Мистецтво Давнього Риму: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Jphwra (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Texnik (обговорення | внесок) вікіфікація |
||
Рядок 1:
Мистецтво Давнього Риму фактично бере свій початок з II ст. до н. е., так як республіканський Рим прагнув не до споглядального пізнання світу, а до практичного їм володіння. Римське мистецтво включає [[архітектура|архітектуру]], [[живопис]], [[скульптура|скульптуру]] та [[мозаїка|мозаїчну роботу]].
== Вступ ==
Традиційно вважається , що античні римські митці часто запозичували і копіювали грецькі зразки мистецтва (більшість відомих сьогодні грецьких скульптур дійшли до наших часів у вигляді римських мармурових копій). Проте, більш пізній аналіз свідчить, що римське мистецтво
Грецькі попередники римського мистецтва були легендарними. У середині 5 ст до н.е. найвідомішими грецькими митцями були [[Полігнотос]], відомий своїми стіновими фресками, і [[Аполлодорос]], засновник світлотіні. У скульптурі найбільшими скульпторами були [[Скопас]], [[Пракситель]], [[Фідій]] і [[Лисипп]].
Багато римських художників походили з грецьких колоній і провінцій .
Велика кількість римських копій грецького мистецтва говорить про повагу римських художників
Грецькі художники були дуже шановані в суспільстві ,на противагу їм, більшість римських художників були анонімними і вважалися торговцями. В той час як греки поклонялися естетичним якостям великого мистецтва і присвячували мистецькій теорії безліч творів . Римське мистецтво було більш декоративним , вказувало на статус і багатство, і, очевидно, не було предметом вивчення та захоплення вчених або філософів. Римське мистецтво творилось на замовленння та для більш широких мас населення , ніж у грецькі часи.▼
▲Грецькі художники були дуже шановані в суспільстві ,на противагу їм,
== Архітектура ==
Римське будівництво було новаторським. Хоча воно користувалося досягненнями елліністичного зодчества (з його розробленою просторовістю), все одно воно провадить в життя свою концепцію, з новим підходом до простору і архітектурної форми. Архітектуру живили практичні і ідеологічні інтереси республіки, тому прогрес будівельної техніки йшов дуже швидко, особливо щодо конкретних завдань (водопровід, очисні споруди, опорні стіни, військові машини, табори). У пізню республіку вже відчувається потреба прикрашати місто. За часів [[Сулла|Сулли]] виникають великі громадські споруди (наприклад, Табуларій), місто упорядковують. Цезар розробляє генплан, узаконюючи його постановою ''de urbe augenda'' ( «Про процвітання міста»), який вирішує проблему зростання населення і погіршення санітарних умов. Проект цей здійснюється повністю вже [[Агриппой|Агриппоєм]] і
Римляни не мали уявлень про просторовість
При Августі, [[Вітрувій]] написав трактат «Десять книг про архітектуру» , де містився ретельний звід правил римської архітектури, де оброблявся і сторонній досвід, беручи грецькі винаходи на службу римському світогляду. Контроль владою за будівельною діяльністю і необхідність задоволення широкого спектру потреб призвели до виникнення складної будівельної типології. Якщо давньогрецький канон був заснований на системі ідеальних пропорцій, то римський - на розподілі простору і його частин в залежності від призначення будівлі.
Архітектор мав привілейоване становище в римському суспільстві, набагато вище місця скульпторів і художників. До нас дійшли імена 60 римських архітекторів (25 - громадяни, 23 - вільні люди і тільки 10 - раби).
Тип римського храму походить від етруського, пізніше від грецького. Він мав характер суспільної церемонії, де беруть участь представники державної влади і населення, все це відбувається під відкритим небом - тому перед храмом робилося великий вільний простір. Споруда ставиться на високий подіум, що підкреслює фасад,а на тлі неба стає грандіозною декорацією.
