далеких населених пунктів, численні мандрівники. І вістка ця до­летіладолетіла до знедоленого важкими недугами славетного будівничого Почапка, котрий прибув сюди з підручними, возвів курінь і почав ліку­ватисьлікуватись. Пробіг час — і лицар споруд, твердо ставши на ноги, безмежно зрадів та, наче в дар подяки, вирішив осісти тут на все життя. А коли неподалік галявини зросло сільце, його урочисто назвали за іменем рідні першого поселенця — Почапки.

* '''''Глибока долина''''' — поле на схилах просторої долини з пе­ресохлимпересохлим озерцем;

* '''''Почапки''''' — перша (початкова) вули­цявулиця, яка ніби породила назву цього села;

* '''''Рутка''''' — культивовані ґрунти в око­лиціоколиці долини з колишнім озерцем, джерельцем, де, кажуть, росла запашна лікувальна «рутка», а за іншим міркуванням, — так колись називали кри­ничкукриничку з рудим кольором води:

* '''''Татарка''''' — місце­вамісцева назва річки Сороки, при березі якої росла «татарка» («татарник») — бур'ян з колючим листям і стеблом та червоно-бузковим суцвіттям, а за легендою, — тут у бою загинуло багато татар;

* '''''Теремище''''' — хутір, на­званийназваний за однозвучним словом у значенні «місце, де були тереми», тоб­тотобто гарні будинки заможних людей, а за переказами — тут масово про­цвітавпроцвітав «теремок» («кульбаба»);

* '''''Чисте болото''''' — ліс на місці колишньо­гоколишнього «чистого» озера серед боліт;

В Україні Почапки одинокі, хоч існують нечисленні споріднені, близькозвучні найменування населених пунктів, як Початі, Почапинці, Почапці, Поче­пиПочепи.