Відмінності між версіями «Балицький Всеволод Аполлонович»

нема опису редагування
Народився в родині помічника бухгалтера Верхньодніпровського повітового казначейства, колезького реєстратора (за деякими даними — дворянина), який пізніше працював помічником бухгалтера Луганського патронного заводу. У 1912 році закінчив 8 класів гімназії у Луганську.
 
У серпні 1912 — березні 1915 року навчався на юридичному факультеті [[Московський університет|Московського університету]] (закінчив три курси). У 1913—1915 роках як вільний слухач відвідував Лазаревський інститут східних мов у Москві.
У 1912—1915 роках навчався на юридичному факультеті [[Московський університет|Московського університету]] (не закінчив). У 1913—1915 роках як вільний слухач відвідував Лазаревський інститут східних мов у Москві. 1913 року вступив в РСДРП, меншовик, 1915 року перейшов до більшовиків. Восени 1915 року мобілізований в армію 1915 року закінчив [[Тбілісі|Тифліську]] школу прапорщиків. Як політично неблагонадійний, був направлений на Кавказький, а потім на Персидський фронт.  У 1916—1918 роках — служив молодшим унтер-офіцером 12-ї роти  114-го запасного піхотного полку на Кавказькому та Персидському фронтах… У лютому 1917 року вибраний головою полкового комітету 114-го запасного полку. З жовтня 1917 року голова Ради солдатських депутатів (Тавріз). З 1918 року на нелегальній роботі в [[Грузія|Грузії]], заарештовувався грузинським урядом. Півтора місяця був в'язнем у тюрмі меншовицького уряду Грузії. Після звільнення був відряджений Кавказьким крайкомом РСДРП(б) до Москви, по дорозі в Україні був заарештований німцями та гетьманцями, втік з-під арешту. ЦК КП(б)У був залишений для роботи в Україні та направлений до ВУЧК. В грудні 1918 року введений до складу колегії Всеукраїнської ЧК (ВУЧК), де очолював інструкторський підвідділ Іногороднього відділу, іногородній відділ, інспекторський відділ, юридичний відділ, секретно-оперативний відділ і секретаріат. У липні 1919 р. проводив «червоний терор» в Одесі. У вересні 1919 року недовго був головою ВУЧК у [[Гомель|Гомелі]]. У вересні-жовтні 1919 року голова ревтрибуналу Гомельського укріпрайону. У жовтні 1919 голова Української організаційної комісії, потім політінспектор ВЧК. З листопада 1919 року головує у Волинській, з грудня 1919 року Київській ЧК і одночасно повпред ВЧК в Правобережній [[Україна|Україні]]. У 1920 році — начальник тилу і голова трибуналу Південно-західного фронту. Широко застосовував арешти, розстріли, страти заручників тощо.
 
1913 року вступив до [[РСДРП]], меншовик. У листопаді 1915 року перейшов до більшовиків.
 
У березні 1915 року мобілізований в російську імператорську армію, був курсантом прискореного курсу [[Тбілісі|Тифліської]] школи прапорщиків (військового училища), яку закінчив у жовтні 1915 року. Як політично неблагонадійний, був направлений на Кавказький, а потім на Персидський фронт. З жовтня 1915 по лютий 1917 року — прапорщик, молодший унтер-офіцер 12-ї роти 114-го запасного піхотного полку в містах Еривані (Єреван) і Тавризі у Персії. У лютому 1917 року вибраний головою полкового комітету 114-го запасного полку і заступником голови гарнізонної ради. Був членом Тавризького комітету РСДРП(б), членом революційного штабу Кавказької армії на Персидському фронті в місті Тавризі. З жовтня 1917 року — голова Ради солдатських депутатів (Тавриз).
 
У травні — вересні 1918 року на нелегальній роботі в [[Грузія|Грузії]]: член обласного комітету РСДРП(б) Гурії і Мінгрелії в місті Поті Кутаїської губернії, заарештовувався грузинським урядом. Півтора місяця був в'язнем у тюрмі меншовицького уряду Грузії. Після звільнення був відряджений Кавказьким крайкомом РСДРП(б) до Москви, по дорозі в Україні був заарештований німцями та гетьманцями, втік з-під арешту. ЦК КП(б)У був залишений для роботи в Україні та направлений до ВУЧК.
 
У 1912—1915 роках навчався на юридичному факультеті [[Московський університет|Московського університету]] (не закінчив). У 1913—1915 роках як вільний слухач відвідував Лазаревський інститут східних мов у Москві. 1913 року вступив в РСДРП, меншовик, 1915 року перейшов до більшовиків. Восени 1915 року мобілізований в армію 1915 року закінчив [[Тбілісі|Тифліську]] школу прапорщиків. Як політично неблагонадійний, був направлений на Кавказький, а потім на Персидський фронт.  У 1916—1918 роках — служив молодшим унтер-офіцером 12-ї роти  114-го запасного піхотного полку на Кавказькому та Персидському фронтах… У лютому 1917 року вибраний головою полкового комітету 114-го запасного полку. З жовтня 1917 року голова Ради солдатських депутатів (Тавріз). З 1918 року на нелегальній роботі в [[Грузія|Грузії]], заарештовувався грузинським урядом. Півтора місяця був в'язнем у тюрмі меншовицького уряду Грузії. Після звільнення був відряджений Кавказьким крайкомом РСДРП(б) до Москви, по дорозі в Україні був заарештований німцями та гетьманцями, втік з-під арешту. ЦК КП(б)У був залишений для роботи в Україні та направлений до ВУЧК. В грудні 1918 року введений до складу колегії Всеукраїнської ЧК (ВУЧК), де очолював інструкторський підвідділ Іногороднього відділу, іногородній відділ, інспекторський відділ, юридичний відділ, секретно-оперативний відділ і секретаріат. У липні 1919 р. проводив «червоний терор» в Одесі. У вересні 1919 року недовго був головою ВУЧК у [[Гомель|Гомелі]]. У вересні-жовтні 1919 року голова ревтрибуналу Гомельського укріпрайону. У жовтні 1919 голова Української організаційної комісії, потім політінспектор ВЧК. З листопада 1919 року головує у Волинській, з грудня 1919 року Київській ЧК і одночасно повпред ВЧК в Правобережній [[Україна|Україні]]. У 1920 році — начальник тилу і голова трибуналу Південно-західного фронту. Широко застосовував арешти, розстріли, страти заручників тощо.
 
У 1920—1921 роках заступник голови Центрального управління надзвичайних комісій. З 6 квітня 1921 до 22 березня 1922 року заступник голови і командувач військами ВУЧК. З 22 березня 1922 по 1 вересня 1923 заступник голови ДПУ УСРР. 18 жовтня 1922 політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про з'їзд [[Українська комуністична партія|УКП]], голові ДПУ УСРР В. Балицькому надавалася директива заарештувати всіх учасників з'їзду та вислати їх до Москви та зробити на засіданні політбюро доповідь про діяльність УКП та заходи по її ліквідації. 2 серпня 1923 ВЦВК звільнив з посади голови НКВС В. Манцева, нагородивши його орденом Трудового червоного прапора, тимчасово виконуючим обов'язки голови НКВС призначено В. Балицького. З 1 вересня 1923 по 31 липня 1931 — голова ДПУ УСРР і повпред ДПУ-ОДПУ СРСР по УСРР.