Римський театр також залежить від давньогрецького, але римляни не використали природні схили пагорба, а будували на рівному місці в формі великого кам'яного кільця. Орхестра поступово втрачає своє значення, перетворюючись в vip-місця. Задня стінка (скена) стає архітектурною будовою. Любов до гладіаторських боїв призвела до виникнення амфітеатрів круглої і овальної форми шляхом поєднання двох дзеркальних півсфер. Базиліка мала фундаментальне значення для суспільного життя, служачи діловим центром. У римському суспільстві більш важливим стає і приватне житло, типологія якого залежить від матеріальних можливостей і суспільного становища замовника ( «Золотий будинок» Нерона - імператорський палац; міський будинок патриціїв - домус; багатоквартирні будинки-інсули в Остії). Сільське походження римської цивілізації вплинуло на розвиток вілл.
Інтенсивне містобудування римлян впливало на міську забудову. Форуми - особливий тип споруди. Специфічний архітектурний вигляд придбали і великі міські артерії. Арки стали типовим елементом міського оздоблення - древня функція воріт тут стає чистою декоративною.
Історія монументального розвитку Риму починається з великих будівельних проектів Сулли і Цезаря. Табуларий Сулли з двоярусними галереями з боку Капітолійського пагорба служив для форуму театральною декорацією. Від Цезаря зберігся [[храм Вести]] і [[храм Фортуни Віріліс]], залишки форуму Юлія і базиліки Юлія (на форумі часів республіки). Базиліка Юлія, репрезентативне і функціональне святилище римського закону було великим і мало 3-рядну колонаду, утворювати дві аркади. Простір нижнього поверху вільно відкривався в сторону форуму.
Імператор Август, по Светонію, прийняв Рим цегляним, а залишив мармуровим. Йдеться про перехід від республіканської стриманості до офіційного «декоруму» Імперії. Августовий класицизм вбирав елліністичні впливи і етруський спадок. Мавзолей Августа включає східну розкіш і етруську грунтовність, мавзолей Цецилії Метелли на Аппієвій дорозі - циліндричний в підставі, мавзолей Кая Цестія - копія піраміди. Інший різновид августової архітектури - тріумфальна арка (наприклад, в Ріміні, Аості, Сузі), ведуча історію від етруської арки, доповненої класичними елементами. Виділення арки в самостійний тип пам'ятника - ознака бажання римлян втілювати ідеологічні цінності основи держави. Взагалі, саме поняття монумента, таке важливе для всієї римської архітектури, «пов'язане з бажанням встановити конкретну зв'язок між історичним минулим, сьогоденням і майбутнім, висловивши, в відчутних і вічних формах непорушність ідеологічних засад»
[[Форум Августа]] стає прикладом для інших імператорських форумів. Ця велика прямокутна площа, обрамлена портиками, включала [[храм Марса Ультора
Величезний палац Нерона - Золотий будинок, величезний комплекс будівель з садами, згрупований навколо великї 8-кутової будівлі в центрі, увінчаної куполом. Купол був подібний до небосхилу. Палац був зруйнований Веспасіаном, проте роль в розвитку римської архітектури зіграв. Нерон, мабуть, орієнтувався на східну теократичну традицію, хотів створити «палац сонця». Вплив сходу відчувається в розкоші обробки, декору, садів, надмірності планування. Палац мав би стати монументом, що увічнює божественність імператора. Такий підхід стане характерним для всієї імперської архітектури Риму - з її прагненням до зведення масивних, пластично рухомих структур, що обмежують великі відкриті простори.
Амфітеатр Флавіїв - [[Колізей]], став символом міста. Особливе ідеологічне значення він придбав на тисячоліття. Циркові змагання, які там відбувалися, одночасно були і «тріумфальною ходою. Амфітеатр на 45 тис. глядачів був ретельно продуманий, транспортні та пішохідні потоки розділені. Колізей домінував над пейзажем, завершував монументальний вигляд міста. Вперше будівлю було задумано з урахуванням її ролі в плануванні міста, в співвідношенні до навколишнього середовища.
