Пісні Мальдорора: відмінності між версіями

 

Іноді вшівокудрий Мальдорор раптом завмирає і насторожено вдивляється в небесний бірюзовий полог — глузливе улюлюкання якоїсь невидимої примари здається йому десь поруч. Він здригається, він хапається за голову, бо то глас його совісті. Мальдорор: «Я, той самий Мальдорор, хто одного разу, в достопам'ятний для Творця день, скинув небесні аннали, осквернені мерзенно брехнею про мниме Його всесилля та безсмертя; хто впився йому в пахви своїми щупальцями на чотирьохстах присосках, так що він зайшовся страшним криком. Я пильно стежу за ним. І нехай не посилає на землю совість з її тортурами. Я навчив людей, як легко справлятися з нею. Можливо, вони ще не встигли досягти успіху в цьому мистецтві, але для мене, як тобі повинно бути відомо, совість — не більш велика перешкода, ніж солома, якою грає вітер. Така ж дрібниця».

 

{{ac}}