Дифтонг: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→В діалектах української мови: оформлення, вікіфікація |
м замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери |
||
Рядок 43:
Дифтонги — одне з характерних ознак вокалізму діалектів [[Північне наріччя української мови|північного наріччя]] української мови, передусім його [[Східнополіський говір|східнополіського говору]], де в наголошених позиціях вживають два дифтонги — передньорядний /iе/ і задньорядний /uо/. Дифтонг /iе/ є [[рефлекс (мовознавство)|рефлексом]] давніх голосних ''*ē'' та ''*ě'' ([[ять|ѣ]]) ([ріеt͡ʃ] — «піч», [dʲіеd] — «дід», [paˈpʲier] — «папір»). Дифтонг /uо/ є рефлексом давніх голосних ''*ō, *ē'' ([kuоn̪ʲ] — «кінь», [wuoɫ] — «віл», ['puozn<big>ɔ</big>] — «пізно», ['tʲuotka] — «тітка»). Згідно з експериментально-фонетичними дослідженнями<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/37506 Іщенко О. С. Дифтонги в північноукраїнських діалектах (за даними інтонографування) // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2010. — Вип. 22. — Т. 2. — С. 97.]</ref>, дифтонги /iе/, /uо/ є переважно спадними двозвуками (перші елементи фонетично виразніші за другі), висхідна ж артикуляція цих дифтонгів трапляється значно рідше.
Рефлексацію давніх голосних ''*ō, *ē'' у вигляді дифтонгів подекуди фіксують також і в [[Південно-східне наріччя української мови|південно-східному]]<ref>Комісарова Л. П. До питання про рефлекси давніх ''о'', ''е'' в говорах української мови (За матеріалами сіл Єндовища та Воскресенівки, Семилуцького району, Воронезької області) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 177—179.</ref>, і в [[Південно-західне наріччя української мови|південно-західному]]<ref>[http://eprints.zu.edu.ua/19836/1/
== Примітки ==
|