Римська архітектура, маючи в своїй основі криволінійні форми - в плані єкседри, апсиди, ротонди; в розрізі арки, склепіння, куполи - прагне до вільного розвитку в просторі шляхом чергування мас з незаповненими, але супідрядними просторами. Кожна будівля знаходить своє продовження в наступному, створюючи єдине ціле. Так працює, наприклад, форум, який визначається і планом, і конфігурацією обмежуючих його стін. Аполлодор з Дамаска, ймовірно, планував форум Траяна. Він мав двоярусну колонаду, обмежувався форумом Августа і базилікою Ульпія, двома великими дугоподібними цегляними мурами, і поруч «таберни» з нішами і вікнами. Базиліка Ульпия повторювала в плані форум. Тут же було дві бібліотечні будівлі, храм Траяна і колона Траяна. Центр ділового життя Стародавнього Риму одночасно виступав монументом, увічнює перемогу над варварами.
Терми були ще одним великим суспільним будинком. Терми Траяна (розпочаті Домиціаном) були побудовані на залишках Золотого будинку, представляли собою складну структуру, в центрі - група приміщень для купання, а навколо - численні палестри, майданчики для гімнастичних гри, бібліотеки, портики, сади і вулиці.
Адріан, зійшовши на престол, зробив перелом у розвитку римської архітектури. Любитель Греції надав культурі свого часу яскраво виражений класичний характер. Вілла Адріана відображає його враження про поїздку по Греції та Єгипту.
Відновлюючи Пантеон, розпочатий Агриппою і згорілий, Адріан явно планував ідеальний круглий храм. Висота чашоподібного купола візуально збільшена завдяки кесона і комплювій, через який рівномірно розтікається світло. Зовні прямокутний пронаос перспективно організовує циліндричний обсяг. Мавзолей Адріана в плані продовжує схему Мавзолей Августа, але в більш значних розмірах, з урахуванням місця розташування на березі річки.
Адріановскій класицизм - тимчасове явище в розвитку римської архітектури. Поширившись в провінціях, римська архітектура переплітається з грецькими течіями і призводить до самих різних рішень і несподіваних побудов. Провінційні явища, в свою чергу, впливають на столицю, і в IIIст. виникає архітектура, яка все частіше прагне до досягнення значних просторових ефектів, і де яскраві розписи набувають структурного значення.
Терми Каракалли - типовий приклад прагнення до стилю гігантського, а вже не монументального, що характерно для періоду занепаду імперії. Усередині величезного периметра стін знаходилися палестри, перістільні двори, сади, лавки та адміністративні приміщення. Лазні були забезпечені складним технічним обладнанням, величезними купальнями, склепінними або купольними перекриттями. Храм Мітри) всередині терм - ознака інтересу римлян цієї епохи до східних культів.
Німфей Ліцинія (храм Мінерви Медики) - типовий екземпляр структурної складності архітектури цього періоду. Ця складність служить мальовничому розкриття динамізму архітектурних мас. У центрі німфея - 10-кутник з напівкруглими нішами, тому в плані виходить «ромашка». Обсяг накритий куполом, який підпирає контрфорсами, які приглушують розпір.
Формалізм еллінізму призводить до бродіння в римській техніці і виникненню нових, сміливих рішень і варіантів. Такі храми в Баальбеці в Сирії, особливо Храм Венери; скельні гробниці в Петрі з архітектурно оформленими фасадами. Традиційні форми класичної архітектури поєднуються тут вельми довільно. У столиці останнє велике починання справив імператор Авреліан, який в 272 році обніс місто стінами.
== Стінопис ==
У римській архітектурі стіна грає роль розподілювача простору, крім того, вона надає простір на повітряне середовище перед нею. Аналогічно дно басейну обумовлює колір водної гладі. Стіна була не твердинею, а простором з уявною глибиною, тому служила місцем зображення природи, історії, міфів, була ніби «екраном для проектування».
Типовий приклад - Вівтар Миру, побудований при Августі. На його 4 сторонах - рельєфи з рослинними орнаментами, фігурами. Виступаючі частини барельєфа взаємодіють з простором, світлом, повітрям, інші шари сприяють ілюзорного руйнування фізичної площини, створення уявної глибини. Площина виявляється «сполучною мембраною» між природним і уявним просторами.
