Тяньцзінські концесії: відмінності між версіями

До XIX століття китайська влада дозволяли європейським торговцем здійснювати свою діяльність лише в певних місцях, визначених імператорськими указами. Влада найчастіше була не на боці іноземців, ті могли бути по найменшій підозрі кинуті за грати або страчені. Коли європейські держави почали посилювати свою присутність в Китаї — таке становище стало нетерпимим, і вони почали вимагати дипломатичних гарантій для своїх торговців, місіонерів, мандрівників і дипломатів. Але суть китайської державної системи не допускала подібних винятків, тому поступово було встановлено порядок, при якому місцьмісцям розміщення європейських дипломатичних установ надавався статус, незалежний від китайського імперського уряду.

У середині XIX століття [[Тяньцзінь]] був відкритий для міжнародної торгівлі, а після того, як він був з'єднаний залізницями з [[Пекін]]ом (в 1897 році) і через [[Шаньхайгуань]] з [[Маньчжурія|Маньчжурією]], то в ньому почалопочала різко зростати кількість європейських торговців, підприємців і дипломатів. Почастішали напади на європейців, і, щоб зменшити ризик виникнення конфліктів, китайський уряд передав низку ділянок Тяньцзіня під управління дипломатичних місій.

Після [[Синьхайська революція|падіння Цінської династії]] і приходу до влади партії [[Гоміньдан]] Китай почав процес ліквідації нерівноправних договорів і відновлення свого суверенітету. Коли в результаті [[громадянська війна в Китаї|громадянської війни]] до влади в Китаї прийшла [[комуністична партія Китаю|комуністична партія]], то іноземна власність, що залишалась до того моменту, була конфіскована.