Ервін Роммель: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація |
м вікіфікація |
||
Рядок 275:
<blockquote>''«Гітлер зробив мене фельдмаршалом,'' — писав він у той вечір дружині. — ''Але я замість цього волів би ще одну дивізію»''.</blockquote>
Незважаючи на гостру нестачу найнеобхіднішого для продовження подальшого наступу вглиб Єгипту та значні втрати в особовому складі та техніці в [[Операція «Тезей»|боях під Ель-Газалою]] та [[Тобрук]]ом, Роммель вирішив продовжити рух на [[Мерса-Матрух]]. Він також хотів випередити британців, доки вони не створили нові [[
Після [[Операція «Тезей»|битви під Ель-Газала]] в армії Роммеля залишалося в строю лише близько 100 справних танків, але він, тим не менш, вирішив продовжувати [[наступ]], щоб остаточно завершити знищення 8-ї англійської армії. Роммель стрімко перетнув єгипетсько-лівійський кордон, і ні на хвилину не припиняв переслідування знекровлених залишків 8-ї армії британців, котрі стрімко відкочувалися на схід. Рішення Роммеля про наступ в значній мірі базувалася на даних розвідки: італійські шпигуни змогли викрасти дипломатичні коди американського посольства в Каїрі, що дозволило їм читати доповіді військового атташе, які доповідали про дуже значні втрати британців<ref name="RommelReconsidered">Rommel Reconsidered. Edited by Ian F. Beckett. Stackpole Books, 2014. ISBN 978-0-8117-1462-4 </ref>. [[Німці]] без особливих зусиль захопили [[Мерса-Матрух]], Фука і Ель-Даба разом з їх численними армійськими складами, аеродромами та комунікаційними спорудами. Привид катастрофи, що насувається, замаячив перед англійцями: незаперечна перемога Роммеля в мить ока витіснила Велику Британію з західного та центрального [[Середземномор'я]]<ref name="Лутц, 105">Лутц стор.105</ref>.
Рядок 292:
У тупиковій ситуації, що утворилася, Роммель знову розраховував перейти в [[наступ]] перш, ніж величезна кількість поповнення та матеріалів прибуде на допомогу [[8-ма армія (Велика Британія)|британській 8-й армії]]. Він чітко усвідомлював, що його становище з [[Тилове забезпечення|тиловим постачанням]] було вкрай загрозливе, союзна [[авіація]] безжально атакувала усі [[Конвой суден|конвої]] з вантажами, що прямували до військ німецького фельдмаршала в порти [[Тобрук]]а, [[Бардія (місто)|Бардія]] і [[Мерса-Матрух]]. Тому більшість з запасів вивантажувалася в [[Бенгазі]] та [[Триполі]], на відстані сотень кілометрів від тих, хто мав потребу. Розуміючи, що час працює не на нього, Роммель здійснив нову спробу прорватися до річки [[Ніл]], цього разу через [[гірський хребет]] ''Алам Ель-Хальфа''. В цей період склався такий баланс сил: [[британська армія]] мала близько 700 [[Боєготовність|готових до бою]] танків проти 259 пошарпаних у боях машин Роммеля, [[Королівські військово-повітряні сили Великої Британії|Королівські ВПС]] повністю витіснили з неба літаки [[Люфтваффе]]<ref name="Hart, 286">Hart стор.286</ref>, запаси ж [[провіант]]у та боєприпасів мали співвідношення як 38:1 (500 000 тонн у союзників проти 13 000 у [[країни Осі|країн Осі]])!
Тим часом, [[британці]] плануючи новий наступ, змінили командувача британськими військами на Середньому Сході [[Клод Окінлек|К.Окінлека]] на [[Генерал (Велика Британія)|генерала]] [[Александер Гаролд Руперт Леофрік Джордж I|Г. Александера]], командувачем 8-ї армії був призначений [[Бернард Монтгомері]]. Війська отримали постійний потік поставок і змогли реорганізувати свої сили. Наприкінці серпня вони отримали великий конвой на більше ніж 100 000 тонн вантажів, і Роммель, дізнавшись про це, відчував, що час його перемог минає. Оцінивши обстановку, [[генерал-фельдмаршал]] вирішив завдати удару найкращими своїми формуваннями і прорвати південний [[фланг]] ворожих позицій поблизу Ель-Аламейна. Усвідомлюючи ймовірність такого розвитку подій, британське командування влаштувало посилений [[Рубіж оборони|оборонний рубіж]] південніше оборонних смуг навколо Ель-Аламейну по лінії хребта ''Алам Ель-Хальфа''. Принаймні, удар противника з півдня міг бути відбитий, спираючись на ці [[Опорний пункт (військова справа)|опорні позиції]].
[[30 серпня]] [[1942]] Роммель розпочав [[Битва при Алам-ель-Халфі|битву при Алам Ель-Хальфі]], завдавши потужний удар по південному флангу британських військ, як це й передбачав Монтгомері. Однак, вирвавшись на оперативний простір, німецько-італійські війська з ходу налетіли на позиції противника на хребті ''Алам Ель-Хальфа''. Під нищівним вогнем артилерії та атаками з повітря, не маючи достатньої кількості палива, [[атака]] танків Роммеля застопорилася. Сутички тривали до 2 вересня, доки Роммель, чітко усвідомлюючи свій стан, не вирішив відступити<ref name="Carver, 67">Carver стор.67</ref>. Під постійним тиском з боку противника, [[німецько-італійська танкова армія]] відходила на захід. [[Бернард Монтгомері|Монтгомері]] здійснив кілька спроб розбити відступаючого ворога, але добре організовані німцями [[ар'єргард]]ні бої, звели майже нанівець ці атаки<ref name="Carver, 70">Carver стор.70</ref>. [[5 вересня]] Роммель повернувся у вихідне положення, яке займав перед початком битви, але ціною втрати 2 940 людей, 50 [[танк]]ів, такої же кількості гармат і, що найгірше всього, 400 [[Вантажний автомобіль|вантажних автомобілів]], життєво важливих для постачання і руху військ армії. Не маючи надійного прикриття з повітря, німецько-італійські війська були змушені відступити з поля битви. Втрати англійців склали близько 70 танків. Спроба Роммеля обійти оборону противника в районі [[Ель-Аламейн]]а закінчилася провалом.