Для пластичних прикрас використовується техніка [[стукко]] (вапно і мармуровий пил), яка відмінно підходить для тонких світлотіньових і художніх ефектів. Суміш ця легко піддавалася ліпленню, при висиханні стає схожою на монохромну живопис. Ця техніка застосовується там, де через вологість або слабку видимость не можна застосовувати розпис. Типовий приклад - прикраса підземної базиліки Порта-Маджоре в Римі.
Давньоримський настінний живопис залежить від елліністичних зразків. Найкраще збереглися розписи в будівлях Помпеї і Геркуланума. Існують 4 стилі настінних розписів. Перший стиль давньоримського живопису має східне походження: розфарбовані чотирикутники, що імітують мармурові блоки. Другий стиль давньоримського живопису складніший: над цоколем зображується архітектурна перспектива, до якої вписуються «картини», зазвичай на міфологічні сюжети, з архітектурними або пейзажними фонами. Третій стиль давньоримського живопису ( «площинний») - також зі складними архітектурними побудовами, але будівлі вже фантастичні, відрізняються графічністю, ніжністю колориту. Тут зустрічаються вставки, іноді чорного кольору, з контурними фігурками. Перспективне обрамлення тут служить для того, щоб картини із зображенням фігурок поміщалися в певній глибині і не зливалися з площиною стін. Четвертий стиль давньоримського живопису (з'являється тільки в останні роки існування обох міст) - з архітектурно-перспективнию побудовою другого стилю, але з більш інтенсивним колоризмом і більш складною конструктивною організацією, подібною декораціям театральної сцени.
== Скульптура ==
Римська скульптура зазнала великого впливу з боку грецької скульптури, чому сприяв вплив етрусків, а також наявність в Римі грецьких майстрів і копій з класичних скульптур. Римський скульптурний портрет відрізняється від елліністичного і етруського реалізмом, що особливо помітно в римських похоронних масках.
Портретні погруддя з I в. до н. е. характеризуються не лише схожістю, а й відображенням життєвого шляху людини. Однак подібність виходить надзвичайна. Невелика похибка - трохи більша зігнутість брів або складка губ - допомагає надати портрету більшу схожість. Цей прийом зберігається навіть в офіційних портретах.
Інтерес до історії як до послідовного розвитку подій помітний вже в період Республіки - в барельєфах з «безперервним оповіданням». Вівтар Миру (9 р. до н.е.) - приклад їх використання. На рельєфах зображено жертвоприношення, урочиста процесія. Фігури акуратно розташовані паралельними планами, що йдуть углиб: перспектива поставлена на службу символічної ієрархії. Ритму немає, зате є інтонації.
Офіційна портретна скульптура періоду Августа, починаючи зі статуї з Прима Порта, носить схожі риси. Очевидно звернення до грецького канону і прагнення до державних міркувань. Рельєфи Арки Тита вже далекі від класицизму Августа. Рельєфи ніби відкривають вікно всередину стіни, простір організовано живописно і перспективно. Силуети створюють враження глибини простору.
Колона Траяна (113 р. н.е.) створена спіраллю рельєфів з розповіддю про військові подвиги імператора. 200-метрова стрічка показує епізоди двох кампаній в Дакії.Пейзаж передається деталями - вільний або шматком стіни. Звичайні пропорції не використовуються. Скульптор відрізняється майже простонародною симпатією до переможених - він не римлянин, не грек і не з Малої Азії.
Провінційними художниками, в сумішші з класикою, створюється нова художня мова, яка пізніше буде відома як пізньоантичне мистецтво.
Хоча під час Адріана (117-138) класичне мистецтво переживає новий підйом - завдяки його особистим смакам, але це ненадовго. Деградація класичного мистецтва призводить до посилення антикласичних напрямків. Посилюється відмінність між офіційним придворним мистецтвом та іншим. У руслі адріановского класицизму створювалися вишукані портрети Антіноя, медальйони зі сценами полювання.
