Вікіпедія

Степанці: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 56:
З 1880-х років у Степанцях працювала земська школа, в якій, за спогадами жителів села, вчителювала племінниця Нечуя-Левицького — Антоніна Левицька, яка викладала російську словесність. Нечуй-Левицький часто гостював у неї у Степанцях і в серпні [[1886]] року написав повість «Пропащі», в якій показав долю селян-кріпаків із сім'ї Марусі Качурихи.
 
Землі села Степанець належали двом поміщикам: Антону Хамцю та Михайлу Розову. Наприкінці [[1916]] року поміщик Михайло Розов продав землю і виїхав до Польщі. Після смерті поміщика А. Л. Хамця його землями на Заросав'ї володіла дружина. За її вказівкою було збудовано притулок для дітей-сиріт.

Після [[1917]] року в притулку та інших приміщеннях панського маєтку знаходилась школа. ПісляУ жовтневої[[1927]] революціїроці, впід Степанцяхчас створенопримусової волосний революційний комітетколективізації, який займався поділом поміщицької землі. [[1927]] року на Заросав'ї було створено ТЗОС з 10-ти селянських господарств, а [[1930]] року всі артілі села було об'єднано у перший колгосп, який називався «Велетень». Цього ж року було створено першу в Канівському районі МТС, тракторами якої обробляли більшу частину полів Канівщини.
 
Не оминув села голодомор [[1933]]—[[1934]] років. В цей період померло майже половина жителів села. Особливо багато жертв було серед дітей та населення села літнього віку. Практично у кожній родині були загиблі від голоду.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Степанці