Рядок 300:
==== Друга битва за Ель-Аламейн ====
{{main|Друга битва за Ель-Аламейн}}
У вересні 1942, британські диверсійні групи [[командос]], на фоні підготовки до осіннього наступу здійснили кілька [[
[[23 жовтня]] [[1942]] британці перейшли в [[наступ]], намагаючись повернути втрачену територію і знищити німецько-італійські війська в [[Північна Африка|Північній Африці]]. На початку [[Друга битва за Ель-Аламейн|наступу під Ель-Аламейном]] [[Бернард Монтгомері|Б.Монтгомері]] мав значну перевагу в силах і засобах над армією Роммеля (230 тис. осіб, 1 440 танків, 2 311 гармат і 1500 літаків проти 80 тис. людей, 540 танків, 1 219 гармат і 350 літаків), що становило 4:1 в живій силі та 5:1 по [[танк]]ах і [[артилерія|артилерії]], 3:1 по [[протитанкова гармата|протитанкових гарматах]] й 4:1 по [[літак]]ах.
Рядок 310:
Роммелю довелося докласти максимум зусиль, щоб організувати відбиття [[наступ]]у противника. Деякий час, використовуючи недостатню [[рішучість]] англійців, це йому вдавалося, зв'язавши противника безперервними боями, більш ніж на тиждень загальмувати його наступ. Але, натиск противника все зростав: Монтгомері вводив у [[бій]] усе нові та нові сили. Контратаки [[15-та танкова дивізія (Третій Рейх)|15-ї]] та [[21-ша танкова дивізія (Третій Рейх)|21-ї танкових дивізій]], що були проведені до прибуття фельдмаршала [[24 жовтня|24]] і [[25 жовтня]], до бажаного результату не привели, лише спричинили важкі втрати танків через [[вогневе ураження]] британською артилерією та авіацією. В ситуації, що склалася, Роммель прийняв рішення контратакувати та відкинути британців з оборонних рубежів, на його думку, це був єдиний шанс уникнути поразки<ref name="Hart, стор.306">Hart стор. 306.</ref>. Вранці [[26 жовтня]] німецько-італійські війська розпочали чергову спробу контратакувати противника, бої тривали кілька днів з перемінним успіхом, [[Підрозділ (військова справа)|підрозділи]] обох сторін несли колосальні втрати. До цього часу [[німецько-італійська танкова армія]] мала тільки одну третину від свого первісного складу, тільки 35 танків залишилося [[Бойова готовність|боєздатними]], але практично без палива та боєприпасів, в умовах повного [[панування в повітрі|панування британців у повітрі]]<ref name="Hart, стор.319">Hart стор. 319.</ref>.
[[4 листопада]] [[1942]] року Монтгомері, перегрупувавши свої війська, відновив атаку свіжими силами; майже 500 [[танк]]ів діяли проти 20 або близько того, що залишилося у Роммеля. Врешті-решт, той мусив віддати своїм військам наказ на [[відступ]], оскільки усі можливості для подальшого опору були вже вичерпані. Але тут, на свій превеликий подив, він отримав наказ Гітлера ''«стояти твердо, не здавати ані п'яді землі і задіяти в битві усіх і усе, до останнього [[солдат]]а і останньої [[гвинтівка|гвинтівки»]]''. Фельдмаршал відмовлявся вірити своїм очам — до того часу [[Адольф Гітлер|Гітлер]] ніколи не втручався в його оперативні плани. Він підкорився наказу фюрера, але це коштувало йому втрати більше половини танків, що ще залишалися у нього і цілого італійського корпусу. До середини дня XX-й італійський [[Механізований корпус|моторизований корпус]] був оточений, і через кілька годин повністю знищений. У 20-кілометровий пролом в обороні Роммеля, хлинули британські танкові і моторизовані частини, загрожуючи всій танкової армії оточенням. Увечері [[4 листопада]] Роммель на свій [[страх]] і [[ризик]] знову віддав наказ на [[відступ]]. Зранку [[5 листопада]] він отримав дозвіл Гітлера зняти війська з передової, через 12 годин після його рішення зробити це. Але це було занадто пізно, тільки залишки його армії, в основному моторизовані, відходили на захід. Більшість його піших сил (основна частина армії) була зупинена передовими загонами британців та взята в полон<ref name="Hart, стор.326">Hart стор. 326.</ref>.
[[12 листопада]], переслідуючи розрізнені сили противника, англійці досягли [[Тобрук]]а та захопили його. Ще більше погіршило ситуацію те, що [[8 листопада]] [[1942]] року англо-американське командування розпочало вторгнення в Північно-Західну Африку — [[операція «Смолоскип»|операцію «Смолоскип»]]. Англійці продовжили свій наступ і, [[19 листопада]], знову захопили [[Бенгазі]], а потім, [[17 грудня]], — [[Ель-Агейла|Ель-Агейлу]].
| |||