Мода на саркофаги з сюжетними рельєфами стала стверджуватися при Адріані. Пізніше вона поширюється все сильніше через величезну кількість майстерень в Римі. Сюжети використовуються різні - історичні, міфологічні, алегоричні. Їх відтворюють по пам'яті, доповнюючи деталями, залежними від автора або замовника. Зазвичай це узагальнено елегійні теми про швидкоплинність життя і неминучість смерті. Цей поетичний настрій веде до порушення класичних канонів. Композиція різна: розповідь або ведеться безперервно, або підрозділяється: горизонтально - на стрічки, вертикально - на ніші або едікули. Простір не організовується, а просто заповнюється безліччю фігур, ритмічно об'єднаних найпростішим способом. Наочність пластичної мови, різноманітність тем, використання алегорій і символіки пояснює, чому саркофаги виявилися такі популярні для передачі перших християнських тим, і стали одним з важливих сполучних ланок між пізньоантичним і ранньосередньовічним мистецтвом.
== Живопис ==
Станковий живопис Риму не зберігся, але відомий за джерелами. Єдині приклади - зображення, включені в настінні розписи Помпеї і Геркуланума. Живопис зводився до врівноваженості колірних плям, світла і традиції та звертався до грецьких зразків. «Афінський художник» залишає підпис під монохромного картиною на мармурі «Жінки, які грають у кістки». Тут зображені тонко промальовані жіночі фігури, навіяні зображеннями з аттичних білофонних ваз. Більш пізніми грецькими зразками навіяні епізоди розписів, наприклад, «Альдобрандінская весілля». Ймовірно, це робота копіїста.
Копіювання роботи часто відтворювалися по пам'яті і з деякими відхиленнями, що вело до ескізності , швидкості в роботі і швидкості у виконанні. Однак цей узагальнений стиль роботи, заснований на швидкості і роботі за зразками - не можна порівнювати з імпресіонізмом Нового Часу, який прагнув до безпосередньої передачі поточних зорових вражень. Наприклад, «Гермафродит і Силен» з дому Веттіїв: художня мова відрізняється ескізністю, жвавістю і підкресленістю інтонації, але при цьому з ілюстрацією умовної схеми.
Живопис заснований на протиставленні плям, проте контраст між тілами обох героїв обумовлений традицією зображення тіл жінок і юнаків блідими, а старих і атлетів - коричневими. Жести, фон узагальнені, дерева та архітектура - майже символічні.
На помпейскій Віллі Містерій зберігся фриз, що зображує ритуальну церемонію. Фігури виділяються на тлі червоної стіни, яка підкреслює їх точні контури з класичною простотою. Контури створюються не лініями, а колірними контрастами, і при цьому художник прагне не до позначення рельєфності їхніх тіл, а до фіксації їх образів, проекціюванню цих безтілесних образів на площину стіни. Ці розписи засновані на наслідуванні елліністичним зразкам. Але є й свідоцтво їх римського походження - підкреслено натуралістичне трактування, огрубіння образу (як бувало і у етрусків). У пейзажах і особливо портретах образ перебільшувався для більшої правдоподібності. У пейзажах застосовуються прийоми для ілюзійної передачі. У зображенні саду на віллі Лівії в Римі - справжній інвентар для догляду за рослинами. Художник втілює в фарбах неперевершений образ природи, для передачі якого підходить узагальнююча, побіжна, ескізна техніка. Ця техніка стає ще більш поширеною в ранньохристиянських розписах катакомб, де символічні зображення святих взагалі не мають зв'язку з реальним світом.
Створюючи портрети, римські художники також відштовхувалися від певного «типу», який потім наділявся специфічними особливостями індивідуального характеру митця. На фаюмских портретах особи зображувалися в фас з широко розкритими очима, що свідчить про особливості їх життя. Метод зображення відштовхується не від натури, а від уявлення про тип особи, від якого потім йде рух до натури, рух від загального до конкретного, не вступаючи в контакт з реальністю.
[[Категорія:Культура Рима]]
{{без джерел}}
{{категоризація}}
| |||