Травневі заворушення 1968 року: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 40:
8 травня Шарль де Голль заявив, що не підтримує протести, не поступиться перед насильством. Згодом вилетів до [[Баден-Баден]]а, щоб порадитися із військовими. Підтримку протесту виголосили представники французької інтелігенції, зокрема лауреати Нобелівської премії.
 
В ніч 10 на 11 травня відбулася «Ніч барикад» — барикадні бої між студентами та поліцейськими. Двадцятитисячна студентська демонстрація намагалася пройти на Правий берег, аби дістатися Міністерства юстиції та Управління телебачення, але дорогу їм перегородили поліцейські. Студенти відійшли, але на бульварі Сен-Мішель вони знову наткнулися на правоохороніправоохоронні органи. Почали з'являтися барикади (близько 60).
 
11 травня опозиційні партії вимагали скликання Національного Віче, а [[Жорж Помпіду]] (тодішній прем'єр-міністр) пообіцяв відкрити Сорбонну 13 травня, переглянути справи засуджених студентів та відмінити [[локаут]]. Але спинити хвилю протестів, яка вже набрала достатньо сили, йому не вдалося…
[[Файл:Georges Pompidou 1972.jpg|250px|thumb|left|[[Жорж Помпіду]], прем'єр міністр Франції у 1968 році, наступний президент]]
13 травня відбувся 24-годинний страйк, у якому брали участь близько 10 мільйонів робітників, що становило на той час близько дві третини усієї робочої сили. Грандіозна восьмистатисячна демонстрація відбулася в ПраижіПарижі, після якої студентство захопило Сорбонну. В Ліоні на вулиці вийшло 60 тисяч, в Марселі — 50, також студентами було захоплено Стазбурзький університет.
 
З 14 травня захоплення робітниками підприємств стало звичною справою, там, де підприємства не захоплювали, їхні робітники просто оголошували страйк.