Вербиця (Стрийський район): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Ilyaroz (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 63:
На території села Вербиці, в урочищі Гайок, є значні поклади керамічних та цегельних глин.
 
== Перша письмова згадка ==
== Історія ==
Багато сотень років учені працюють над проблемою виникнення населених пунктів на Прикарпатті. У більшості історичних досліджень науковці зводять свої думки до глибинних періодів давнини.
 
Наше село належить до історичної території, яка називається Галичиною. Цей західноукраїнський регіон внаслідок політичних подій в історії України, що призводили до поділу українських земель, починаючи з XIV століття підпадав під владу Польщі, Литви (1349-1772 рр.), Австрії (1772-1918 рр.), Росії (1809-1815 рр.), Польщі (1918-1939 рр.), Радянської імперії (1939-1991 рр.).
 
У плині часу, хаосі, воєн та різних життєвих колізіях уціліло не дуже багато архівних документів про село. Так, історичні відомості про першу згадку с.Вербиця сягають XV століття. Перша письмова згадка про село датується 1445 роком. Про ранній період його розвитку поки що майже немає інформації. Існує твердження, що село могло виникнути ще в давньоруські часи. Скільки прожито літ і пережито бід моїми далекими пращурами… Літопис села має багату, а заодно й трагічну історичну спадщину. Згадуваний 1445 рік – перша, на даний час, віднайдена письмова згадка про Вербицю.
 
Як і більшість старовинних поселень, Вербиця розташовувалася в місці, пристосованому до оборони. У ХVІІІ столітті згадувалися в документах поля «За Окопом» та «На Острові». Ці назви наводять на думку про існування в цьому місці якогось укріплення. Є припущення, що навколо цього укріплення знаходилися вириті рови та кілька великих ставків, які допомагали тримати оборону перед ворогами-нападниками. На випадок небезпеки разом із сім’ями наші пращури могли заховатись в збудованому укріпленні. Джерела польського періоду про таке укріплення не згадують, тому є підстава вважати, що до середини ХV століття воно вже не існувало.
 
З найдавніших часів перші поселенці села будували глинобитні будівлі – хати та приміщення для худоби. Хати та інші будівлі покривали очеретом та китицями із житньої соломи. Будинки для житла будували одно- та двокімнатні. Перші хати поселян стояли недалеко теперішнього центру села. В найдавніші часи хати були курними, без димоходів. В хаті мурували велику піч з припічком, на якому спали. У великих сім’ях були широкі лавиці, на яких спала челядь.
 
У кожній сім’ї була скриня для одягу. Сільські столяри згодом навчилися робити дерев’яні ліжка та бамбетлі. В ліжках накладали солому і покривали плахтами.
 
Наші предки займались, крім землеробства, розведенням великої рогатої худоби, свиней, овець і коней а також попутно різними ремеслами (бондарством, ковальством, шевством, кравецтвом тощо).
Вмілому розміщенню Вербиці сприяло те, що через село протікало кілька потоків, з яких поселяни могли брати воду для приготування їжі, поїти коней та худобу.
 
== Звідки походить назва села? ==
Назви сіл Жидачівського району можна пояснити історичними та економічними умовами їх виникнення, характером території, природи, рельєфу тощо.
 
Деякі населені пункти отримали свої назви від найменувань старовинних урочищ; окремі назви сіл означають певну прикмету, властиву тій чи іншій оселі і т.д. Зокрема назви окремих сіл нашого краю носять у собі територіальні ознаки.
 
За однією версією, моє рідне село Вербиця нарекли такою милозвучною назвою через те, що в ньому росте багато верб.
 
Верба – ніжне дерево, миле i дороге серцю українця, тісно пов'язане з його життям та побутом. Здавна супроводжує людські поселення i оселі. Нею обсаджували ставки, береги річок, озера, дороги. Господарська дiяльнiсть цього безсумнівна. Адже верби укріпляють береги, стримують зсуви, в посушливих місцях зупиняють пiщанi зноси, а зволожені ґрунти осушують. Верба – незамінний фiтомелiорант у наших умовах.
 
Верби – надто вологолюбивi рослини. Вербові прутики – надійний засіб пошуку джерел води. Народна мудрість це давно запримітила – де ростуть верби, там водні джерела чисті. Згадайте слова народної пiснi:
Ой у полі вербиченька,
Там стояла криниченька.
 
Не випадково з давніх давен криниці копали пiд вербою.
 
Верби над ставом – традицiйна риса українського села. «Де срiбна вербиця – там здорова водиця». Справдi, верба – найнадiйніший природний фiльтр. У рiчцi воду для пиття, як правило, брали пiд вербицею. А де копали колодязi, то на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбiльшки з долоню, у вiдро з водою. Це дезенфiкує воду, полiпшує смаковi якостi завдяки «вербового духу», що надають смолистi речовини.
 
Світоглядне значення поняття «верба» розкриває етимологія цього слова. Складається воно з двох слiв «вер» i «ба». В давнину ці слова вiдповiдно означали «всесвiт» i «матір». В українській мові подвійну матір, тобто матiр матерi й сьогоднi називають «баба», «бабуля» «бабця» та iншими словами, похiдними вiд подвоєння «ба». Слово має корiння у первiсних культах Праматерi свiту. Й до сьогоднi кам’яні культовi зображення Праматерi, що стояли на узвишшях могил по всiй Українi, називають бабами.
 
Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним явища – Всесвіту – відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося i сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів’я», «верхнiй», «зверхник», «верховода», «верховина» тощо.
 
В українській мові суфікс -иця вказує не лише на зменшувальне значення, його можна виділити і в таких словах: молодиця, гаківниця, винниця, болотниця, косовиця, полуниця, суниця, полотниця і т.д. Цей суфікс у зазначених словах вказує не на значення зменшувальності, а на місце знаходження (поміж верб, на болоті, поміж сосон та ін.).
 
Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба вiдiгравала значну роль в обрядах i ритуалах українських релігійних i народних свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту – верби. I досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього свята й назва – «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».
 
З вербою пов’язані і українські прізвища: Верба, Вербицький, Вербилівський, Вербин, Вербинець, Верб’яний, Верблян, Вербовець і т.п. У козацький реєстрах зустрічаємо прізвища – прізвиська: Верба, Вербенко, Вербило, Вербота, Вербята, Лозинець, Лозинський, Лозицький і т.п.
 
Згідно з іншою версією назва села походить від того, що тут вербували (наймали, набирали) людей до війська для боротьби з чужоземцями.
 
В Україні тотожних назв населених пунктів дуже багато. На основі адміністративно-тери¬торіального поділу, назви з коренем «верба» зустрічаються не тільки в інших регіонах України, а й за кордоном. Так, наприклад, село Вербиця зустрічаємо у Шумському районі Тернопільської області та поблизу Томашова Любельського у Люблінському воєводстві Республіки Польща.
 
== Економіка ==